Особливості водокористування в аграрній галузі: проблеми та перспективи

570

Сидорук Борис, к.е.н., с.н.с., завідувач науково-технологічного відділу

Тернопільська державна сільськогосподарська дослідна станція ІКСГП НААН 

Вода є стратегічним ресурсом економічного розвитку будь-якої соціально-економічної системи. За останні півстоліття поновлюваний запас прісної води на душу населення зменшився майже на 60% при стійкій тенденції збільшення обсягів водовикористання, обумовленої економічним зростанням, збільшенням народонаселення, покращенням добробуту. Ефективне запобігання водним конфліктам задля задоволення поточних і майбутніх потреб спонукає до розроблення і впровадження адекватних заходів із охорони і управління водними ресурсами.

Одним із найбільших споживачів водних ресурсів є сільськогосподарська галузь. При цьому, у сільському господарстві залежно від функціонального використання вода може відігравати як роль предмета праці, так і роль засобів праці. Так, незважаючи на суттєве зменшення водокористування в останні роки (зменшення забору води у 2014 р. в порівнянні з 2000 р. становило 62,9%), частка водних ресурсів, які були використані на сільськогосподарське водопостачання, зрошення і ставково-рибне господарство в 2014 р становила 20% від загального водозабору і 26,5 % від всієї використаної свіжої води, що в порівнянні з 2000 р. більше на 5,8 і 6,5%, відповідно (табл. 1).

На сучасному етапі водні ресурси відіграють все важливішу роль в аграрному секторі економіки. Це зумовлено багатьма обставинами: необхідністю збільшення продуктивності сільського господарства, несприятливими агрокліматичними умовами в багатьох сільськогосподарських районах, диспропорціями в співвідношенні земельного потенціалу і можливостей щодо його забезпечення водними ресурсами та іншими факторами.

Таблиця 1 Основні показники використання водних ресурсів України за  період 2000-2014 рр1

Показники Роки
2000 2005 2010 2011 2012 2013 2014 2
Забрано води з природних водних об’єктів – всього 18282 15083 14846 14651 14651 13625 11505
у тому числі з підземних водних об’єктів 2987 2449 2023 1961 1961 1911 1503
Використано  свіжої  води
( включаючи морську ) 12991 10188 9817 10086 10507 10092 8710
зокрема на:
виробничі потреби 6957 5706 5511 5514 5681 5363 4871
побутово-питні потреби 3311 2409 1917 1860 1848 1765 1500
зрошення 1699 1186 1377 1638 1759 1770 1218
сільськогосподарське водопостачання 513 249 189 180 161 155 143
ставково-рибне господарство 399 594 781 853 1013 999 945
Частка сільськогоподарської га­лузі у загальному водокористу­ванні, % 20,1 19,9 23,9 26,5 27,9 29,0 26,5

За даними Державного агентства водних ресурсів України.

Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

Тривалий екстенсивний тип залучення водних ресурсів у сільськогосподарський оборот спричинив послаблення здатності водно-ресурсних джерел до самовідновлення, що негативно відбилося на обсягах і якості води, що споживається. Тому ефективне, раціональне та екологобезпечне використання водних ресурсів у сільськогосподарському виробництві та їх охорона в сучасних умовах є однією з найбільш актуальних проблем на шляху забезпечення національної безпеки країни.

При аналізі сільськогосподарських аспектів використання водних ресурсів передусім треба звернути увагу на їх взаємодію з землею. Вода входить до складу ґрунту і є одним з важливих елементів, що визначають його родючість. У зв’язку з цим біологічна продуктивність земельних ресурсів значною мірою залежить від вмісту вологи в ґрунті. Тому в більшості регіонів світу і в нашій країні повністю використати земельну родючість неможливо без додаткової гідрорегуляції, тобто додаткового залучення води або її відведення. Це стосується насамперед аридних, засушливих земель. У цих регіонах земля виступає як необхідна, але недостатня умова ведення сільського господарства. Тільки зрошення в такому випадку дає змогу виявити закладені в землі природні особливості як резервуару продовольства. В зв’язку з цим водні ресурси відіграють все важливішу роль у всій сукупності засобів виробництва, що функціонують в аграрній сфері і пов’язаних з нею галузях.

