Відмінний корм з люцерни

556

Люцерна – це рослина, яка містить найбільшу кількість протеїну, склад майже всіх амінокислот, та сукупність мінеральних речовин і вітамінів. Сіно люцерни –  міцна кормова база для тварин, яка вимагає малих затрат і віддає цілий комплекс незамінних компонентів.

Цей вид кормової культури є одним із найдавніших.  На наші землі люцерна потрапила з Азії, зокрема,Тибету, приблизно в першій половині 19-го століття.  Із Франції граф Бобринський завіз насіння синьої люцерни на Черкащину на початку 19-го ст. І вже тут посіяна люцерна  перезапилилася з місцевою жовтою  і почала розмножуватись, як гібрид.

Ця трава високоврожайна і що головне – стійка до погодних умов.  Посівна площа люцерни в Україні становить близько 1,8 млн га, у структурі посівів багаторічних трав це – 48 %.

Найдешевший корм і багате джерело  амінокислотного складу, протеїну та каротину.  В листі люцерни містяться ксантофіл, мікроелементи, вітаміни, екстрактивні речовини, такі як:  сахароза, фруктоза, глюкоза, крохмаль – приблизно 10-12 %. Особливо ціниться білок люцерни, його найбільше в листі, квітках і бутонах, а в стеблі – найменше.

Люцерна синя – висота стебла досягає до 80-150 см., нещільно кущовий тип.  Добре розвинена коренева система.

Люцерна жовта – багатостебловий кущ з лежачими або прямостоячими стеблами і добре розвиненою кореневою системою. Вона більш посухо – і морозостійка, ніж синя.  Має велику кількість екотипів, тому може рости повсюдно — на луках, в Степу, на Поліссі, в Лісостепу, на  водороздільних плато. За сприятливих умов на зрошуваних ділянках дає 2 — 3 покоси. Її врожайність набагато поступається  люцерні синій, тому  вона не є дуже поширеною.

При температурі  5-6 °С насіння люцерна починає проростати.  Ця кормова культура являється холодостійкою, при сході вона може витримати заморозки до мінус 5 — 6 °С, доросла рослина може витримати морози до мінус 25 °С.

Через 14-20 днів після появи сходів, вегетативна маса люцерни значно виростає.  Після двох місяців вегетації коренева система заглиблюється приблизно на 90-100 см.

Люцерна посівна розвивається  за ярим типом.  Якщо є сприятливе поєднання температури і світла, достатня кількість води і поживу рослина проходить фази гілкування, бутонізації, цвітіння, плодоношення і достигання насіння. Ця властивість люцерни дає змогу одержувати в рік її висівання повноцінний врожай зеленої маси, а в південних і південно-східних областях — і насіння.

Після скошування, рослини відростають переважно за рахунок гілкових бруньок нижнього ярусу, які до підкошування перебували в стані спокою, а також із бруньок зони кущення. Другий і наступні покоси збирають через 30 – 35 днів, а на півдні — навіть раніше (через 25 днів після відростання). Останній покіс проводять не пізніш як за 25 – 30 днів до закінчення вегетації. За цей час молоді пагони встигають накопичити достатню кількість пластичних речовин, інакше можлива масова загибель рослин взимку. Ігнорування цього фактора успішної перезимівлі багаторічних трав призводить щороку до того, що в Україні гине 150 — 350 тис. га їх посівів. У перерахунку на сіно це становить 600 — 1400 тис. т його, або 8 — 19 % від загального обсягу виробництва.

Практично всі грунтово-кліматичні умови України сприятливі для вирощування люцерни.

Як збирають люцерну?  Застосовують самохідні косарки, іноді при скошуванні люцерни на сіно, роблять  плющення трави, щоб прискорити її висихання у валках. Використовувати роторні косарки-подрібнювачі не слід, бо вони розщеплюють нижні частини стебел, на яких містяться бруньки, що погіршує і затримує відростання, знижує врожайність зеленої маси.

Через свої біологічні особливості, приготування сіна з люцерни супроводжується значними втратами листя і суцвіть, саме ці частини рослини є найкориснішими.  Ця втрата істотно позначається на загальній поживності сіна. Але, як свідчать численні дослідження, які проведені  закордоном та на наших територіях, ці втрати можна зменшити шляхом доцільної обробки скошеної маси у процесі польового сушіння.

Для вивчення продуктивної дії сіна науково-господарський дослід  було проведено  Інститутом кормів УААН  та Вінницькою обласною сільськогосподарською станцією на молодняку червоно-рябої молочної породи, раціони якого за складом та кількістю кормів були ідентичними і складалися з 3 кг люцернового сіна, заготовленого за різної кратності обробки валка (3 варіанти), 1 кг соломи, 20 кг силосу і 2,5 кг сумішки концентрованих кормів. Виявилося, що приріст живої ваги молодняку, якому згодовували сіно, заготовлене за одноразової обробки валка, був на 11% вищий, ніж у контрольних, і на 4% вищий за приріст молодняку, якому давали сіно, заготовлене за дворазової обробки валка. Витрати кормів на 1 кг приросту живої ваги в бичків становили: у контрольній групі — 10,4 к.о., у другій — 9,9, або на 5% менше, у третій — 10,1 к.о., або на 3% менше, порівняно з контрольною групою. Отже,  висушувати люцерну слід шляхом ворушіння та обертання валка, що сприяє підвищенню загальної та протеїнової поживності сіна. Відповідно і м’ясо худоби стає більш продуктивним.