Петро Лабазюк: «Найбільша винагорода – людська вдячність»

297

Успіх в процесі та результаті будь-якої справи передбачає раціональне та мудре керування. Є такий закон, який яскраво реалізується у сфері бізнесу: піклуєшся тільки про себе – рано чи пізно залишишся з нічим, а якщо ціниш та поважаєш людей, з якими працюєш – тобі добро вернеться сторицею. Наша редакція знайомить читачів ближче з аграрієм, який вміє витримувати баланс пріоритетів «своє – не своє», який, демонструючи сталий розвиток в аграрній справі, завоював довіру людей і повів їх за собою. Це Петро Петрович Лабазюк, генеральний директор, голова наглядової Ради директорів Групи компаній «ВІТАГРО».

  • Петро Петровичу, яким чином Ви прийшли в сільське господарства, як зрозуміли, що це – дійсно Ваше?
  • Це дуже цікаве питання. В першу чергу скажу, що у мене зв’язок з аграрною галуззю в крові – мій дід за батьківською лінією був головою колгоспу – до речі, в тому селі, з якого почала свою діяльність ГК «ВІТАГРО» – Попівці, Волочиський район. Діда ми не знали, він рано помер, але любов до його справи передалась, певно, генетично. Все відбулося дуже цікаво. Особисто я пішов спочатку зовсім за іншим шляхом: моя професія – рятівник. В чині капітана звільнився з запасу, бо зрозумів, що моє покликання – хліборобська нива. В 2004 землі в краях Волочиського району було багато, вона не оброблялась, і нас спіткала удача: потрапили на збори, які проводив тодішній голова Волочиської РДА, де місцеві селяни довірили нам обробляти свої земельні наділи. У нас був мінімальний досвід оранки, культивації та посіву, і було дуже страшно починати. Але одночасно й радісно та відповідально, бо там господарював дід, якого всі знали як гарного аграрія. Не хотілося псувати його репутацію. Але той, хто хоче, завжди досягне результату – я завжди в це вірив. Поступово вчились, робили помилки, набивали шишки, і навіть при сьогоднішньому великому досвіді я все одно продовжую вчитись.
  • Коли розпочинали займатись сільськім господарством, чи був у Вас якийсь авторитет, на який рівнялись, діяльність якого надихала?
  • Звісно, був. Герой України, Петро Володимирович Іващук, генеральний директор ТОВ «Перлина Поділля». Ми до нього їздили, як до батька, він давав багато корисних порад, і ми ніколи цього не стидалися. Великий приклад брали з нього в організації свинарства – на його підприємстві завжди приміщення були охайні, акуратні, співробітники працювали в чистих, комфортних умовах. Мене це тоді дуже захоплювало. А сьогодні Петро Володимирович приїжджає до нас в гості і захоплюється нашою роботою – як в рослинництві, так і в тваринництві. Значить, вчились не дарма.
  • Ви з самого початку роботи орієнтувались на високоінтенсивні технології?
  • Нам кожен день хотілося чогось нового. Коли про технологію no-till говорили ще тільки в США, ми про нього тут вже теж говорили, оскільки завжди були в курсі справи, цікавились, тягнулись далеко – до технологій майбутнього. Ми дуже активно відвідували всі прогресивні заходи, що проводились, з одного семінару я їхав, бувало, одразу на другий. Збирали всю нову сільськогосподарську літературу, яку тільки можна. А враховуючи те, що я закінчив Черкаський інститут пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля, для мене всі знання стосовно аграрної галузі були в новинку, я з жагою їх ковтав, шукаючи свої методи та підходи – і, як результат моїх старань сьогодні – керування великою компанією. Ми зрозуміли з самого початку, що треба впроваджувати сучасні передові технології, інакше сенсу розширювати та розвивати бізнес взагалі немає – неефективні методи господарювання в певний момент зрадять.
  • Компанія «ВІТАГРО» – структура дуже активна та часто нагороджується заслуженими відзнаками в різних сферах виробництва. Які нещодавні нагороди Ви би назвали?
