Г-ство ім. Ткачука

242

ПАМ’ЯТІ СЛАВЕТНОГО ХЛІБОРОБА

    «Що ж я буду за голова, якщо не житиму

                 перспективою свого господарства».

                                                            Г. І. Ткачук.

Поняття «соціалістична праця» кануло в лету, та й людей, яких нагороджували за цю працю орденами та золотими зірками, вже не так багато серед нас. Про заслуги Героїв Праці зазвичай читаємо в архівах. Від багатьох знаних та багатих колись колгоспів залишилися руїни. Заглянемо в минувшину, на Станіславщину, де майже сто років тому народився великий син своєї землі, Григорій Іванович Ткачук.

Народився майбутній господарник 12 квітня 1918 року в селі Підвербівці (сучасна Івано-Франківщина) в бідній сім’ї. У роки голодомору пішов у наймити. Так пропрацював до юнацтва, а у 20 років, після приєднання західних земель до Радянської України, його обрали головою  виконкому сільської Ради. 1944 року обирається головою сільської ради Підвербців, а вже з наступного заступає на посаду голови колгоспу Городоцького району Хмельницької області, де безупинно працює протягом 43 років. Як згадують старожили села, Григорій Іванович був спраглий до роботи і у поле виходив разом з усіма ще вдосвіта, о пів на п’яту ранку.

Коли новий голова колгоспу «Україна» розпочинав свою роботу, попервах приходилося скрутно, бо на колгоспному рахунку було порожньо. Тоді на трудовий день видавали по двісті грам хліба. Селянам діватись було нікуди: у них сімї, діти, тому працювали й за таких злиденних умов. Соломи не було – розшивали стріхи, щоб годувати коней. Організовували триразове безплатне харчування на полях. Раділи, коли в сорок шостому засіялись нормально. Хоча зібрали невеликий урожай. Останні сили віддавали, щоб зберегти людей. І в сорок восьмому вже видали по 2 кілограми хліба та по 7 карбованців готівкою на трудодень. Новий керівник поставив перед собою завдання створити людям нормальні умови для праці.

Непросто було реформувати господарство. Треба було ж іще виконувати державні завдання. Господарник проявляє великий хист і здібності, прикладає максимум фізичних зусиль для згуртування колективу господарства та покращення оплати. З ініціативи Григорія Івановича на фермах, тракторних станах та на всіх виробничих ділянках запрацювали медпункти, їдальні, лазні,  сауни,  кімнати відпочинку.

Він дбав не лише про сільське господарство. Так, на початку 50-х вГригорій Іванович  починає будівництво закладів культури. Про перший клуб, побудований в Лісоводах заговорила вся область. Будівля вміщала 400 глядачів, окремо був читальний зал. При клубі почали функціонувати хоровий, музичний і драматичний гуртки. Зросла матеріальна база соціально-культурного комплексу колгоспу «Україна». В складі комплексу працювали два великі будинки культури, п’ять бібліотек, музей, будинки тваринників і механізаторів, Палац піонерів, дитяча музична школа, спортивно-технічний клуб з стадіоном, три стаціонарні кіноустановки, художня майстерня, первинні організації товариств –  «Знання», книголюбів, по охороні пам’ятників історії та культури  і спортивного – «Колос».

В 1958 році до  Лісовод  приєднується село Кремінна. Як говорять сучасники, село буквально «розквітло»: в центрі збудовано красиві будівлі. Крім багатьох господарських споруд збудували приміщення сільської Ради, дитячий садок, двоповерховий будинок для престарілих і спеціалістів, кількаповерхову лікарню та школу. Рівень життя селян значно зріс. Щоб не посилати дітей далеко вчитися, вирішили відкрити на місці технічне училище.

Господарство, яке славилося своїми здобутками далеко за межами краю, стало для хліборобів зразком передового досвіду.  За досвідом до Григорія Івановича приїжджали з усієї України. Свої здобутки колгосп навіть представляв на закордонних виставках: у Нью-Йорку, Делі, Угорщині, Німеччині. Якось привезли у Лісоводи на екскурсію туристів із Західної Німеччини. Хоча до них тут вже не раз бували делегації і американців, і французів, не кажучи вже про гостей із Києва та Москви. Поняття «євростандарт» тоді ще не існувало. Проте село виглядало і справді ніби зійшло з пропагандистського радянського плаката. Німецькі туристи хвилювалися перед зустріччю з «мільйонером паном Ткачуком», як самі його назвали, та були здивовані, зустрівши в звичайному одязі простого селянина.

В господарства було чого вчитися, особливо, як вирощувати високі врожаї сільськогосподарських культур, на промисловій основі виробляти багато дешевої тваринницької продукції.  Завдяки високій культурі землеробства, впровадженню науково обґрунтованої системи удобрення полів, поліпшенню насінництва, колгосп щороку збирав в середньому 60 ц зернових, 60 ц цукрових буряків, 200 ц картоплі.

В кінці трудової діяльності Григорія Івановича  колгосп «Україна» мав понад чотири з половиною тисячі гектарів орної землі, де чотири рільничих і дві тракторних бригади з року в рік збирали на круг до 50 ц зернових, понад 600 ц цукрових буряків, по 220 ц картоплі. На той час колгосп  «Україна» мав  130 тракторів, 215 автомашин різного призначення та до 50 комбайнів, три молочнотоварні ферми, в яких розміщено до п’яти тисяч голів великої рогатої худоби і сучасний свиновідгодівельний комплекс, розрахований на 7 тисяч голів. В держбанку на рахунку колгоспу «Україна» нараховувалося 27 мільйонів вивільнених грошей.

Григорій Іванович брав активну участь й у громадсько-політичному житті. Його обирали делегатом ХХ, ХХІ – ХХVІІ з’їздів КПРС і ХХ- ХХVІІ з’їздів Компартії України, депутатом Верховної Ради СРСР п’ятого – одинадцятого скликань. 1977 року йому «за особливі заслуги в розвитку сільського господарства і досягнення високих показників по виробництву зерна, цукрових буряків, м’яса, молока і інших продуктів сільського господарства і впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду» вдруге присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

Григорія Івановича Ткачука не стало у 1989 -му. Після його смерті небагато часу пройде, як гроші господарства безслідно рочиняться в кишенях все нових і нових керівників, дерева повирубують, з будинків установ порозтягають цеглу, а Будинок науки – гордість Лісоводів, продадуть за копійки. Господарство оголосять банкрутом.

Підготував Борис Буряк