Винахідник-електротехнік зі світовим ім’ям

237

Майже 200 оригінальних проектів у галузі електротехніки і електротехнології транспорту та сільського господарства належать видатному українському винахіднику Миколі Миколайовичу Бенардосу.

Його ім’я добре відоме фахівцям у галузі зварювання. Із самого початку використання спосіб електродугового зварювання металів вугільним (не плавким) електродом одержав назву “способу Бенардоса”, першим набув широкого застосування і до сьогодні є одним із найпоширеніших. Бенардос є автором оригінальних акумуляторів і способів їхнього виготовлення, проекту будівництва гідроелектростанції на р. Неві, способу передачі електроенергії на великі відстані, методу гальванізації великих площ, тигельного електропаяння тощо.

Майбутній електротехнік народився 26 липня 1842 р. у с. Бенардосівка Херсонської губ., (тепер с. Мостове Миколаївської обл.) у сім’ї військовослужбовця. Перші 20 років свого життя провів у родовому маєтку батька, де навчився столярному, слюсарному і особливо кувальному ремеслу.

У 1862 р. Микола Бенардос поступив на медичний факультет Київського університету. На початку 1866 р. залишає навчанняі з того часу обирає інший шлях, пов’язаний із сільським господарством, винахідництвом та інженерією, вступивши до Петровської хліборобської та лісової академії в Москві. За роки навчання (1866-1868) розробив і на практиці випробував кілька своїх винаходів, пов’язаних з полегшенням праці в сільському господарстві. Відвідання Всесвітньої виставки в Парижі у 1867 р. справило на Бенардоса незабутнє враження. Там він докладно ознайомився з найновішими винаходами в галузі сільського господарства, а також побачив перші дугові лампи, які давали можливість використовувати електрику для освітлення та нагрівання.

У 1868 р. молодий винахідник розробляє парові ножиці, щоб стригти овечок, пневматичну поливальну машину, створює невеличку модель зерносушарки та ін. Однак влітку 1869 p. залишає навчання у Петровській академії. Його приваблюють проекти нових розробок механізмів, ще не побудованих і навіть не винайдених. Тому цього ж року Микола Миколайович починає будувати свою садибу поблизу м. Луг Юр’євського повіту Костромської губернії, батьківщини його дружини, якій дав назву “Привольне”.

З дитинства пізнавши смак землі і важку людську працю, М. Бенардос намагався якомога більше полегшити життя селян. Керування господарством він поєднував з науковими розробками. На території садиби було кілька майстерень, в яких розроблялись і виготовлялись знаряддя для роботи на землі: залізні борони, швидко-оранки, молотильні машини та ін. Усі ці механізми невдовзі почали використовувати і в інших садибах.

У 1874-1877 рр. винахідник активно працює над своїми науковими розробками. Проте в той час жодна його розробка не була відзначена сучасниками. У цей період учений побудував модель вітряного двигуна, винайшов пароплавне колесо з автоматичними лопатками. Зацікавившись повітроплаванням, він змайстрував крило літальної машини і навіть виконав загальний проект літального апарату з крилами власної конструкції.

У 1880 р. через брак коштів для наукової роботи М. Бенардос був змушений продати значну частину своїх земель та заклав садибу. У цьому ж році він знайшов роботу в спілці винахідника П. М. Яблочко, цілком присвятивши всі свої наукові дослідження електротехніці.

У середині 70-х років доля звела його з О. І. Бюксенмейстером, який займався розробкою технологій виготовлення електровугільних виробів та електрохімічних джерел струму. В 1878 р. О. Бюксенмейстер заснував завод з виробництва акумуляторів, вугільних виробів, електричних регуляторів та електродугових ламп, що знаходився поблизу садиби “Привольне”. Це дало можливість М. Бенардосу отримувати із заводу електровугілля та електричні джерела струму і виконувати експерименти з акумуляторами у своїх майстернях.

За дорученням спілки П. Яблочкова Микола Миколайович їде в 1881 р. на Закарпаття з метою впровадження там електродугового освітлення. У цьому ж році він взяв участь у підготовці експозиції на Міжнародній електротехнічній виставці і Першому міжнародному конгресі електриків у Парижі. Саме там вчений сконструював свою електродугову лампу і створив підсвічник для свічки Яблочкова з автоматичним переведенням струму. Також у цей час винахідник налагодив співпрацю з М. І. Кабатом, співвласником електротехнічної лабораторії “Електрисьєн”, якого знав ще з Петербурга. В цій лабораторії у 1881 р. М. Бенардос вперше успішно продемонстрував процес зварювання пластин із свинцю та інших металів. За браком коштів винахідник не мав змоги одразу отримати патент на свій винахід.

У період 1882-1884 pp. M. Бенардос плідно працює за кордоном — у Барселоні, Парижі, Англії. Він розробив близько 50 різноманітних проектів та винаходів. Але основну увагу він приділяв електродуговому зварюванню і різанню металів. Микола Миколайович склав навіть таблицю міцності приварених частин металевих зразків.

З 1884 p. M. Бенардос живе в Петербурзі, працює у спілці “Яблочков і К°”. До літа 1885 р. конструктивно оформляє свій винахід — апаратуру для зварювання та її детальну технологію. Свій метод електрозварювання винахідник назвав “Електрогефест”. У 1885 р. він отримав патент на свій винахід у Франції, Бельгії, Англії, Німеччині, Швеції; в 1886 р. — в Росії; в 1887 р. — в Італії, США, Австро-Угорщині, Данії та ін.

З 1885 р. починається період повного визнання винаходів талановитого інженера. Він починає займатись впровадженням зварювання у промисловості. Кінець 80-початок 90-х років XIX ст. подарував М. Бенардосу звання основоположника механізації та автоматизації зварювального процесу. На Другій Всеросійській виставці у 1892 p., M. Бенардос продемонстрував 15 технологічних процесів електрозварювання, п’ять креслень пристроїв для контактного зварювання, показав методи зварювання металевим електродом на змінному струмі, зварювання в потоці газу, зварювання з похиленим електродом, магнітне управління дугою; кілька десятків приладів для ручного і автоматичного зварювання в моделях і кресленнях; понад сотню зразків зварювальних з’єднань з різних металів. На цій виставці інженер отримав золоту медаль, а через рік, 11 травня 1893 p., був обраний дійсним членом Російського технічного товариства.

З метою здешевлення електричного освітлення в Петербурзі М. Бенардос запропонував використати силу течії р. Неви, для чого була побудована гідроелектростанція. Також він розробив метод передавання електрики від Невської станції до Центральної станції Петербурга проводами. Заслуговує на увагу розроблений М. Бенардосом метод “електрокультури” — удобрення полів електрокультиваторами. Праці Миколи Миколайовича у військовій справі на сьогодні є тим фундаментом, на якому базуються сучасна теорія і практика конструювання боєприпасів.

З 1899 p. M. Бенардос жив і працював в Україні в м. Фастові, що поблизу Києва. 7 грудня 1899 р. отримав звання почесного інженера-електрика від Петербурзького електротехнічного інституту. На початку XX ст. винахідник під час дослідів отруївся свинцем і сильно захворів, що змусило його переїхати до Москви. В 1902 р. в Москві він брав участь в роботі Другого Всеросійського електротехнічного з’їзду, де був обраний почесним головою з’їзду, а також отримав довічну пенсію від Ради РТТ за величезні заслуги в науці і техніці.

Влітку 1902 p. M. Бенардос повернувся до Фастова, де і прожив останні свої роки. Помер Микола Миколайович Бенардос 8 вересня 1905 р. у віці 63 років.

Підготувала Леся Заморська