Віталій Скоцик: виклики та відповіді українського АПК

105

Довідка

Віталій Скоцик. Посада: Голова наглядової ради групи компаній АМАКО. Закінчив Національний Аграрний Університет в Україні і Університет Пурдью в США. Кандидат сільськогосподарських наук (1998) і доктор економіки (2003). На прес-конференції у рамках виставки «Агро-2014» він розповів про своє бачення розвитку аграрного сектору України, а також презентував книгу «Виклик і відповідь».

Віталію Євстафійовичу, аграрників турбує питання ринку землі. Якими, на Вашу думку, мали би бути основні правила земельного ринку?

Україна сьогодні потребує прямих іноземних інвестицій не тільки у формі позик, які надаються державі, але й у вигляді реального корпоративного сектору. Останній є рушієм економіки і, в кінцевому етапі, основою валового національного продукту країни. Тому потрібно створити такі умови, при яких іноземні інвестори відчували би безпеку вкладання своїх грошей, можливість отримання прибутків. Сьогодні для аграрного бізнесу один із основних стримуючих факторів є неврегульованість ринку землі.

Але є один принциповий момент: є політика держави про те, що Україна адаптується до вимог Європейського союзу. Тому, мабуть, логічно подивитися, як земельна політика реалізована в ЄС, насамперед, у Західній Європі, тому що рано чи пізно ми зіткнемося з цими питаннями. Якщо зробимо якісь помилки, і ці правила потім не будуть корелювати із загальними правилами ЄС, то будемо мати проблеми із експортом продукції на західноєвропейські ринки. Сьогодні в Європі є поділ, скажемо так, на старих і нових членів ЄС, які вступили в 2004-2007 роках. Їхнє законодавство десь трохи різниться між собою, але принципи залишаються одні й ті ж: землі сільськогосподарського призначення, які перебувають в приватній власності, не можуть бути акумульованими великими масивами в одного власника. В більшості країн Західної Європи максимальне володіння землями с/г призначення коливається від 300 до 500 га.

У Польщі, для прикладу, максимальна площа сягає 500 га, в Угорщині – 300, в Румунії – також 500. Можна акумулювати певні масиви для великого масштабного виробництва. У такому випадку в більшості моментів інвестор викупляє одну або дві ділянки, а вся інша земля орендується.

В деяких європейських країнах сьогодні придбання землі с/г призначення заборонено як юридичними, так і фізичними іноземними особами. Цікава також практика тих країн, які приєдналися до ЄС в 2004 і 2007 роках. Вони мали обмеження на придбання земель с/г призначення від 7 до 12 років. Для прикладу, в Польщі, яка вступила до ЄС 2004 року, придбання сільськогосподарських земель для іноземних фізичних та юридичних осіб стане можливим лише 2016 року. Тому, якщо у нас є хвилювання про те, що іноземці зможуть, використовуючи більші можливості капіталу, скупляти с/г землю в Україні, то тут варто звернутися до європейської практики і, можливо, запровадити певні обмеження, які вводили всі без виключення країни ЄС. Ми не говоримо зараз про вступ, ми говоримо поки що тільки про асоціацію, але навіть для неї потрібно на даному етапі використовувати досвід інших гравців західноєвропейського ринку.

Стосовно того, в кого має бути земля, то, однозначно, вона повинна бути в українських громадян, в українських компаній, які мають можливість її використовувати, в першу чергу придбавши невеликі ділянки та орендуючи землю для використання більших масивів.

Ваше ставлення до ідеї створення українського земельного банку?

Я думаю, що сама ідея створення земельного банку в Україні пішла не в тому напрямку з самого початку. Звернімо увагу в світовій практиці земельний банк – не фінансуючий, а регулятивний орган, який гарантує, що земля с/г призначення, по-перше, залишається землею с/г призначення, а, по-друге, ефективно використовується. Як працює система? Якщо фермер-власник землі бере позику у комерційного банку під заставу землі і, в силу якихось причин, не в змозі її виплатити, банк забирає землю. Але комерційний банк не має інструментів для того, щоб розпоряджатися тією землею, не має досвіду і бажання цим займатися. Тут вступає в дію державний земельний банк, який виплачує кошти комерційному банку, які були запозичені фермером, і вже далі від імені фермера розпоряджається цією землею. Далі ситуація може йти двома базовими шляхами. Або земельний банк домовляється з тим самим фермером і надає йому в користування ту саму земельну ділянку на довший строк і під менші відсотки. Або ж передає ділянку в управління комусь іншому, хто здатний виплатити ті кошти з відсотками.

Коли хто вважає, що земельний банк – це фінансова інституція, яка буде давати аграрним виробникам кредити під малі відсотки, то, на жаль, в більшості випадків в світі це не працює. Адже земельний банк в такому випадку є однаковим гравцем разом з іншими фінансовими інституціями на ринку. Якщо держава має достатньо коштів і регуляторну політику, щоб підтримувати аграрного виробника, вона може легко дати дешевші гроші державним банкам, яких є в Україні на сьогоднішній день достатньо, натомість щоб не створювати ще одну інституцію. Тобто земельний банк – це не фінансуюча організація, це власне регулятивний орган, який регулює кругообіг землі сільськогосподарського призначення.

