Застосування мікроелементів на ріпаку озимому у весняний період

188

Старший науковий співробітник

Тернопільської державної сільськогосподарської дослідної станції

Інституту кормів та сільського господарства поділля НААН, к. с.-г. н.

Сеник І. І.

Озимий ріпак є однією із найбільш маржинальних культур у сільськогосподарському виробництві. Його цінність обумовлюється також раннім збиранням, завдяки чому агроформування мають змогу отримати «перші гроші» від реалізації вирощеного врожаю для своїх потреб. Тому його вирощуванню завжди приділяють значну увагу.

Одним із невід’ємних елементів технології вирощування ріпаку озимого є застосування мікродобрив упродовж вегетації у весняний період. Серед великої кількості мікроелементів, які важливі для ріпаку, сільськогосподарські товаровиробники найбільше уваги приділяють бору та молібдену.

Бор – найважливіший для ріпаку мікроелемент. Дефіцит бору, який найчастіше спостерігають на вапняних ґрунтах, може призвести до значного зниження врожайності та якості вирощеного врожаю культури.

На весняний період вегетації ріпаку припадає приблизно 2/3 засвоєння бору від загальної потреби, особливо важливий бор у фазу диференціації бруньок. На формування 1 т урожаю основної та відповідну кількість побічної продукції озимий ріпак виносить із ґрунту за різними даними від 60 до 80 г бору.

Фізіологічна роль бору для ріпаку зумовлена насамперед тим, що він сприяє формуванню генеративних органів рослин, а оскільки одним із елементів структури врожаю є кількість стручків на рослині, то від забезпеченості бором залежить рівень урожайності. До того ж, бор підвищує еластичність тканин, що сприяє зниженню розтріскування стебел у весняний період під час різких перепадів температур. Це зменшує у майбутньому пошкоджуваність рослин хворобами стебла.

Нестача бору призводить до зменшення кількості стручків і насіння у стручках, гальмування росту рослин, відмирання точок росту. Ознаками нестачі бору є хлороз молодих листків, поява плям червоно-фіолетового кольору на краях листя, що поступово охоплює всі листкові пластинки.

Характерною особливістю бору є те, що він не реутилізується, тобто не перерозподіляється між молодими та старими органами рослини. Тому найбільш інтенсивно нестача бору проявляється у верхній частині рослини. У зв’язку з цим найдоцільніше вносити борні добрива у вигляді позакореневого підживлення у кілька етапів, поєднуючи їх зі застосуванням засобів захисту рослин.

На сьогодні на ринку борних добрив в Україні представлено велику кількість препаратів, які відрізняються між собою хімічним складом (монокомпонентні та багатокомпонентні), препаративною формою (тверді, суспензійні та рідкі), концентрацією та формою бору (боретаноламін, борна кислота, динатрій октаборат, поліборати).

Залежно від потреб сільськогосподарських агроформувань, виробники борних добрив можуть включати у їхній склад 1-2 елементи – монокомпонентні добрива, або комплекс хімічних елементів, які, крім бору, містять низку важливих мікро- та мікроелементів, і такі добрива називають багатокомпонентними.

Серед усіх препаративних форм борних добрив, які використовують сільськогосподарські товаровиробники (тверда, суспензійна та рідка), найбільш поширеною є рідка. Це зумовлено тим, що вона проста у використанні: не потребує попереднього розчинення та немає небезпеки утворення осаду. Проте, не всі тверді борні добрива є малорозчинними. Наприклад, борна кислота та бура є малорозчинними, а добрива, виготовлені на основі поліборатів – швидкорозчинними. Зі зростанням розчинності добрив зростає доступність елементів живлення.

Значна частина агроформувань вносять борні добрива із врахуванням його виносу на запланований урожай. У цьому випадку важливою характеристикою борвмісних добрив є вміст бору – із вищою концентрацією бору зменшується норма внесення препарату.

Представлені на ринку на сьогодні рідкі борні добрива містять бор у формі боретаноламіну, який отримують у результаті реакції бору з моноетаноламіном. Інші форми бору в добривах є менш поширеними.

Специфіка застосування борвмісних добрив на посівах ріпаку озимого базується на його багаторазовому внесенні з урахуванням виносу на запланований урожай. Орієнтовний винос бору з урожаєм 60-80 г/т основної та відповідну кількість побічної продукції. Потреба ріпаку в борі на формування 3 т/га врожаю становить 180-240 г, для урожайності 4,0 т/га – 240-320 г, а для отримання 5 т/га потреба в борі зростає до 300-400 г/га.

Враховуючи те, що певна кількість бору міститься у ґрунті та буде засвоєна рослиною кореневою системою, ще частина – внесена восени, то у весняний період потрібно провести дво-триразове позакореневе підживлення борними добривами з нормою внесення 0,5-1,5 л (кг)/га за один прийом, залежно від концентрації бору в добриві та запланованого врожаю. Це пов’язано з тим, що бор не реутилізується у рослинному організмі, тому його найдоцільніше вносити частинами, щоб оптимізувати живлення рослин ріпаку.

  • Перше внесення бору на посівах ріпаку проводять після відновлення вегетації рослин у фазі «розетки», поєднуючи його зі застосуванням інсектицидів проти прихованохоботника, грамініцидів – проти падалиці зернового попередника та рістрегуляторів – для покращення гілкування.
  • Друге внесення бору припадає на період інтенсивного росту стебла. Його поєднують зі застосуванням інсектицидів проти різних шкідників.
  • Третє внесення бору проводять у період бутонізації ріпаку озимого, поєднують зі застосуванням інсектицидів проти ріпакового квіткоїда.

Озимий ріпак належить до культур, які потребують кількаразового застосування засобів захисту рослин у весняний період. У зв’язку з цим практикують поєднання у баковій суміші борвмісних добрив і пестицидів різних груп. Це дозволяє зменшити затрати на вирощування ріпаку, у такий спосіб підвищуючи економічну ефективність його вирощування.

Поряд із бором, велике значення для рослин ріпаку озимого має молібден, хоча його застосуванню сільськогосподарські товаровиробники приділяють значно меншу увагу. Проте, нестача молібдену може негативно позначитися на рості, розвитку та формуванні врожаю ріпаку озимого.

Фізіологічна роль молібдену полягає в тому, що він є важливим компонентом ферменту нітратредуктази, який бере участь у процесах перетворення азоту, синтезі амінокислот і білків. Враховуючи те, що технологія вирощування ріпаку передбачає застосування великої кількості азотних добрив, то оптимізація молібденового живлення дозволить підвищити ефективність використання нітрогену.

Більше того, за нестачі молібдену погіршується утворення пилку, що погано впливає на процеси запилення і, як наслідок, утворення стручків. Рослини ріпаку споживають незначну кількість молібдену – менше 20 г/га.

Важливість проблеми молібденового живлення особливо актуальна в західних областях України, де підвищена кислотність ґрунтів, на яких доступність молібдену різко знижується.

Враховуючи незначну потребу рослин ріпаку в молібдені, його використовують у період першого внесення засобів захисту рослин у весняний період, поєднуючи зі застосуванням бору й інших мікроелементів.

Зважаючи на те, що на ринку є значна кількість багатокомпонентних мікродобрив, які містять у своєму складі як бор, так і молібден, то в першому підживленні доцільно використати саме їх, а в наступні – застосовувати монокомпонентні борні добрива.

Схема застосування мікродобрив на посівах ріпаку озимого у весняний період