На значній частині сільськогосподарських угідь земля і вода виступають як двоєдиний засіб виробництва. Збільшення витрат водних ресурсів на аграрні потреби за останній час і постійна необхідність подальшого нарощування водомісткості сільського господарства зумовили високу динамічність використання водних ресурсів. При цьому, особливістю використання водних ресурсів у сільському господарстві є значна питома вага безповоротного водопостачання. Цей показник перевищує 80% води, що забирається, тоді як в інших галузях народного господарства він значно нижчий.

Cьогодні водозабезпечення сільськогосподарської галузі ускладнюється ще й тим фактором, що у 2015 р. на фоні попередньої низької водності весняного періоду в умовах тривалого періоду сухої та жаркої погоди (липня-серпня) сформувалася гідрологічна посуха (маловоддя) практично у всіх регіонах України. Гідрологічна ситуація на більшості водних об’єктів України і сьогодні залишається вкрай несприятливою.

Найбільший дефіцит опадів відмічався в областях традиційно достатнього та нестійкого зволоження – на Поліссі та у західному Лісостепу (басейни Десни, Прип’яті, Західного Бугу, Південного Бугу, Інгулу, Дністра, Тиси, Ужа, Латориці, Прута, Сірета, правих приток Дніпра в Україні), де за період літньої і початку осінньої межені (1 червня – 16 вересня) випало лише 40-70% норми опадів. Дощі, які пройшли у першій декаді вересня, не мали істотного впливу на гідрологічний режим Відповідно, упродовж серпня – першої декади вересня на річках Правобережжя (крім Дунаю) і північного сходу України гідрологічна ситуація поступово наблизилася і набула ознак небезпечної ситуації природного характеру – маловоддя.

Негативною складовою такого маловоддя є формування дуже низької водності на Верхньому Дніпрі та Прип’яті поза межами України. Одночасне поєднання низької водності малих і середніх річках України та на річках басейну Верхнього Дніпра за її межами спостерігалося вперше як за територією прояву, так і за тривалістю.

Гідрологічна посуха 2015 р., окрім загального зниження водності річок, спричинила також інтенсивний розвиток водної рослинності, значне заростання русел, виникнення ділянок стоячої води, пересихання малих річок, що, перш за все, негативно вплинуло на водні екосистеми і екологічну ситуацію загалом. Упродовж року гідрометеорологічною мережею фіксувалося стабільне зниження рівнів ґрунтових вод, виснаження їх запасів, місцями до повного висихання свердловин та колодязів, що також негативно вплинуло на стік річок, викликало їх пересихання, обміління тощо.

Унаслідок низької і дуже низької літньо-осінньої межені 2015 р. (близької до критеріїв маловоддя) та нестабільних погодних умов упродовж осінньо-зимового періоду 2015-2016 рр., в басейнах річок України склалася несприятлива гідрометеорологічна ситуація для формування весняного водопілля. В умовах відсутності основного чинника весняного стоку – снігових запасів – показники і характер гідрологічного режиму річок України у весняний період 2016 р. визначатимуться випадінням опадів у березні – квітні, як твердої, так і рідкої фази та ходом температури повітря.

Отже, найважливішим завданням у найближчі роки стає економія води та  її раціональне використання, особливо в сільськогосподарській галузі, пошук альтернативних шляхів меліорації земель.

Для підвищення ефективності капітальних вкладень у меліорацію важливе значення має зміцнення матеріально-технічної бази меліорованих систем, і насамперед меліоративної інфраструктури — мережі водопровідних та скидних каналів, приладів та устаткування, що забезпечують автоматизацію водорозподілу, гідротехнічне регулювання та вимірювання водоподачі тощо.

Результати наукових досліджень останніх років переконливо доводять необхідність територіальної диференціації норм витрати води на одиницю реального приросту продукції з поливної площі залежно від природних і кліматичних умов конкретного року. Тому важливо, щоб кожне підприємство, яке має зрошувані землі, було забезпечене необхідними приладами для вимірювання вологості ґрунту, що мінімізує обсяги витрачання води завдяки своєчасному поливу.

