Засновник вітчизняної імунобіології та організатор української ветеринарної служби з полтавським корінням

202

Сьогодні читачів журналу знайомимо із видатним вченим у галузі епізоотології, мікробіології і санітарії; організатором ветеринарної служби на теренах України. Дедюлін Олександр Васильович – харківський професор з полтавським корінням, доктор ветеринарних наук, перший директор Державного інституту наукової і практичної ветеринарії. Усе своє життя він присвятив вивченню інфекційних хвороб сільськогосподарських тварин та заходам боротьби із ними.

Народився Дедюлін О.В. 15 серпня 1866 року в Полтавській губернії. У 1886 р. одержав середню освіту в Сумському реальному училищі. У 1888–1892 рр. навчався в Харківському ветеринарному інституті. Під час канікул працював на Петербурзьких різницях помічником ветеринарного лікаря і допомагав створювати Музей м’яса. У 1892 р. брав участь у боротьбі з холерою та ліквідації епізоотії чуми рогатої худоби й сапу в Харківській губернії.

У 1893 р. Дедюлін О.В. був запрошений на місце дільничного ветеринарного лікаря в Саратовське земство. У листопаді того ж року він склав екзамен і одержав ступінь ветеринарного лікаря, після чого знову повернувся на службу до Петровського повіту.

У 1896 р. директор Харківського ветеринарного інституту професор Раєвський А.О. запросив молодого Олександра Васильовича на посаду позаштатного асистента бактеріологічної станції Харківського ветеринарного інституту. З 1899 р. Дедюлін О.В. працював лікарем ветеринарного пункту в Петербурзі, одночасно був прикомандирований до ветеринарно­бактеріологічної лабораторії ветеринарного управління Міністерства внутрішніх справ.

У 1901 р. Дедюлін О.В. захистив дисертацію і отримав ступінь магістра ветеринарних наук. А через рік був відряджений для керівництва виробництвом протисибіркових запобіжних щеплень та участі в комісії з визначення ступеня імунітету в коней після застосування вакцин проти сибірки Харківського і Казанського ветеринарних інститутів. У 1904 р. був призначений ветеринарним лікарем Харківських міських різниць.

Одержавши звання приват­доцента Харківського ветеринарного інституту, Дедюлін О.В. тоді ж був призначений на посаду прозектора кафедри анатомії тварин. Навесні 1906 р. він був відряджений за кордон для поповнення знань, а в грудні того ж року обраний на кафедру бактеріології Харківського ветеринарного інституту.

9 квітня 1907 року Олександра Васильовича затвердили у званні екстраординарного професора по кафедрі бактеріології, де він почав читати курс м’ясознавства і боєнської справи. Від 1907 року Дедюлін О.В. читав курс «М’ясознавство» при кафедрі мікробіології. 4 березня 1917 року Дедюліна О.В. обрано на посаду директора інституту.

Пізніше 1921 року на базі бактеріологічної станції Харківського ветеринарного інституту було створено Державний інститут наукової і практичної ветеринарії (нині Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини НААН), який очолив Олександр Васильович.

Загалом Дедюліна О.В. визнано ще у ті часи висококваліфікованим бактеріологом і м’ясознавцем. Його наукова діяльність була пов’язана з вивченням серодіагностики сапу та імунізації коней проти нього; він уперше застосував реакції преципітації й аглютинації. Своєю визначною роботою із застосуванням реакції зв’язування комплементу для встановлення природи чуми свиней здобув світове визнання як професор у царині ветеринарної науки.

До вагомих здобутків Дедюліна О.В. можна також віднести і практичну діяльність. Він брав активну участь в діяльності комітету з холодильної справи, заснованого 1909 року при Міністерстві торгівлі Російської імперії. Від 1910 до 1916 року виступав на з’їздах цього комітету з доповідями і опублікував ряд робіт з принципів роботи холодильників, їх санітарного значення для зберігання м’яса і м’ясопродуктів, вивчення змін у м’ясі при його тривалому зберіганні у холодильнику.

У 1912 р. він організував Холодильний комітет у Харкові і був обраний його головою. Завдяки активній діяльності видатного бактеріолога Дедюліна О.В. Харківський ветеринарний інститут став провідним у Російській імперії з організації холодильної справи.

У 1913 р. був членом комітету III Всеросійського з’їзду ветеринарних лікарів, членом президії і редактором праць зазначеного з’їзду.

Під час Першої світової війни Дедюлін О.В. був консультантом товариства Червоного Хреста, організував завод із вироблення м’ясних консервів для армії, на якому і сам працював. За добу підприємство випускало понад 100 тис. порцій.

Дедюлін О.В. відомий як учений, викладач і громадський діяч. Загалом він опублікував понад 100 наукових праць. Серед них слід відзначити цілу низку таких, які, крім загального наукового інтересу, мають величезне практичне значення: це праці про сап, туберкульоз, сибірку, хвороби свиней, ящур, сказ тощо. Особливу увагу учений приділяв сапу і туберкульозу й роботу в цьому напрямі не припиняв до кінця свого життя.

Помер Дедюлін О.В. 16 жовтня 1924 р. невдовзі після повернення із закордонного відрядження. Похований у Харкові на алеї захоронення почесних громадян міста. Він є одним із фундаторів української ветеринарної науки та організатором ветеринарної справи в Україні, що дозволяє віднести його до числа визначних наукових діячів, імена яких слід, у першу чергу, повертати нашій історичній пам’яті.

Підготував Андрій Сава, к.е.н., с.н.с.