Розвиток агробізнесу в умовах економічної нестабільності: диверсифікація чи спеціалізація?

602

Юрій Кернасюк,  канд. екон. наук, старший науковий співробітник лабораторії маркетингу, економічного аналізу та захисту інтелектуальної власності Кіровоградської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН

Останніми роками для абсолютної більшості керівників і власників компаній, які працюють у  вітчизняному сільському господарстві, нагальною проблемою є пошук шляхів адаптації агробізнесу до нестабільного економічного середовища з метою збереження позицій на ринку, скорочення та оптимізації витрат, забезпечення конкурентоспроможного розвитку виробництва. Серед перспективних напрямків досить значне поширення набуває диверсифікація і спеціалізація. 

Будь-яка кризова ситуація завжди поряд з економічною нестабільністю відкриває певні можливості і перспективи розвитку агробізнесу. Їх реалізація в значній мірі потребує широкого застосування інноваційних підходів та  обґрунтованого прийняття управлінських рішень, вибору ефективних стратегій адаптації сільськогосподарського виробництва до мінливих умов ринкового середовища а також пошуку нових вигідних напрямків діяльності та загалом підвищення рівня конкурентоспроможності продукції.

Незважаючи на усі складнощі і економічні негаразди, пов’язані із коливанням курсу національної валюти та цін на світових продовольчих ринках, диспаритет цін і високі банківські відсоткові ставки для сільського господарства на внутрішньому ринку, вітчизняний аграрний сектор залишається одним з найбільш привабливих видів бізнесу для вкладання коштів та залучення інвестицій.

Успішна підприємницька діяльності аграрних формувань в складних економічних умовах господарювання забезпечується, передусім, за рахунок безперервної трансформації організаційної, управлінської й виробничої структури відповідно до поставлених цілей і завдань. Це дозволяє швидко адаптувати агробізнес до умов оточуючого економічного середовища, знайти власну дохідну нішу на конкурентному аграрному ринку та забезпечити кращі стратегічні позиції для подальшого економічного зростання.

Означені трансформаційні зрушення, зазвичай, можуть здійснюватися в двох основних напрямках – диверсифікації сільськогосподарської виробничої діяльності або ж поглибленні розвитку спеціалізації.

Диверсифікація в агробізнесі є одним з різновидів якісно іншого підходу до вибору і обґрунтування розвитку сільськогосподарського виробництва, що передбачає проникнення його у нові сфери діяльності та ринки збуту продукції, або ж розширення напрямків вирощування сільськогосподарських культур чи підгалузей тваринництва.

На відміну від диверсифікації спеціалізація – явище цілком протилежне, що передбачає концентрацію зусиль, ресурсів і уваги на одному чи декількох напрямках діяльності з метою зниження витрат та збільшення прибутку.

Останніми роками майже перед кожним аграрієм постає непроста дилема прийняття рішень стосовно вибору напрямку або ж, як більш правильно буде стверджувати, стратегії адаптації сільськогосподарського виробництва до викликів і ризиків, що є закономірним наслідком нинішньої складної соціально-економічної і політичної нестабільності в державі. Результатом цього вибору є показник рентабельності усієї діяльності аграрних підприємств (табл. 1).

Табл. 1 Рентабельність діяльності підприємств України
за видом економічної діяльності “Сільське, лісове та рибне господарство”
(Джерело: Державна служба статистики України)

Види економічної діяльності Код за КВЕД–2010 Рівень рентабельності (збитковості) усієї діяльності підприємств
2010 2011 2012 2013 2014 2015
Сільське, лісове та рибне господарство A 16,3 18 15,6 8 8,9 29,5
сільське господарство, мисливство та надання пов’язаних із ними послуг 01 17,4 19,3 16,3 8,3 9,2 30,4
вирощування однорічних і дворічних культур 01.1 20,1 21,5 14,9 5,6 9,1 33,4
вирощування багаторічних культур 01.2 8,6 12,1 34 64,9 62,5 39,5
відтворення рослин 01.3 8,6 5,9 35,2 21,3 21,1 24
тваринництво 01.4 15,1 14,9 22,7 19,9 17,5 25,4
змішане сільське господарство 01.5 –5,7 2,2 3,9 –10,1 –43,8 –31,8
допоміжна діяльність у сільському господарстві та післяурожайна діяльність 01.6 –10,8 –0,8 0,2 –6,7 –30,9 –6,6
мисливство, відловлювання тварин і надання пов’язаних із ними послуг 01.7 –24,7 –20,7 –14,9 –16,2 –25,0 –13,9
лісове господарство та лісозаготівлі 02 0,3 1,3 1,4 1,5 2,8 7,5
лісівництво та інша діяльність у лісовому господарстві 02.1 1 1,9 1,1 2 2,3 7,2
лісозаготівлі 02.2 0,7 1,7 1,4 1,3 2,9 7,3
збирання дикорослих недеревних продуктів 02.3 5,2 0 3 –0,7 0,9 –9,9
надання допоміжних послуг у лісовому господарстві 02.4 –0,8 0,6 2,3 2,2 3,8 9,6
рибне господарство 03 –11,0 –2,2 –2,4 –5,5 –25,3 8,7
рибальство 03.1 –15,6 –5,5 –6,0 –3,9 –31,9 –5,5
рибництво (аквакультура) 03.2 0,8 –0,9 –0,4 –6,7 –19,9 18,6

