ПП “Гринчуцьке”: коли жінка любить, земля буде родити

285

Прекрасним є час дозрівання плодів, бо туго натягнута струна очікування, нарешті, послабляється, і тепер можна вдихнути запах, спробувати на смак те, що виростив. Попереду ще багато клопоту: збирання, продаж, підготовка до нового сезону, але плоди вже є, ось вони, стиглі, соковиті, такі, які є, і чим більше дивишся на них, тим більше відчуваєш гострий зв’язок з кожним з них, бо в кожному – роки твоєї невпинної, повної любові, праці. Такий образ з’явився у мене після знайомства з Ніною Федорівною Дубицькою – керівником ПП “Гринчуцьке”, що знаходиться у с. Гринчук Каменець-Подільського району Хмельницької області. Про неї не хочеться говорити банальними словами, все найважливіше залишиться поза слів, у відчутті від спілкування – про життя в саду та сад життя.

  • Досить рідке явище, коли жінка стає досвідченим успішним керівником аграрного підприємства ­- мало хто заперечить, що це тяжка робота. Ніно Федорівно, якими шляхами життя привело Вас в цю справу?
  • Все в житті не випадково, я вважаю. Нашими долями керує Бог. Хоча моя мама і казала, що не будуть її діти займатись сільським господарством, а все одно вийшло, як і мало бути. Я взагалі-то за фахом медичний працівник, закінчила Каменець-Подільське медичне училище, а згодом – Київський національний університет ім. М.П. Драгоманова, спеціальність – логопед та сурдопедагог. 17 років відпрацювала на медичному поприщі, але в певний момент вирішила спинити діяльність в цьому напрямку, бо то були 90-ті роки, коли нашу маленьку зарплату і ту затримували. Я вирішила, що здатна на щось більше. Треба сказати, що сама я родом з Нової Ушиці, а це зона я Придністров’я, де для аграрної галузі дуже сприятливий клімат, насамперед, для вирощування садів. Мій дід був садовод-новатор: на одній грушці в нього росло одразу декілька сортів плодів, він дуже любив цю справу і вкладав в неї багато сил. Були і виноград, і слива, і баштанні культури. Все це залишилось у моїй дитячій пам’яті. Пройшли роки, а з ними і відчуття, що моє це: сад, земля, відкрите небо…

На початку 2000-х років поїхали з чоловіком в Польщу. Тоді ще в Україні інтенсивно сади не садили, тому ми декілька разів відвідували цю країну, яка вже в садівництві була досить прогресивною, з метою набування досвіду. Дуже багато корисних надбань отримали у одного відомого польського агронома та садовода, в нього придбали і перші саджанці. І, як бачите, все вдалося. У мене було велике бажання цим займатись, я вчилася з жагою. Дуже вдячна чоловіку та всій родині за підтримку і допомогу – без цього мені було б набагато складніше.

  • І як розпочалася Ваша справа, чому обрали саме ці землі?
  • По-перше, у цій частині Каменець-Поділського району, як і у моїй рідній Новій Ушиці, дуже сприятливий для садівництва агрофон. Протягом року тут багато сонячних променів, і яблуко добре стигне, набуває цукристості і дуже смачне. По-друге, у Гринчуку у нас є дача, і ми з чоловіком мали можливість приїжджати сюди, спілкуватись з місцевими жителями, вивчати землі перед тим, як розпочати на них свою аграрну справу.

Колгосп на цьому місці був у занепаді, вже 7 років ґрунт не оброблявся. У 2002 році ми почали його підготовляти до посіву. Всі приміщення, які ви зараз бачите, збудували ми. У 2004-му почали садити сад – спочатку невеличкий, навчальний, на 2,5 га, і згодом, поступово набираючись знань та вмінь, збільшили його до 60 га, з яких 8 га груші та 8 га сливи. Люди побачили, що ми добре господарюємо, та почали віддавати свої паї. Тепер у нас загалом 1000 га.

З 2006 року ми почали сіяти основні сільськогосподарські культури: озимі пшеницю та ячмінь, ярий ячмінь, ріпак; раніше була й кукурудза, але тепер ми замість неї сіємо сою.

  • А чому з кукурудзою попрощались? І чи задоволені соєю?
  • Тому що, по-перше, в тій кількості, яку сіє таке невеличке господарство як наше, вона не є рентабельною, а по-друге, на цю культуру рік від року дуже змінюється ціна – не на нашу користь. До того ж, восени дуже велика черга на її сушіння, на елеваторах високі ціни, і ми порахували, що краще без кукурудзи обійдемось. А в цьому році, до речі, дуже мала вартість на всі культури. Ще й посуха клопоту принесла. А щодо сої – цією культурою задоволені, вона є рентабельною. Торік врожайнісь була 3,5 га, ще й ціна висока на ринку, в цьому році, звісно, через складні погодні умови, піздня соя за нашим прогнозом дасть 2 т., може трохи більше, з ранньої зібрали 1,5 т. Але все одно виживаємо, крокуємо вперед, намагаючись бути досконалими у своїй роботі.
  • Ніно Федорівно, які технології Ви впроваджуєте на ПП “Гринчуцьке”?
  • Ми дуже чітко дотримуємось сівозміни, це перше. Друге – використовуємо тільке якісне сертифіковане насіння. Наприклад, ми сіємо німецькі сорти пшениці: Матрікс, Актер, і стабільно отримуємо 2-й клас, 3-го взагалі немає. А у поточному році взагалі виростили пшеницю 1-го класу! Від сорту Енга, його поки що мало на українському ринку. Клейковина 28, врожайність – 65 ц/га, і це без дощів.

