Еволюція агропроцесів: як змінилися технології сівозміни зі збільшенням площ ріпаку

295

Важливість сівозміни сьогодні складно переоцінити. Продумане чергування культур на одному полі здатне наростити врожай і забезпечити рослини елементами, потрібними для росту та живлення. “Бонусами” сівозміни в останні роки стали утримання вологи в ґрунті, зменшення кількості збудників хвороб і бур’янів. За даними науковців, вдало підібрані культури-попередники впливають на краще вологозабезпечення рослин, нейтралізують патогени та розпушують ґрунт, насичуючи його корисними мікроелементами.

З’ясуємо особливості сівозміни з ріпаком. У цьому нам допоможе Михайло Маленький, менеджер з маркетингу напряму соняшника та ріпаку компанії BASF в Україні, Молдові та країнах Кавказу.

Епоха монокультур

На позитив від застосування технологій сівозміни науковці звернули увагу у XVIIІ столітті. До того про позитивний ефект від сівозміни знали (ще з часів Римської імперії – понад 2 тис. років тому), але все ж не надто дотримувалися. Зазвичай на одному полі монокультура росла по кілька років.

Однак, зі середини 1700-х років європейські аграрії (здебільшого з Нідерландів і Великої Британії) почали застосовувати 4-пільну систему: на 25% площі росла пшениця, на інших 25% – ячмінь, ще на 25% – коренеплоди, а на решті 25% – конюшина. З часом цей процес змінювався та удосконалювався.

У ХІХ столітті німецькі та британські вчені почали науково доводити позитивний ефект від зміни культур на перших дослідних станціях. Зокрема, німецький науковець Юстус фон Лібіх експериментально встановив: певні рослини тією чи іншою мірою “виносять” із ґрунту фосфор, калій і кальцій. Тому для підвищення врожайності варто чергувати культури, аби земля насичувалася поживними речовинами. Так почалася “епоха сівозміни” в сільському господарстві.

Науково обґрунтовані сівозміни

 У ХХ столітті процес чергування культур спочатку активізувався. Наприклад, у США в 1930-х роках уряд закликав фермерів вводити три- або чотирирічну програму сівозміни. Річ у тім, що зі збільшенням кількості площ насаджень аграріям не вистачало добрив. Тому, щоб занадто не експлуатувати земельний фонд, уряд просив американців давати частині земель “відпочинок”, і навіть фінансував цей процес. Проте з часом сівозміна знову втратила популярність – у середині століття на ринку стали доступними ефективні добрива та різноманітні препарати. Вони дали можливість тривалий час вирощувати монокультури.

З 1980-х чергування культур знову стало актуальним, тож процес прискорився та удосконалився. У результаті десятиліть експериментів науковці й агрономи розробили оптимальну послідовність рослин для кожного регіону.

Сьогодні аграрії використовують різні технології сівозмін: від ротації культур у 8-10 років до значно коротших термінів – у 2-3 роки. Для сівозмін підбирають рослини, які стануть гарними попередниками для наступних. Завдяки глобалізації та кліматичним змінам аграрії вводять у сівозміну нові культури. Наприклад, у північних областях України активним учасником цього процесу став соняшник, соя, нут. Також вагоме місце в сівозміні в останні роки посідає ріпак.

Сівозміни з ріпаком

 За останні 15 років в Україні кількість площ під ріпаком зросла майже в 10 раз: від 157 тис. га у 2000 році до 1,1 млн га – 2020-го. Ріпак – економічно вигідна культура, до того ж, – ефективний попередник для зернових. Здатен розпушувати ґрунт і насичувати його органічними речовинами (азотом, фосфором, калієм). Запобігати розвитку хвороб (наприклад, кореневої гнилі) і зберігати вологу в землі. У комплексі з якісними гербіцидами може знизити кількість бур’янів на полі.

Наприклад, діючі речовини метазахлор і квінмерак застосовують до та після сходів ріпаку. Завдяки тому, що вони блокують фотосинтез бур’янів, препарати на їхній основі знищують не тільки кореневища вже пророслих рослин, але й гальмують проростання їхнього насіння. Відтак наступного року зменшується ризик повторного проростання і ареал поширення небезпечних щириці, кропиви глухої, мокрецю, мишію, проса курячого тощо.

Метазахлор у поєднанні з імазамоксом захищає від особливо злісних бур’янів – амброзії полинолистої, жовтого осота, різних видів ромашки, лободи, спориша звичайного, багатьох хрестоцвітних та інших.  Ці діючі речовини здатні проникати в рослину як через пагони й листя, так і через кореневу систему. Вони швидко блокують синтез амінокислот, і бур’яни гинуть. Відтак наступного року жито та озимі пшениця і ячмінь не отримають у спадок небезпечних “сусідів”.

Отже, ріпак посідає важливе місце в технології сівозміни з різними культурами.

Ріпак найкраще висівати після зернових колосових (але не вівса та ярої пшениці), картоплі, бобових, гарбузових і зерново-трав’яних сумішей. Наші експерти не радять сіяти після цукрового буряка – тоді є великий ризик розвитку нематод. Тобто спектр культур для сівозміни досить значний. Ба більше, наукові дослідження демонструють: після озимої пшениці та кукурудзи в посівах ріпака менше бур’янів (у результаті – вища врожайність), аніж у насадженнях ріпака після сої чи ріпака після ріпака.

У свою чергу ріпак може бути гарним попередником для озимої пшениці (та інших зернових), люцерни та гречки.

Водночас, з ріпаком варто бути обережними: не варто висівати його частіше ніж раз на 4-5 років на одній і тій самій ділянці. Інакше замість корисного ефекту він може виснажити землю. Будь-яка технологія чи процес приносять результат тоді, коли до цього підходять стратегічно й виважено.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here