У сільському господарстві безпосередньо сам процес диверсифікації не слід окремо розглядати в якості певної противаги спеціалізації та змішувати її з комбінуванням виробництва.

Як правило, диверсифікація і спеціалізація доповнюють одна одну. Але також загальновідомо, що багатоманітність галузей веде до втрати контролю над агробізнесом, оскільки здебільшого оптимальна кількість товарних напрямів для сільського господарства складає від трьох-чотирьох (нині це здебільшого зернові, олійній культури, а також окремі скоростиглі галузі тваринництва – птахівництво і свинарство) і до, максимум п’яти. А за умови високого професіоналізму керуючого персоналу розширення сфери діяльності може досягти восьми-дев’яти напрямків. При цьому варто зазначити, що ефективність управління багатопрофільною діяльністю у великотоварних аграрних формуваннях залежить як від рівня самостійності і відповідальності кожного з підрозділів, так і ступеня його спеціалізації.

Кожен з цих напрямків має власні конкурентні переваги, які забезпечують підвищення ефективності ведення агробізнесу (рис.1).

схема

Рис 1. Аналіз особливостей і порівняльних переваг спеціалізованого та диверсифікованого виробництва в сільському господарстві

У сільському господарстві, на відміну від інших галузей економіки, є свої особливості і відмінності, зумовлені специфікою аграрного виробництва, які неодмінно треба враховувати при бізнес-плануванні переходу до тієї чи іншої стратегії розвитку.

Майже кожен, хто займається агробізнесом, наприклад в землеробстві, передусім, звертає увагу на власні ресурсні можливості, зумовлені розмірами і рівнем родючості ґрунту конкретного поля, враховує розбіжність в цінах на сировину і готову продукцію та їх коливання, сезонність виробництва і використання робочої сили, а також транспортні витрати, нестабільність господарювання, безпосередньо пов’язану з різними природно-кліматичними факторами.

Що ж спонукає аграрія до обґрунтованого вибору диверсифікації в якості стратегічного напрямку розвитку власного агробізнесу або ж надання переваги саме спеціалізації?

Насамперед, це наявність достатнього для цього розміру головного ресурсу в сільському господарстві – землі. Як правило, диверсифікацію можуть дозволити здебільшого середні і великі аграрні підприємства, що використовують у своїй діяльності не менше 2000-4000 га сільськогосподарських угідь, а також агрохолдинги.

Окрім зазначеного, потреба у диверсифікації виникає як виклик на певні економічні проблеми аграрного підприємства на ринку або ж внутрішні негаразди, зумовлені ускладненням управління виробництвом при зростанні розмірів його господарської діяльності.

Усі вище перелічені аспекти виступають об’єктивними передумовами до застосування диверсифікації в агробізнесі, оскільки пов’язані з економічною нестабільністю, яка виникає наслідок їх взаємодії.

На відміну від диверсифікації спеціалізація є досить успішною стратегією аграрного виробництва в стабільних економічних умовах господарювання для господарств, що не мають великих земельних масивів. Так, традиційно більшість фермерських господарств спеціалізуються на виробництві продукції рослинництва. Навіть за нинішні складних економічних умов господарювання ця стратегія цілком себе виправдовує, оскільки дозволяє сконцентрувати обмежену кількість фінансових і виробничих ресурсів на стратегічних напрямках діяльності.

У підсумку хотілося б зазначити, що економічна нестабільність і погіршення фінансового стану змушує агробізнес вдаватися до диверсифікації як до одного із дієвих заходів виходу з кризи та мінімізації ризиків. Однак рішення з цього приводу має бути економічно обґрунтоване і врахувати усі можливі варіанти та наслідки для господарської діяльності підприємства.