У нас на підприємстві є важливий принцип: ми працюємо з сільськогосподарськими культурами, заздалегідь знаючи, для кого вони і якої якості мають бути. Наприклад, пшеницю 1-го та навіть 2-го класу ми збуваємо на місцеві млини та пекарні, пивоварний ячмінь багато років успішно – в компанію «Суффле», сою – на рівненську фірму-переробник. Коли є чітка спрацьованість виробника та споживачів, немає витрати зайвих зусиль, робота відбувається набагато ефективніше, і всі задоволені.

Продовжуючи тему технологій – кожен рік ми обов’язково робимо аналіз наших ґрунтів. Я вважаю, що вже пройшли ті часи, коли аграрій працював навмання, тепер ми повинні йти в ногу з прогресивною наукою. Кожного року, одразу після різдвяних канікул, ми колективом збираємось у центральному офісі у м. Хмельницький (там була зареєстрована моя перша фірма “Фарна”), і згідно проведених аналізів розробляємо технологічну карту, яка на протязі року знаходиться у мене, головного агронома та бухгалтера. В тій карті повністю розписано, які саме засоби захисту та добрива і коли вносити. Таким чином, ми заздалегідь знаємо собівартість по кожній культурі та маємо чіткий план роботи. Звісно, природа диктує свої умови, які змушують іноді внести корективи в цей план. Але зараз немає проблеми швидко придбати продукти, що нам знадобилися, у фірм-дистриб’юторів, з якими співпрацює ПП “Гринчуцьке”.

  • А які спеціалісти роблять на Вашому підприємстві аналіз ґрунту?
  • Раніше – Каменець-Подільська лабораторія ім. Тімірязєва, а в цьому році київська компанія “Вітера Україна”, яка продає французькі та іспанські мінеральні добрива. Для своїх клієнтів у них є безкоштовна послуга – виїжджають, збирають ґрунт на аналіз та відправляють його у лабораторію в Лондон.

Хочу ще зазначити важливу річ – мало просто використовувати якісні засоби захисту та добрива, треба ще вміти це робити. Наприклад, на наших культурах присутні тільки Bayer, Basf, Syngenta та інші провідні продукти – зі строгим дозуванням та режимом нанесення. Рослина, як і людина, живий організм, і подібно реагує на передозування або на недостатню кількість “ліків”.

  • Я впевнена, люди, які здали Вам паї, не залишились розчарованими в такій відповідальній господині.
  • Так, люди дуже задоволені, тим паче, що ми робимо багато корисного для села: дороги, ремонти в церкві, клубі, садочках, школах. Взимку чистимо дороги від снігу, щоб не залишитись відрізаними від сполучення з головною трасою – для цього спеціально купили грейдер. Крім того, ми платимо нашим пайовикам 7% за пай або 2,2 т. пшениці 1-го класу – це високий показник. Місцеві землі – це важкий чорнозем, тому ціна на них дуже висока. Для тих, хто тримає худобу, даємо ячмінь.
  • Розкажіть, будь ласка, про матеріальні ресурси, які є на ПП “Гринчуцьке”: будови, технічний парк.
  • Ми маємо майже весь необхідний арсенал ресурсів, який повинно мати ефективне аграрне підприємство. Минулоріч збудували сучасний ангар на 1000 т., у цьому році – ще один, навіть кращий, бо хочемо продавати зерно тоді, коли нам зручна, коли є більш-менш нормальна ціна, а до цього потрібно його зберегти. Техніка майже вся сучасна, поступово позбавляємося від старої, вітчизняної. Маємо трактор John Deere, сівалку Kockerling – цим німецьким брендом дуже задоволені. У цьому році придбали важку дискову борону Kockerling для обробки ґрунту, також від цієї ж компанії купити глибокорозпушувач. Є у нас і розкидачі мінеральних добрив, і обприскувач – все необхідне. Мали чотири комбайни, але продали, бо порахували, що не доцільно весь рік платити зарплату комбайнеру, який працює, по суті, тільки місяць. Плюс до того, комбайн теж потребує обслуговування, а це кошти та час. Тому зараз користуємося послугами, і нас це влаштовує, за тиждень зібрали 500 га зернових.
  • І все ж таки, я так розумію, Ваша головна радість в роботі – це яблучний сад… Розкажіть, будь ласка, як і які сорти вирощуєте? Яким чином здобуваєте високу якість?
  • Яблуко – як маленька дитина, його треба плекати, піклуватись про нього, і тоді воно виросте сильним, здоровим і красивим. Та смачним. Я дуже багато відвідувала заходів – в різних садах, в різних країнах, та зробила для себе такий висновок: в тому садку, де сам господар або члени його сім’ї постійно доглядають за деревами, будуть гарні показники. Якщо власник не живе тими яблуками, нічого доброго не вийде. Я особисто цим живу. І вважаю, що чим би людина не займалась, вона, насамперед, повинна любити свою справу, а тоді все буде краще вдаватись, і матеріальний достаток стабільний буде.

