«Головне, щоб земля приносила людям задоволення від роботи», – Михайло Сличенюк

291

Корінний бучачанин Михайло Ярославович Сличенюк – власник і директор одразу двох успішних і фінансово стабільних підприємств – МПП «Смолоскип» та ПП «Золотопотіцьке». Свою підприємницьку діяльність розпочав ще 23 роки тому з будівельного бізнесу, оскільки сам за фахом інженер-будівельник.

У 2007 році вирішив спробувати себе в іншому виді діяльності – сільському господарстві, створивши практично «з нуля» ПП «Золотопотіцьке», яке орендує 1200 га землі на території семи сільських рад Бучацького та Монастириського районів Тернопільщини. Хоча господарство  невелике у порівнянні із сусідніми, проте рентабельне, і завдяки досвідченому керівникові та високопрофесійному колективу успішно розвивається і впевнено дивиться в завтрашній день. Михайло Ярославович переконаний, що можна ефективно господарювати на будь-якій кількості гектарів, головне, щоб земля приносила людям, які на ній працюють, задоволення від роботи. Сім років тому він був депутатом облради, наразі є депутатом Бучацької районної ради і членом виконкому міської ради. Не має жодних амбіцій щодо Верховної Ради, бо вважає, що професійно треба робити щось одне в житті, а в законодавчі органи повинні йти люди з хорошою юридичною освітою.

– Михайле Ярославовичу, за спеціальністю Ви інженер-будівельник і розпочинали власну справу з МПП «Смолоскип», чому вирішили податися в аграрний бізнес?

– Сталося так, що у 2007 році в одному із сіл Бучацького району я орендував цегельний завод і люди  звернулися до мене з проханням  проінвестувати оренду їхніх паїв. А оскільки у 2007-2008 роках був розквіт будівельного бізнесу, і в нас були вільні кошти, з метою диверсифікації я вирішив вкласти їх у сільське господарство. З іншого боку – ми українці і в нас генетично закладені любов до землі і хліборобської праці. Тому я відгукнувся на цю пропозицію і почав практично «з нуля» створювати нове аграрне підприємство.

З якими труднощами стикнулися насамперед?

– Перш за все – це абсолютна відсутність досвіду, бо я інженер-будівельник, а також відсутність колективу. Тому було потрібно формувати все повністю, тобто, підбирати інженерно-технічні кадри, агрономічну службу, механізаторів. Не було виробничої бази, сільськогосподарської техніки.

Яким тепер є Ваш колектив?

– Ми працюємо вже дев’ятий рік. За цей час сформувався дуже хороший колектив. Відповідно, в кожній галузі є фахівці – хороші бухгалтери, агрономічна та технічна служби. Ми почали з того, що закупили нову імпортну техніку – Сlaas, John Deere, Maschio Gaspardo і вже під цю техніку шукали фахівців. Також завдяки постачальникам техніки ми налагодили відповідний сервіс.

А скільки одиниць техніки у парку ПП «Золотопотіцьке»?

– У нас два трактори John Deere, два трактори ХТЗ, три МТЗ, два комбайни, навантажувач і вся навісна техніка, починаючи від плугів і закінчуючи комбайнами. Тобто підприємство на всі 100% забезпечене технікою.

Як проходить весняна посівна кампанія?

– Ми вже завершили посівні роботи. Посіяли ярий ячмінь і горох. На даний момент займаємося лише рослинництвом. Вирощуємо сім основних культур: озимий ріпак, пшеницю і ячмінь, а також ярий ячмінь, горох, соняшник, сою і кукурудзу.

Хоча 5 років тому мали свинарство, проте воно було нерентабельним, бо в нас не вистачало коштів для модернізації. Наразі ми вивчаємо це питання, бо вважаємо, що сільське господарство не може існувати без тваринництва.

Так склалося, що наразі цей вид діяльності в Україні є збитковим і нерентабельним. І оскільки ми не маємо відповідного досвіду, тому тваринництво для нас дуже відповідальний крок. Ми прораховуємо всі нюанси і свинарства, і молочного скотарства, але, ще раз кажу, що це дуже складний вид діяльності, і дуже відповідальні гроші.

А де зберігаєте збіжжя?

– У перші три роки діяльності ПП «Золотопотіцьке» ми тримали своє зерно на території елеваторів «Бучачагрохлібпрому» та «Захід Агросервісу», розуміючи, що нам конче необхідна своя виробнича база, тому в одному із сіл придбали територію колишнього заводу «Квант» під наш елеватор потужністю 15 000 тонн, який цього року плануємо здати в експлуатацію. Тут вже маємо хорошу майстерню, вагу, сушильний та зерноочисний комплекси.

Куди збуваєте вирощений урожай?

– Збуваємо його трейдерам у порти. Ми – фінансово стабільне підприємство, тому продаємо зерно вже після нового року, коли сформовані хороші ціни.

Сьогодні стало модним насаджувати сади та ягідники. Чи думали Ви про це?

– Звичайно, що ми вивчаємо і це питання. Цікавимось створенням кооперативів. Є різні пропозиції до пайовиків, але все це поки що лише на документальній стадії.

Михайле Ярославовичу, скажіть будь ласка, чи не важко Вам керувати одразу двома підприємствами?

– Звичайно, що важко. Загалом я займаюся підприємницькою діяльністю вже 23 роки, тому моя будівельна фірма має добре сформований штат і в якійсь мірі мене виручають хороші помічники, а з іншого боку – я ще в працездатному віці і сам даю собі раду із двома підприємствами.

Як Ви вважаєте, земля має бути товаром чи ні?