  • Знаєте, для мене найкраща нагорода – це висока та якісна врожайність, бо це результат багатьох нелегких зусиль. А ще – покращення життя людей на селі, яким ми допомогли. Скажу, мабуть, вже банальну фразу, але вона правдива: сьогодні не жити проблемами села – значить не мати перспективи розвитку, а занурення в його життя є неминучим, коли чесно працюєш на цій землі. Особисто я знаю багато деталей про кожен населений пункт, в якому ми обробляємо землі: чим дітей харчують в садочках та школах, де треба дорогу відремонтувати, де поставити нові двері чи вікна тощо. Фінансування сільських рад в державній політиці стоїть на задньому плані, тому брати справу в свої руки мусимо ми, оскільки я відчуваю відповідальність за нормальне життя сучасних дітей, які є майбутнім нашої держави.
  • Як вважаєте, яким чином довелося Вам досягнути такого рівня розвитку компанії? Головну роль зіграло велике бажання успіху, чи Ви притримувались якоїсь особливою стратегії?
  • Одного бажання замало, це точно. В першу чергу, треба вміти самостверджуватись самому, працювати над особистісним та професійним ростом, над хорошою репутацією. Коли бачиш позитивний результат своєї особистої роботи, це дає сили на те, щоб далі згортати гори задля нових досягнень, від яких буде добре всім співробітникам компанії. Мені, наприклад, важко, коли цілий день сиджу в кабінеті, бо я не бачу на ділі конкретного результату. А так вийшов в поле – і все наочно. Тож, сьогодні така відкрита, самостверджувальна поведінка на аграрному ринку та в соціальній сфері дозволяє ГК «ВІТАГРО» реалізовувати певні ефективні стратегії, зокрема, ми кожного року стабільно добираємо по декілька тисяч га землі, бо люди нам довіряють свої паї. Чому так відбувається? Тому що в основі нашої роботи лежить, в першу чергу, врахування людського фактору. Головне правило – надати якомога більше робочих місць. Наприклад, тваринництво наразі є сферою, яка знаходиться на грані збитковості, але ми все одно займаємось реконструкцією приміщень, будівництвом нових ферм та запрошуємо людей на роботу. І в таких хороших умовах люди бажають рости професійно; як наслідок, формується міцний розумний колектив. І тоді перестаєш думати тільки про прибуток, починаєш мислити глобальніше, враховувати більше факторів. Наприклад, останнім часом багато хто відмовляється від посіву цукрового буряка, оскільки нерентабельно. А ми продовжуємо сіяти, бо зібралась команда дуже талановитих агрономів, які то досконало вміють, і ми отримуємо задоволення від якісного врожаю, хоча і прибутку великого від цієї культури немає. Досить важливо і те, що є цукор для розрахунку за паї, люди вдячні.
  • Яку найгострішу сучасну проблему в аграрній галузі Ви би зазначили? Які є перспективи?
  • Дуже прикро від того, що є тенденція вимирання села, що його покидає багато молоді, їде за кордон. Але ж міста-мегаполіси, які є в Україні, виживають за рахунок сіл, за рахунок аграрної галузі, яка в них базується. І завдання ГК «ВІТАГРО» – подати руку молодим людям, щоб у нас з’являлись нові механізатори, трактористи, доярки, а не тільки економісти та юристи, щоб молодь мала перспективу хорошого життя в селі, будувала тут щасливі і матеріально забезпечені сім’ї, народжувала здорових дітей. А держава тим часом, на жаль, маніпулює аграрним сектором, бо розуміє, що на 70% бюджет наповнює саме він. Чому б не пригнітити аграріїв новою системою оподаткування, вони ж багаті! Це гірка іронія. Але це одночасно є і стимулом для більш активного впровадження новітніх технологій, щоб збільшити ефективність та об’єми виробництва, а, значить, і прибутки. Українці – дуже працьовитий народ, і я вірю в те, що вже скоро будуть їхати аграрії з різних країн до нас, щоб вчитись правильному господарюванню.
  • Що Вас надихає в житті для того, щоб невпинно йти до своєї мети, не втрачати сподівання на краще?
  • Це віра в людей, які сьогодні дивляться на мене як на керівника, на лідера, і які вірять в правильність моїх дій та прощають якісь помилки. Це нові відкриття в області агрономічних технологій, які дозволяють ефективніше, продуктивніше займатись сільським господарством. І це, безперечно, любов до аграрної галузі, яка дійсно наповнює моє життя сенсом.

Тетяна Бєлінська