Засновник сільськогосподарської радіобіології

210

З ім’ям академіка Петра Антиповича Власюка – видатного українського вченого XX ст. у галузі агрохімії, фізіології живлення рослин, ґрунтознавства, біохімії, мікробіології, сільськогосподарської радіобіології пов’язана ціла епоха успішного розвитку сільськогосподарської науки.

Створена ним наукова школа нараховує великий загін його послідовників: 27 докторів і 150 кандидатів наук. Наукова спадщина академіка складає 40 монографій, навчальних посібників, брошур і понад 1000 статей, тез у наукових збірниках, журналах тощо. Петро Власюк народився у селянській родині 3 (16) лютого 1905 року у с. Чемериське Букського повіту Київської губернії (нині – Звенигородський район Черкаської області). Навчався в Лисянській початковій школі, згодом в Уманському сільськогосподарському технікумі. Закінчив два вищих навчальних заклади: Уманський сільськогосподарський інститут(1926; згодом працював там лаборантом, асистентом і доцентом, паралельно керуючи Уманською дослідною станцією) і Ленінградський сільськогосподарський інститут (1930). У 1931 р. Петру Антиповичу присвоєно звання професора зі спеціальності ґрунтознавство та агрохімія. Тоді ж він очолив кафедру агрохімії і ґрунтознавства Уманського сільськогосподарського інституту, поєднуючи викладацьку роботу з практичною в агрохімічній лабораторії і секторі хімізації Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрової промисловості (надалі Всесоюзного науково-дослідного інституту цукрових буряків в м. Києві). 1939 року професор П. Власюк обраний членом-кореспондентом АН УРСР, водночас він керує відділом фізіології живлення рослин в Інституті ботаніки АН УРСР, згодом стає його директором. У роки Другої світової війни у зв’язку з евакуацією АН УРСР переїхав до Уфи і сконцентрував дослідження на проблемах сільського господарства Башкирії та Південного Уралу. Успішно захистив дисертацію «Марганець і живлення рослин», за яку йому було присуджено наукову ступінь доктора сільськогосподарських наук.

Після війни Петро Антипович працював заступником директора з наукової роботи і завідувачем відділу фізіології живлення рослин Інституту фізіології рослин і агрохімії АН УРСР, професор Київського університету (1947-1956 рр.); завідувач кафедри ґрунтознавства Київського державного університету. Саме П. Власюк є фундатором Інституту фізіології рослин АН УРСР. У 1948 р. вченого обрано академіком АН УРСР (із спеціальності фізіологія живлення рослин, агроґрунтознавство) і академіком ВАСГНІЛ (зі спеціальності фізіологія живлення рослин, агрохімія, ґрунтознавство). П. Власюк уперше розробив органо-мінеральну систему добрив рослин у сівозмінах, яка сприяла значній економії добрив і підвищенню продуктивності рослинництва в Україні. Провів дослідження зі збагачення органічних добрив мікроелементами й адсорбентами і на їх базі запропонував ефективні способи виготовлення біологічно збагачених компостів. Створив новий метод оцінки життєздатності рослин у зимовий період, який надалі широко застосовувався в практиці обстеження стану посівів озимих зернових культур в УРСР. Ціла низка наукових досліджень П. Власюка і його співробітників була присвячена вивченню механізмів дії макро- й мікроелементів на ріст, розвиток та продуктивність сільськогосподарських культур. Учений з’ясував фізіологічні особливості участі сполук фосфору в синтезі вуглеводів в органах цукрового буряка і сірки — в утворенні амінокислот та білків. Отримані результати сприяли оптимізації умов живлення культурних рослин. Ці роботи отримали наукове визнання й удостоєні диплома ІІ ступеня Президії АН СРСР.

Подальші дослідження були спрямовані на встановлення біологічної ролі марганцю, молібдену, бору, цинку, кобальту і літію у функціонуванні систем життєдіяльності рослин на клітинному, субклітинному, молекулярному рівнях. Академік П. Власюк вивчав локалізацію мікроелементів у клітинних структурах листків і коренів цукрового буряка, кормових бобів, гороху, сої, кукурудзи та інших культур. Виявив роль мікроелементів в обміні нуклеїнових кислот у рослинах. Пріоритетні дослідження щодо фізіологічної ролі марганцю в живленні рослин учений узагальнив у монографії «Марганцеве живлення і удобрення рослин». Серією експериментів Петро Антипович обґрунтував сутність впливу органічних речовин, мінеральних добрив, мікроелементів і фізіологічно активних речовин на процеси росту та розвитку рослин. Він ґрунтовно розширив асортимент добрив, знайшовши застосування відходам виробництва, таким як марганцевий шлам, мартенівський шлак, хлоросвинцевоцинковий і хлорбарієвий бруди, відходи марганцевої та буровугільної промисловості, титанові, борні відходи тощо. Саме П. Власюк зі співробітниками вперше в Україні застосував революційний метод «мічених атомів», із допомогою якого встановив нові закономірності процесів живлення рослин. Використання мічених атомів вуглецю, фосфору, кальцію, сірки й інших сполук дало можливість вивчити механізм розподілу, надходження та транспортування поживних речовин у клітинні компартменти, участь їх у перебігу процесів метаболізму.

Вагомим здобутком вченого було вивчення фізіологічних особливостей участі сполук фосфору в синтезі вуглеводів у рослинах цукрового буряка. З ініціативи Петра Антиповича і з його безпосередньою участю на Вінницькому та Сумському хімічних комбінатах налагодили виробництво марганізованого гранульованого суперфосфату, виготовили 1800 тис. тонн добрива, яке було використане під посіви сільськогосподарських культур на площі 12 млн. га. А також дослідні партії боратового, молібденового і цинкового суперфосфатів, нітроамофоски, карбофоси й карбоамофоски з марганцем, молібденом, бором, літієм та цинком, які знайшли широке застосування у сільському господарстві.

Колектив дослідників під керівництвом і з участю Петра Антиповича розробив технологію передпосівного збагачення насіння кукурудзи мікроелементами на калібрувальних заводах, склав картограми вмісту рухомих форм мікроелементів у ґрунтах, опублікував фундаментальну монографію «Ґрунти України», за яку П. Власюку та іншим вченим присуджено премію ім. В. Докучаєва. П. Власюк обирався депутатом Верховної Ради УРСР п’ятого скликання, Київського міського і обласного виконавчих комітетів Рад депутатів трудящих. «Заслужений діяч науки УРСР» (з 1956 року). Нагороджений двома орденами Леніна (1944, 1956), орденом Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора (1965),орденом «Знак Пошани» (1944), багатьма медалями СРСР, ВСГВ і ВДНГ СРСР і УРСР. Лауреат премії імені В. Докучаєва. Помер 18 березня 1980 року на 76-му році життя. Похований на Байковому цвинтарі міста Києва.

Підготувала Леся Заморська