Чому в Україні не ллється «чорне золото»?

246

Так по-іншому можна назвати ріпак, культуру не нову для аграріїв, про яку на повну заговорили у вітчизняній сільськогосподарській галузі приблизно 10 років. Її «популярність» завдячує високій ефективності вирощування – з одного боку, та негативному впливу на ґрунт – з іншого боку. Неоднозначність висновків базувалася на не обґрунтованому збільшенні посівних площ у середині 2000-х років. Сьогодні увага до ріпаку не на стільки висока через обмеженість його використання на теренах України, окрім експорту самого насіння, хоча можливостей у застосуванні продуктів переробки досить велика. Так, ріпак в Індії, Китаї та країнах Ближнього Сходу використовують переважно в харчуванні, а от Європейські країни – в промисловості (для виготовлення капронів, мастил, біодизелю). В США та Канаді, де розвинене харчування в системі «fast-food», продукти переробки ріпаку мають попит у всіх сферах виробництва.

На сьогодні ріпак як олійна культура поступається у структурі посівних площ соняшнику і сої. Їх обсяг з року в рік змінюється в залежності від кон’юнктурних умов на ринку та погодних умов вирощування. Так, за останні 4 роки площі під ріпаком спочатку зросли від 547 тис. га до 996,1 тис. га, а тепер скоротилися до 670,8 тис. га. Враховуючи стабільну продуктивність культури (22-26 ц/га) у середньому аграрії збирають від 1,5 до 2 млн тонн насіння ріпаку.

Практично усе внутрішнє виробництво йде на експортні потреби у вигляді насіння та частково олії і шроту.

То чому в Україні не має інших шляхів використання ріпаку? Адже культура цінна як в агрономії, так і в промисловості. Є також величезні можливості застосування «чорного золота» і в біоенергетиці.

Загалом ріпак можна виділити такі напрями використання:

  1. В аграрному виробництві

Це цінна для економіки будь-якого підприємства культура, тому відмовлятися від неї не має сенсу, а навпаки передбачати в оптимальних обсягах у структурі посівних площ. Логіка говорить сама за себе: ріпак – це перше джерело грошової виручки у новому маркетинговому році у рослинництві.

Крім цього, ріпак слід розглядати як важливу сидеральну культуру (більш ефективно застосовувати замість органічних добрив тваринного походження), хороший попередник, рослину, що позитивно впливає на фітосанітарний стан полів, структуру ґрунту тощо. Головне питання у цьому – оптимальне співвідношення з іншими культурами у сівозміні.

  1. У рибництві

У рибному господарстві можна використовувати ріпакову макуху. Вона займає важливе місце під час відгодовування риби (карась, короп, лящ, сазан, товстолобик) у виробничих умовах та для покращення клювання риби в якості прикорму. На сьогодні уже відомі технології для виробництва такого корму у промислових масштабах.

  1. У харчовій промисловості

Спектр використання ріпаку у харчовій промисловості дуже широкий, але основним харчовим продуктом із ріпаку є олія, яка за окремими якісними критеріями не поступається оливковій. У Франції та Литві, зокрема, уже налагоджено виробництво ріпакової олії класу Extra Virgin. У продовольчих цілях також частково застосовуються борошно та макуха з ріпаку, які найчастіше входять до складу борошняних кондитерських виробів.

  1. У годівлі тварин

Ріпак відзначається універсальними характеристиками у годівлі сільськогосподарських тварин. Для годівлі використовується як зелена маса, так і отриманий з неї силос, ріпакове борошно з насіння, а також макуха та шрот.

  1. У промисловості

З ріпакової олії у лакофарбувальній промисловості виробляють різні види оліф, лаків, фарб. Як сировина ріпакова олія застосовується у виробництві капронів. Має попит культура у хімічному, металургійному, шкіряному, миловарному, текстильному, красильному та інших виробництвах. На основі продуктів переробки ріпаку виробляють також синтезовані антиадгезіонні мастила та охолоджуючі рідини.

  1. У біоенергетиці

Найбільш очікуваним напрямом застосування ріпаку, описаний у літературі, є виробництво біоенергії. Фахівці стверджують, що з ріпаку можливо отримати біодизель, тверде паливо та біогаз. Два останні варіанти застосування є менш перспективними для практики України, оскільки макуху і шрот (як тверде паливо) традиційно використовують в інших цілях, а джерелом твердого палива в основному є деревина і солома; зелену масу ріпаку в основному ніхто не розглядає як сировину, бо акценти зроблені на вирощування саме насіння. Щодо біодизелю, то перспективи його виробництва залежать від кількох факторів: по-перше, від державної політики у сфері біоенергетики, її стимулювання розвитку виробництва енергії з альтернативних джерел, по-друге, вартості технології виробництва біодизелю в українських реаліях та порівняльної ефективності від реалізації насіння закордон.

Загалом можна зробити висновок, що основними мотивами виробництва насіння ріпаку та, особливо, напрямів використання у різних галузях, є його економічна ефективність і традиції споживання його продуктів переробки.

Андрій Сава