Функції земельного банку може взяти на себе Державне земельне агентство.  У випадку Польщі, наприклад, земельна агенція є тим органом, який слідкує за усіма контрактами купівлі-продажу землі. Для того, щоб продати землю с/г призначення, потрібно обов’язково отримати дозвіл земельного агентства. У Франції є схожа інституція, без якої також не можна заключити жодного контракту купівлі-продажу. Якщо на якомусь етапі в силу того, що власник або орендар не здатний виплатити позику і щоб земля не «гуляла», відповідає за те, щоб вона знайшла достойного або власника, або орендаря.

В умовах України не потрібно створювати додаткові регуляторні установи, оскільки в нас й так аграрії ставляться до регулятивних заходів скептично, тому краще, щоб у держави була змога виконувати регулятивну роль і не створювати при цьому додаткової інституції.

Чи має бути доступним широкому загалу реєстр земельних ділянок?

Відкритий реєстр має бути не тільки в напрямку земельних ділянок, а й у будь-якому іншому. В багатьох країнах світу це нормальна практика, яка була запроваджена багато років тому.

Як щодо можливості іноземним власникам купувати землю?

Польща, наприклад, буде продавати землю дуже обмежено – не більше 500 га іноземним громадянам та компаніям. Та, на жаль, неофіційна інформація свідчить про те, що за час, дії у країні мораторію близько 400 тисяч га землі перейшли у власність іноземних громадян або компаній через посередництво польських громадян. Є недоврегульовані моменти, хоча наш сусід і зробив багато кроків вперед у європейському напрямку. Цікаво подивитися на досвід Чехії. У країні розпаювали землю в 2006 році і на сьогоднішній день цей процес фактично закінчився. Були очікування, що після розпаювання у країнах-членів ЄС спостерігатиметься інтенсивний рух купівлі-продажу, але попри прогнози цього ніде не відбулося. Виробники викупляли землю довкола своєї бази (тих 300-500 га, дозволених законодавством), а всю площу навкруги – орендували. Це не такий великий об’єм, як комусь може здатися. Є ще приклад Російської Федерації, яка впровадила вільний ринок в 2006 році і були очікування, що вартість землі зросте та буде багато охочих її придбати, проте, згідно статистики лише 6,5 % було викуплено.

Який вплив на сільське господарство несе зростання курсу валют?

У нас є два локомотиви економіки країни – це металургія і аграрний бізнес. Якщо ми беремо надходження валюти за минулий рік в Україну, то металургія нам дала орієнтовно 29 % – 17,8 мільярда доларів та аграрний бізнес – 13,5 мільярдів доларів. Коли девальвація відбулась, цікаво було, як вона впливає на різні галузі економіки і, як не дивно, на металургію вона посприяла дуже позитивно, тому що металургійні комбінати працюють на власній сировині, а витрати несуть у гривні, при тому майже 100 % продукції продають на експорт. Якщо ми говоримо про аграрний бізнес, то в нас є дві складові. По-перше, в Україні є багато публічних компаній. Вони розвивали технологію і бізнес в більшості випадків на закордонних запозиченнях. Тому, якщо подивитися на фінансові звіти наших найбільших виробників с/г продукції, то деякі з них задекларували фінансові збитки за перший квартал цього року більше 300 мільйонів доларів. З однієї сторони, якщо компанія виробляє продукцію, яка йде на експорт металургії або займається чистим зерновим бізнесом, який в більшості випадків йде на експорт, немає нічого страшного, тому що з реалізацією товару в наступні періоди за рахунок того, що реалізація йде по реальному сьогоднішньому курсу і по світових цінах, вони виходять десь приблизно один на один. Якщо це вертикально інтегрований комплекс, в якого основний вид продукції реалізовується на внутрішньому ринку (курятина, яйця, цукор), у такому випадку компенсувати втрати зовнішньо-валютних коливань майже нереально. Потрібно або підняти реалізацію на внутрішньому ринку, або суттєво підвищити ціни на внутрішньому ринку чи комбінувати ці два фактори впливу. Сьогодні підняти ціни – нереально, тому що купівельна здатність населення впала катастрофічно.

Хто має виконувати регуляторну функцію в системі АПК?

Коли ми говоримо про Західну Європу, то в дуже багатьох моментах регуляторна функція сьогодні виконується не тільки державою, а й професійними об’єднаннями, тобто асоціаціями. У нас в Україні за різними джерелами є від 82 до 100 різних асоціацій, але, на жаль, їхнього впливу майже немає. В Західній Європі багато дотацій виплачується різного типу фермерам. Загальна сума дотацій опрацьовується Кабінетом міністрів разом із Міністерством сільського господарства, але розподіл і контроль за використанням дотацій переходить до професійних об’єднань. Через те сутність структури нашого Міністерства і структури Міністерства, наприклад, Франції, різна. Якщо говорити про реструктуризацію міністерства, то треба говорити, в першу чергу, про реструктуризацію всіх регуляторних органів і системи в цілому. Треба подивитися на світовий досвід і накласти його на умови України.