В саду дуже багато ручної праці, до кожного дерева в сезон треба регулярно підходити. І мені це приносить задоволення. Сорти яблук ми вирощуємо ті, які користуються попитом на ринку, які люблять люди – а як інакше? Семеренко, Чемпіон, Голден, Джонаголд, Фуджи, Ліго, Хані Крісп – кожне має свої специфічні смакові властивості. Саджанці вперше купляли у Польщі, потім пробували вирощувати самі, але зрозуміли, що краще цю справу довірити спеціалістам, бо це досить тонкий та складний процес. І тепер нам їх вирощують під замовлення у Чернівецькому регіоні – протягом року їздимо дивитись, контролюємо, і у підсумку дуже задоволені.

Я вже розповідала, як ми грамотно обробляємо всі рослини –  я особисто, ідучи по саду, спокійно зриваю яблуко з дерева та одразу їм. А перед продажем ми обов’язково віддаємо плоди в лабораторію для перевірки та отримання сертифікату, щоб споживачі були впевнені у харчовій безпеці яблук.

До речі, по збуту дуже добре співпрацюємо з мережами магазинів “АТБ” та іншими приватними підприємцями, в основному, з Хмельниччини. Але приїжджають до нас і з Миколаївщини, Запоріжжя, Дніпропетровщини, навіть з Луганської області. Яблука вивозять самі – або в нашій спеціальній тарі, або зі своєю, як в “АТБ”.

А як загалом Ви оцінюєте ринок збуту яблук в Україні?

Я була на семінарі в Ізраїлі – там, ви знаєте, не земля, а пісок та каміння. Але у них дуже гарні сади. Всі постійно знаходяться на крапельному зрошенні, але не з просто водою, як у нас, а поживними речовинами. Це дуже великі витрати, які, втім, перекриваються стабільною відповідної ціною на яблука. У нас поки що, на жаль, такої стабільності не спостерігається. В цьому році був закритий російський ринок, але ми, зустрічаючись з виробниками-садоводами та обговорюючи проблему збуту, вирішили, що тепер для нас з’явилося важливе завдання – створювати культуру щоденного споживання яблук українським населенням, адже цей фрукт багатий на дуже корисні речовини для людини. Будемо робити рекламу, акції, будемо віддавати на підприємства – в Польщі, наприклад, прижилась ця практика: керівники підприємств замовляють яблука за свій рахунок та роздають працівникам.

Яким чином зберігаєте плоди?

На ПП “Гринчуцьке” є в наявності спеціально побудований холодильник на 7 камер – на 130-135 тонн кожна, в залежності від сорту. Поміщаючи сюди з вулиці яблука, ми знижуємо температуру поступово, щоб не було стресу для плодів – іноді можна побачити в магазинах яблука з коричневими прожилками, це як раз від неправильного зберігання. В камерах встановлена спеціальна система зволоження та у певній кількості виділяється газ «Фітомаг», який дозволяє фруктам не псуватись. Хочу, до речі, розвіяти міф, який ходить в народі, про так звані “шкідливі нагазовані фрукти”. Цей газ є природнім, ми самі їм дихаємо – шкоди ніякої немає. На яблуко він діє, як на людину наркоз, і всього на всього призупиняє процес виділення плодом етилену, що і дозволяє, відповідно, йому довше зберігатись.

Зараз ми закладаємо новий сад на 70 га – наше важливе поточне завдання, і у зв’язку з цим плануємо придбати ще один холодильник, приблизно на 3000 т.

А скільки людей працює у Вас в саду?

12-15 чоловік, не враховуючи 3-х агрономів. А в сезон, коли збирання яблук, – 40-50. У нас в колективі дуже хороші спеціалісти, всі працюють давно, інженер-механік взагалі з нами з першого дня. Досвідчені та порядні головний агроном, тракторист, бухгалтер. Я працюю з людьми на основі поваги та довіри, виховую такі відношення у всьому колективі, і як керівник ніколи не даю співробітнику якесь завдання без обґрунтування його доцільності та необхідності, щоб людина розуміла, що і для якої корисної мети потрібно робити, і сама себе мотивувала. Росте наше господарство, відповідно, росте зарплата і премії. Рухаємось вперед та впевнені на своєму шляху, бо маємо благі наміри – робити те, що любимо.

Тетяна Б єлінська