Ізмаїльський: вчення про збереження вологи у ґрунті

83

Останніми роками аграрії звертають увагу на значну проблему сучасного сільськогосподарського виробництва – збереження вологи у ґрунті. Рівень сучасних технологій, активне розорювання земель, бажання отримувати максимальний результат на полі, зокрема й фінансовий, змушує лише адаптуватися до кліматичних змін. Але як доводить історичний досвід останніх 100 років, це питання виникло не сьогодні, а в процесі інтенсивного обробітку землі. Про це засвідчили результати вченого-агронома, ґрунтознавця, класика агрономії, члена Полтавського товариства сільського господарства – Олександра Олексійовича Ізмаїльського.

Здобуття базових знань

Народився майбутній вчений у Саратовській губернії Росії. Навчатися почав у реальному училищі повітового міста Петровськ. Звідти його перевели до Москви, де продовжив навчання у Землеробській школі.

По закінченні школи 1870 року вступив до Петровської землеробської і лісової академії. Успішно закінчив її 1875 року «з правом отримати ступінь кандидата сільського господарства за умови представлення гімназичного чи рівного йому атестата».

Після закінчення академії займає там посаду позаштатного асистента на кафедрі зоології та порівняльної анатомії. Пише свою першу наукову роботу. У кінці десятиліття переїжджає на українські землі, де розпочинає шлях науковця.

Український слід вченого

Спочатку Олександр Олексійович їде до Херсона (1879 р.), де займає посаду викладача Херсонського земського сільськогосподарського училища, яке на той час очолював М. В. Неручев.

О. Ізмаїльський завідував навчальною фермою училища, де розпочав свою наукову та практичну діяльність у галузі агрономії. Тут він пише свої перші ґрунтознавчі статті: «Вплив глибокого обробітку ґрунту на розвиток озимини» (загальноросійська «Земледельческая газета», № 8 за 1881 р.) та «Вологість ґрунту у зв’язку з культурним його станом» (журнал «Сельское хозяйство и лесоводство», СПб, 1882 р.).

Однак внаслідок конфлікту з керівництвом земства (1883 р.), весь склад педагогів училища йде у відставку.

Науковець переїздить до Полтави, де до 1896 року працює керуючим великим (9 000 десятин) маєтком князя В. С. Кочубея поблизу Диканьки. Ізмаїльський створив прибуткове господарство за рахунок продажу вирощених свиней, птиці, зерна та збереження кормів. Він уміло поєднував господарську практику з науково-дослідною роботою. Для проведення науково-дослідних робіт на власні кошти облаштував у хуторі Дячкове – господарському центрі маєтку – метеорологічну станцію і агрономічну лабораторію.

Основа – це волога у ґрунті

Багато уваги вчений приділяв вивченню місцевого клімату, ґрунтів та їх обробітку, застосуванню добрив, зокрема 18% суперфосфату для підвищення родючості ґрунту, накопиченню і збереженню в ньому вологи. У своєму кабінеті він організував лабораторію фізичних властивостей ґрунтів.

Він першим провів стаціонарні дослідження ґрунтового та водного режимів у зв’язку з різним культурним станом ґрунтів. Для цього створив буровий інструмент власної конструкції, який виймав ґрунт із глибини, не даючи йому змішуватися з верхніми шарами землі.

Розроблену О. Ізмаїльським методику пошарового відбору ґрунту на глибину понад два метри для визначення вологості, а також буровий інструмент експонували в 1900 році на всесвітній виставці у Парижі.

На основі аналізу великої кількості матеріалу, результатів наукових спостережень та дослідів, проведених на місцевих ґрунтах, вчений опублікував головні праці свого життя: «Як висохли наші степи» та «Вологість ґрунтів і ґрунтова вода у зв’язку з рельєфом місцевості та культурним станом ґрунту».

Ретельним дослідженням він розкрив процеси переміщення вологи в ґрунті в різних умовах з верхніх шарів до глибини залягання ґрунтових вод. Це дало можливість відповісти на запитання чому висохли наші степи. Він переконливо показав, що висихання степів відбулося у результаті оранки, знищення деревних посадок.

Багато уваги Ізмаїльський приділяв питанням озимих культур.

У квітні 1890 року на засіданні Полтавського товариства сільського господарства Ізмаїльський доповів результати досліджень значення весняного боронування озимини як заходу збереження ґрунтової вологи. Проби ґрунту для визначення вологи було взято 4, 10, 15, 20 і 24 квітня. На боронованому полі озимої пшениці 24 квітня вологи було 15 мм, на не боронованому – лише 8,8 мм. Ці дані привели Ізмаїльського до висновку про безсумнівну користь весняного боронування озимих як заходу зі збереження у ґрунті вологи, яка нагромаджувалася упродовж осені й зими.

У дослідах із лізиметрами, вивчаючи питання проникнення дощової води у поверхні ґрунту, де він був нічим не прикритий, де був прикритий рихлим шаром і де був захищений від дощів шаром соломи, Ізмаїльський довів, що на ґрунті, захищеному соломою, затримується до 28% води та разом з тим до 65% просочується у лізиметр.

За плідну та довготривалу діяльність Олександра Ізмаїльського відзначено багатьма преміями та нагородами. Однак чи не найважливішу відзнаку вчений отримав від В. В. Докучаєва, який висловився про нього так: «Наш лучший знаток степной влаги».

Живою пам’яткою і понині є лісосмуга О. О. Ізмаїльського, посаджена на початку 90-х рр. ХІХ ст. на хуторі Дячкове Полтавського повіту (нині село Дячкове Диканського району).

Підготував Андрій Сава, д.е.н., с.н.с.

http://uk.wikipedia.org, https://unalib.ks.ua