Суттєве значення для використання резервів води, її економії має запровадження прогресивної технології обробітку ґрунту, вдосконалення агротехніки. Поряд з ліквідацією ерозійних процесів така технологія сприяє затриманню в ґрунті на кожному гектарі додатково 30—50 мм продуктивної вологи. В масштабах держави такий перехід може збільшити притік водних ресурсів у сільське господарство на десятки кубічних кілометрів води. Слід врахувати, що ефективність капітальних вкладень у мінімальну обробку в три-чотири рази перевищує ефективність зрошувальних меліорацій. Крім того, до багатьох ґрунтів (наприклад, чорнозему) слід підходити надзвичайно обережно з позицій зрошення. Ці ґрунти швидко деградують при неправильних поливах.

Отже, можна стверджувати, що однією з найважливіших проблем у сільському господарстві є інтенсифікація використання водних ресурсів з врахуванням екологічної складової, що вимагає застосування комплексного підходу. В даному напрямі можна виділити два взаємопов’язані завдання:

  • по-перше, зменшення втрат води, яка доводиться до полів, що при збереженні розмірів водозабору дає змогу підвищити загальну ефективність водокористування;
  • по-друге, скорочення витрат води на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції за рахунок впорядкування водокористування і підвищення врожайності сільськогосподарських культур.

Відновлення найбільш екологічно необхідного зволоження ґрунтів за умови досягнення максимальної врожайності сільськогосподарських культур потрібно виконати з урахуванням географічної зональності комплексу заходів, які б забезпечували:

  • регулювання стоку;
  • чистоту водозабору;
  • екологічність водокористування;
  • доступність використання водних ресурсів;
  • раціональне використання водних угідь.

Інакше кажучи, не підвищуючи водомісткості сільського господарства загалом, необхідно збільшити кінцеві результати використання водних ресурсів, що досягається за рахунок удосконалення технічного рівня меліоративних систем, підвищення рівня управління та організації водокористування, застосування прогресивних технологій.

Для забезпечення економічного використання водних ресурсів велику роль повинна відігравати боротьба з втратами води при транспортуванні до водоспоживачів, які за офіційними даними сягають 7% всієї забраної води, а фактично є набагато більшими. Щоб запобігти непродуктивним витратам води та зменшити масштаби підтоплення земель, доцільно створити штучні запаси підземних вод за рахунок фільтраційних втрат на територіях, що прилягають до наливних водосховищ, а також великих магістральних каналів. Внаслідок цього продуктивність окремих водозаборів підвищується до 27 разів.

До першочергових водоохоронних заходів, що не потребують великих витрат праці та коштів, належить також створення водоохоронних зон вздовж рік, їх приток і на територіях, які прилягають до акваторій озер, водосховищ та інших водойм.

Здійснення комплексу водоохоронних заходів сприятиме підвищенню ефективності використання не тільки водних, а й усіх інших природних сільськогосподарських ресурсів.

Механізми реалізації державної політики в галузі водозабезпечення аграрного сектору та населення повинні локалізуватися у межах інституціональних перетворень та інтеграційних процесів. Якщо перший чинник значною мірою залежить від внутрішньої економічної політики та особливостей розвитку продуктивних сил, то другий – від світогосподарських процесів, зумовлених перерозподілом сфер впливу в міжнародній економіці та посилення антагонізму між потребами людства й можливостями біосфери.

Тому, в умовах постійного збільшення обсягів використання водних ресурсів при дуже обмежених їх запасах і нерівномірному розподілі необхідна науково обгрунтована система водозабезпечення сільськогосподарських товаровиробників, яка забезпечувала б оптимальний розподіл водних ресурсів за природно-географічними зонами, економічними районами і галузями народного господарства, відтворення, охорону і комплексне використання води як в Україні загалом, так і в окремих її регіонах.

Використання запропонованих нами наукових положень і рекомендацій щодо вдосконалення водокористування в аграрній галузі сприятиме збереженню водних ресурсів, їх збалансованому використанню, охороні, збереженню і відновленню природних екосистем, зростанню еколого-економічної ефективності агарного виробництва, покращенню стану навколишнього природного середовища, і, відповідно, якості задоволення потреб суспільства та підтримання стабільного розвитку регіонів, створить умови прискореного входження країни до загальноєвропейського простору сталого розвитку.