Справжній Батько українського села

190

Федір Трохимович Моргун — визначний радянський і український учений-аграрій, економіст, господарник, письменник і публіцист, багаторічний керівник Полтавщини, перший голова Державного комітету СРСР з охорони природи, Герой Соціалістичної Праці.

Народився на хуторі Ново-Олександрівському Гришинського району Донецької губернії (нині с. Новоолександрівка Красноармійського району Донецької області).

У 1943 р. призваний до лав Червоної армії. Учасник Великої Вітчизняної війни. Мінометник. Був тричі поранений. День Перемоги зустрів у травні 1945 р. в Чехословаччині.

Після війни закінчив з відзнакою Дніпропетровський сільськогосподарський інститут, за фахом агроном. У 1949-1954 рр. працював на Полтавщині — спочатку помічником керівника відділення цукрозаводу, потім начальником відділення, директором радгоспу, головним агрономом Полтавського цукрового тресту.

З 1954 р. працював на цілині в Кокчетавській області Казахстану. Був першим заступником голови виконкому Павлодарської обласної Ради депутатів трудящих, згодом другим секретарем Павлодарського сільського обкому КП Казахстану, першим заступником голови Цілинного крайвиконкому, начальником крайового управління сільського господарства в м Цілиноград (нині столиця Казахстану Астана), інструктором та завідувачем сектору сільськогосподарського відділу ЦК КПРС по Західному Сибіру, Алтайському краю і Забайкаллю, першим заступником голови Ради Міністрів Киргизької РСР, а з 1972 р. — інспектором Центрального комітету КПУ.

Пропагував і впроваджував прогресивний ґрунтозахисний спосіб безвідвальної обробки сільськогосподарських земель. За його ініціативи із Казахстану на Полтавщину було завезено понад 10 тисяч безвідвальних знарядь (плоскорізів, голчастих борін, протиерозійних культиваторів тощо), на заводі «Одесаґрунтомаш», на підприємствах Міністерства внутрішніх справ було налагоджене виробництво плоскорізів. Ґрунтозахисну обробку було впроваджено практично на всій площі ріллі Полтавської області. Безвідвальна обробка ґрунту дала чималий протиерозійний ефект.

Федір Моргун — Депутат Верховної Ради СРСР 8-10 скликань.

11 березня 1988 р. призначений головою вперше організованого в СРСР Державного комітету з охорони природи. Виступив із критикою прийнятої Політбюро ЦК КПРС і Радою Міністрів СРСР програми будівництва економічно витратних і екологічно шкідливих заводів з виробництва штучного кормового білку з парафінів нафти, наполягав на розв’язанні білкової проблеми за рахунок вирощування гороху, сої, ріпака, соняшнику та кормів з бобових і багаторічних трав. 7 червня 1989 р. звільнений на пенсію. З липня 1989 р. — персональний пенсіонер союзного значення.

Захистив кандидатську дисертацію з сільськогосподарських наук. Потім, у 1995 р. — у Тимірязєвській сільськогосподарській академії (Москва) докторську дисертацію, присвячену впровадженню ґрунтозахисного землеробства на Полтавщині. Був академіком Української академії аграрних наук.

У 1995-2001рр. — радник голови адміністрації Білгородської області Росії. З 2001 р. — радник голови Полтавської обласної державної адміністрації з сільськогосподарських питань. У 2007 р. брав участь у позачергових парламентських виборах за списком блоку «Всеукраїнська громада».

Федір Трохимович був членом спілки письменників України. Автор понад 80 книг, активно займався публіцистикою. Творчість Моргуна можна умовно поділити на два етапи: перший — це твори господарської спрямованості, написані у часи активної діяльності в Україні та в інших республіках Радянського Союзу, другий — твори часів незалежної Української держави з початку 90-х років минулого століття. В цей період публіцистика письменника була спрямована на осмисленню процесу становлення нашої держави, з’ясування і переосмислення здобутків і втрат українського народу протягом попередніх століть з позицій оновленої української свідомості. Федір Трохимович так оцінював своє письменницьке публіцистичне завдання: «Моя мета — показати, як працювали, до чого прагнули мої ровесники, чого добивалися, де помилялися і ким були обдурені і зраджені. А покоління моє — і щасливе, і обдурене, і зраджене одночасно».

Найбільш відомі твори: «Думы о целине» (1968, 1969), «Хлеб и люди» (1973, 1975, 1979), «На землі — господарем»(1976), «Обработка почвы и урожай» (1977, 1981), «Расскажи, поле…» (1981, 1983), «Поле без плуга» (1981, 1982, 1984). Книги «Думи про цілину», «Хліб і люди» перекладалися на українську, казахську, узбецьку, азербайджанську, вірменську та інші мови, мали декілька перевидань. Незважаючи на перевидання і переклади, ці книги стали бібліографічною рідкістю.

«Безсмертна душа України. Задовго до салютів: Правда про генерала Кирпоноса» (1994, 1995, 1996), «Перепаханные поколения» (1998, 1999, 2001), «Селянин — Світова Душа» (1998–1999), «Прокляття війні» (2001–2004), «Куди йдеш, Україно?» (2003), «Керівники держав, не бійтеся бути святими» (2003), «Плугом по… долях дітей» (2003), «Сталінсько-гітлерівський геноцид українського народу: факти і наслідки» (2007) та інші. Письменник Микола Костенко небезпідставно називав Федора Трохимовича Моргуна «пророком своєї Батьківщини», «справжнім Батьком українського села», «другом і порадником кожного, хто бере участь у розбудові демократичної України».

Серед нагород Федора Моргуна – Золота медаль «Серп і молот» Героя Соціалістичної Праці, чотири ордени Леніна, два ордени Вітчизняної війни 1 ступеня, три ордени Трудового Червоного Прапора, орден князя Ярослава Мудрого V ступеня, ордени Миколи Чудотворця.

Помер 7 липня 2008 року в Київській лікарні швидкої допомоги від наслідків травми, отриманої в автомобільній аварії. Похований у Полтаві на Новоміському кладовищі. У 2001 році в Полтаві ім’ям Федора Моргуна названа вулиця в Київському районі міста.