Кожна країна знаходиться на різному етапі соціально-економічного розвитку і в певних країнах регуляторна функція відіграє більшу роль, потрібно більше інституцій для того, щоб все стабілізувалось і рухалося вперед. Є країни, в яких певні регуляторні функції працюють і з початку минулого століття. В Німеччині земельне законодавство датоване 1920 роком.

Чи потребує АПК у першочерговому порядку реформи оподаткування?

Зараз у всіх на слуху питання про скасування ПДВ, відміну фіксованого сільгоспподатку. Так, є вимоги ЄС, МВФ, вимоги СОТ. Але говорити про те, щоб ввести сьогодні податок від обігу – це нонсенс. Візьміть минулий рік – практично весь бізнес спрацював в нуль, а то й у мінус. При тому, що він нічого не заробив, він має ще сплатити податок з обігу. Звідки?!

Візьмемо американську систему податку на прибуток. Є загальна система, якою оподатковується і сільгоспвиробництво. Але якщо американський фермер купив техніку на 1 мільйон доларів цьогоріч, то у нього з податку на прибуток цього року знімається цей мільйон.

В українських реаліях це могло б мати інші форми. Наприклад, в більшості випадківаграрій опікується долею села, в якому працює – ремонтує дорогу, тягне водогін, будує дитсадок тощо. Бо це дуже важлива складова і для його бізнесу, і для іміджу, і для продовження оренди, кінець-кінцем, бо він там живе. Аграрій це робить із тих грошей, які він заробив у своєму бізнесі. Тому все, що він інвестував у розвиток соціальної сфери, все має вираховуватися із податку на прибуток.

Тобто реформувати податкову систему для АПК потрібно, але просто замінити ФСП податком з обігу не можна.

Також держава не може наразі працювати без ПДВ. Оскільки бюджету потрібно постійно мати кошти в обігу, щоб сплачувати всі соціальні витрати, за рахунок яких живе суспільство.

Ідея реформування податкової сфери не має потягти за собою втрати обсягів виробництва, які маємо сьогодні. Тому слід розуміти, що управління державною економікою – це не просто прийти до кабінету і підписати якісь накази про діяльність міністерства. Це управління галуззю, де слово не повинно розходитися з ділом. І це слово має бути досконально вивіреним, адже сьогодні воно може завдати невиправного негативу. Уявіть вітчизняну публічну компанію, яку обслуговують 20 аналітиків. І ось вони пишуть, що Україна розглядає можливість введення серйозних обмежень ринку земель сільгосппризначення. Ринок реагує миттєво – дрібні інвестори відразу починають продавати, великі інституційні інвестори ще придивляються, тим часом акції компанії йдуть до низу.

І навпаки, за рахунок позитивної новини може відбуватися зростання економіки. Після виборів президента за один день капіталізація основних 15 публічних українських компаній виросла на 4,5% – на 120 мільйонів євро.

Яка доля чекає на тваринницьку галузь країни, яка зараз перебуває не в найкращому стані?

Я читаю всі сайти та журнали, які в нас є аграрного типу. Відповідь така: якщо я вранці читаю, коли одна людина заявила, що будує чотири свинокомплекси у Київській області в цьому році, то хіба в тваринництві дійсно криза? Молочна галузь сьогодні перебуває в депресії. У собівартості виробництва молока електроенергія подорожчала на 30-40%, газ місяць тому подорожчав на 50%, корми зросли в ціні. А ціна на молоко нижча, ніж торік. Торік рівень беззбитковості досягався при надої 4,5 тис. літрів на корову. Нині, щоб досягти собівартості, слід доїти не менше 7,5 тис. Скільки є таких господарств в Україні? Щоб запустити молочну ферму, потрібно інвестувати не менше 10 тисяч доларів в одне коровомісце. Звідки сьогодні взяти фінансування? Дати відповідь, що буде з тваринництвом дуже важко.

Кілька слів про птахівництво. Які тут перспективи?

Перспективи рухатися тільки в напрямку західного і південно-східного азіатських ринків. Ринків у світі достатньо. Я думаю, що наші виробники якраз у напрямку птахівництва найбільш прогресивні в порівнянні з іншими галузями сільського господарства. Коли ми чуємо про те, що Західна Європа відкрила нам ринки і зняла квотування, то насправді це не зовсім та ситуація, коли ми дуже швидко отримаємо результат. Йдеться про те, що потрібно врегулювати багато моментів, які пов’язані із сертифікацією продажу продукції на зовнішні ринки, у тому числі і з розвитком дистрибуцій. Сьогодні ситуація для пташників важка, тому що левова частина їхніх продажів – це локальний ринок. А для того, щоб продавати в Західній Європі, потрібно вийти на нормальні об’єми і мати стабільну основу.

Підготувала Юлія Хім’як