– За гороскопом я Терези, тому дуже виважую кожне рішення. Земля є товаром у всьому світі, тому, безумовно, рано чи пізно вона буде товаром і в нас. Але на даному етапі я вважаю, що ми до цього ще не готові з кількох причин. По-перше, забезпечити соціальну справедливість у питанні продажу землі буде дуже складно, бо вона вся розпайована між сімома мільйонами пайовиків, а є ще понад 40 млн. українців. Тобто право на продаж землі в нас отримає лише певна частина людей. На мою думку, це несправедливо, бо згідно Конституції України, земля і її надра належать всьому українському народові. По-друге, ми повинні розуміти, що які б обмеження ми не робили, землю може придбати тільки той, хто має гроші. На сьогодні українці – бідна нація, тому є великі ризики, що контроль над нею перейде до іноземних компаній, а земля – це не тільки ресурс для сільськогосподарської продукції, а й територія. Тому в цьому питанні треба дуже виважено приймати рішення, бо така система, як зараз є, зокрема видача орендної плати зерном, – це феодалізм ХХІ століття. Зміни конче потрібні.

Яка Ваша думка щодо системи ПДВ, яка діє на сьогодні?

– Це абсолютно непродумана річ, бо ПДВ – це найкорумпованіший податок, який вводять в аграрну галузь, яка ще непогано працює в нашій країні. Тому складається враження, що цей податок не для того, щоб боротися з корупцією, а щоб внести її зі столичних рівнів на місцеві. Я вважаю, що сільськогосподарські угіддя повинні оподатковуватися від кількості гектарів орної землі. 50% коштів повинні надходити в місцевий бюджет, а інші 50% – на утримання державної влади, армії тощо. На відміну від ПДВ, податок з орної землі надзвичайно простий і прозорий, до того ж його взагалі неможливо уникнути. Тому, на мою думку, діюча система оподаткування агросектору – це чергова змова великих холдингів та агрокомпаній з владою, і рано чи пізно цей податок буде скасований, бо він неприродній. По-друге, сільське господарство – це незавершений цикл виробництва, тому порахувати реальну собівартість продукції неможливо.

В Україні зникає вода. Чи відчуваєте Ви наслідки цієї проблеми?

– Звісно, що ця проблема стосується і нас. От, наприклад, в с. Олеша Монастириського району вже два роки майже немає води. Минулого року ми допомагали місцевим селянам коштами, цього року придбали 600 м пластикової труби. На мою думку, в даному питанні має бути якась державна підтримка, хоча б з точки зору георозвідки і проектно-кошторисної документації, а вже люди з допомогою аграріїв повинні робити не окремі криниці, а централізоване водопостачання. Колись, за часів Ющенка, існувала програма «Чиста вода», згідно якої кожен населений пункт мав бути забезпечений питною водою. Я вважаю, що це непогана ідея, але, знову ж таки, все впирається у фінансування. Кажуть, що наступні війни будуть за воду, тому селу потрібно допомогти у вирішенні цієї проблеми.

Що значить для Вас соціально відповідальний бізнес?

– Безумовно ми допомагаємо нашим пайовикам, працюємо з територіальними громадами. Я тут народився, тут живу вже 48 років і знаю дуже багатьох людей. Декілька місяців тому ми допомогли одній зі шкіл із заміною пластикових вікон, також підсипаємо дороги тощо. Але цього недостатньо, бо села зараз у такому стані, що скільки б ми не допомагали, це все одно не вирішить усіх проблем. Має бути державна програма, в якій визначені пріоритети подальшого розвитку села. В першу чергу – це створення кооперативів, бо за рахунок благодійної допомоги село не може існувати, воно повинно навчитися заробляти на власні потреби. Так є в цілому світі, а держава повинна забезпечити хоча б інфраструктуру.

Який досвід отримуєте в поїздках за кордон?

– Щороку я стараюся їздити за кордон на заводи та господарства. За останніх два роки побував в Італії на підприємстві компанії Maschio Gaspardo, місяць тому був у Німеччині на заводі John Deere, також їздив у Ганновер на виставку AGRITECHNICA. Мета моїх поїздок – поглянути у завтрашній день сільського господарства. Щодо досвіду – то це високі технології, точне землеробство, дуже ефективна і високопродуктивна техніка. От, наприклад, компанія Krone розробила новий прес-підбирач, який виготовляє пелети із соломи прямо в полі, за що й отримала на виставці золоту нагороду.

Ви дуже зайнята людина і багато часу приділяєте роботі, а сім’я від цього не страждає?

– У мене дуже маленька сім’я. Я розлучений. Моїй доньці 19 років, вона студентка другого курсу юридичного факультету Вроцлавського державного університету. Захотіла вивчати юриспруденцію за кордоном, бо декілька разів була зі мною в різних країнах, проте їй дуже сподобалося місто Вроцлав і місцевий університет. Донька переконала мене в тому, що оптимальний варіант для неї – це юридична освіта в Польщі. Мені дуже приємно, що вона стала такою самостійною. Я дуже нею пишаюся.

Чи маєте якесь хобі?

– Зазвичай ми, аграрії, відпочиваємо взимку, бо в нас така специфіка роботи. Я – мисливець. Ходжу з друзями на полювання, інколи навіть без патронів, щоб просто трохи походити, подихати свіжим повітрям. Найбільша наша здобич – це кабан. Також відстрілюємо лисиць, яких останнім часом розвелось дуже багато. Козуль не вбиваємо принципово. Щодо відпочинку, то люблю бувати в Буковелі, Трускавці, Моршині. Іноді встигаю туди поїхати перед жнивами.

Спілкувалася Леся Заморська