Перспектива вівчарства в Україні

261

Вівчарство в  Україні. Його розвиток сьогодні та в майбутньому. Різновиди, які є на теренах України, виведені породи.  Ресурси, які допомагають у вирощуванні овець на наших територіях.  Великий вплив генетично – селекційного  центру Асканія Нова на розріст вівчарства. Також, спостереження за піднесенням попиту на баранину та розвиток на неї цін.

В Україні ще на початку XVIII століття розвивалося два напрями:

1) тонкорунне вівчарство, яке базувалося на великих поміщицьких господарствах, перед  якими ставилося завдання забезпечувати сировиною вітчизняну суконну промисловість;

2) грубо-вовнове вівчарство задовольняло сім’ї м’ясом, бринзою та сирами, вовною, овчинами та смушками.

Вівчарство  могло б займати велике і доволі прибуткове місце в сільському господарстві України.  Але нажаль,  у нас не використовують усіх ресурсів стосовно цього ремесла і чомусь немає усвідомлення про те,  що воно може бути корисною ланкою у агропромисловості.  І це ще при таких обставинах,  що  вівчарство в нашій країні має усі потрібні передумови для відродження і просування, тобто такі як:

1) 300 літню історію тонкорунного вівчарства;

2) Національний селекційно-генетичний центр з вівчарства «Асканія Нова» і вищу школу бонітетів;

3) Більш, як 100 літній досвід удосконалення існуючих та створення нових порід і типів овець.

Також, напевне найвагоміший факт – це сотні тисяч гектарів невикористаних  пасовищ Азово-Чорноморського коридору Степу від  Дунаю до Керчі,  і Лісостепу та Полісся. Кількість овець і їхнє розмноження станом на 2012-2013 рік вже становить 1 197 400 голів, в тому числі: на долю сільгосппідприємства припадає 340,7 тисяч голів;  в господарствах населення утримуються 856,7 тисяч овець. При тому 97,7% загального поголів’я – 941 600 голів; з колишніх  980 тисяч лише 27 000 голів залишається на Херсонщині; 30 700 овець в Миколаївській області; Донецька область має 58 100 голів; в Луганські області налічується 28 000 овець; в Запорізьких степах сьогодні лише 27 700 овечок; в Дніпропетровських-27 100 голів; 26 900 овечок знайшли притулок на Харківщині. Також,  на теренах України нараховується більше 650 тисяч голів козячо – молочного і комбінованого напрямів продуктивності,  95% їх розмножуються у селянських господарствах від 1 до 50 голів. За останні 10 років з’явилися вже племінні і товарні фермерські господарства від 50 до 500 голів,  агрофірми:  «Шахтар», «Золота коза», «Бабині кози», «Гобзов» та інші.  Появляються і бажаючі в Україні організувати більш потужні і товарні високотехнологічні ферми майбутнього з виробництва та переробки, як молока так і козлятини з поголів’ям від 500 до 5000 тисяч конематок.

Фермерське господарство «Меринос-Захід», Дрогобицький р-н, Львівська обл.

В Європі і світі загалом ефективно функціонують ферми на 500, 1000, 2000, 5000, 7000 і більше дійних кіз на одному майданчику. Витоки наукового підходу до формування високо продуктивного вівчарства на півдні України, створення унікальної  бази для наукових досліджень в Асканії  Нова пов’язані з діяльністю Ф. Е. Фальц-Фейна, І. І. Іванова та інших учених.

Завдяки І. Іванову Асканія Нова увійшла в історію біологічної науки, як експериментальна база для світового відкриття зоотехнічного методу штучного осіменіння ссавців, кардинально змінивши темпи удосконалення та виведення нових генотипів, більш ефективного використання баранів-плідників. На основі методів М.Ф. Іванова виведені перші вітчизняні породи овець,  які сягають аж до 70 різних порід. В Україні є найбільш поширені кілька порід – це австралійський меринос, асканійська, алтайська та інші.  Можна побачити, що це є велике досягнення у розвитку вівчарства, але не потрібно забувати про  успішне  просування напряму і надалі. Потрібна допомога зі сторони держави, якщо все це буде підтримуватися у такому темпі, як зараз, то вівчарство досягне великих успіхів у своєму розвитку. Тому можна і збагнути, що воно не стоїть на місці, а справді помаленьку розвивається і піднімається у сільському господарстві,  стає успішним у свої галузі. Це проявляється також у ціні на м’ясо, вона підросла, це можна поспостерігати ось у такому експерименті:  коли ми зважимо баранину на ребрі, що колись не надто сильно цінувалася, то зараз вона буде іти в одну ціну з телятиною. Отже, оптимізм у цьому питанні пов’язаний саме з розвитком м’ясного вівчарства. Адже, ринок стає  прихильнішим до нього і попит стає більшим.

За 300 років вівчарство в Україні мало злети і падіння, але на сьогодні ситуація є хороша і будемо надіятися, що вона такою залишатиметься ще довгий час.