Ефективність системи удобрення для вирощування ячменю ярого

367

Збиральна кампанія ярих зернових колосових культур завершилася. Фермери аналізують отримані показники врожайності та валові збори зерна. Проте, підвищення урожайності сільськогосподарських культур залишається актуальним питанням на сучасному етапі розвитку аграрного виробництва. Досягнення високої продуктивності можливе завдяки вдосконаленню елементів технології вирощування. Провідну роль серед комплексу заходів має науково-обґрунтована система удобрення.

Перспективи вирощування ячменю ярого

Ячмінь ярий є важливою експортною культурою в Україні. Зерно ячменю ярого використовують на продовольчі та фуражні цілі. З нього виробляють крупу та застосовують у пивоварінні, також воно є поживним кормом, адже 1 кг містить 1,2 кормові одиниці та 100 г перетравного протеїну. Зерно містить 9–12 %  білка, 1,6–2,0 % жиру, 70–75 % вуглеводів, 2,0–3,0 % зольних елементів [Лихочвор В. В. та ін., 2010].

Це культура, яку вирощують в усіх ґрунтово-кліматичних зонах України. Потенційні сорти ячменю ярого вирізняються високим потенціалом урожайності – на рівні 5 т/га і вище. Поєднання високопродуктивних сортів із удосконаленими елементами технології вирощування дозволяє отримувати високі та стабільні врожаї щорічно.

Перевагою вирощування ячменю ярого є короткий вегетаційний період, що робить його рентабельним. Адже, затрачаючи менше ресурсів, як порівняти з вирощуванням озимих культур, можливо отримувати високі прибутки.

Зважаючи на вище наведене, можна сказати, що ячмінь ярий є перспективною культурою. Розширення його посівних площ здатне забезпечити підвищення ефективності аграрного виробництва.

Вимоги до умов мінерального живлення

За сортовими особливостями рослини ячменю ярого вирізняються високою чутливістю до зміни умов живлення на різних етапах органогенезу, що впливає на їхню здатність формувати повноцінний урожай у несприятливих ґрунтово-кліматичних умовах [Поліщук І. С. та ін.., 2011].

На формування 1 т зерна та відповідної до цього кількості побічної продукції ячмінь ярий засвоює в середньому 23–30 кг азоту, 10–15 кг фосфору та 20–25 кг калію. Основна кількість поживних елементів надходить у рослину до фази кущення. Ячмінь ярий характеризується слабо розвиненою кореневою системою та надмірно швидким засвоєнням елементів живлення, особливо в період початкового росту. Найвища інтенсивність засвоєння рослинами ячменю поживних речовин припадає на період від 15 до 30 днів вегетації. Вегетаційний період триває всього 90–100 днів [Мірошниченко М. М., 2010; Лісовий М. В., 1991].

Ячмінь належить до посухостійких культур. Критичним періодом для його розвитку є фаза між виходом у трубку до колосіння, тобто у період інтенсивного росту генеративних органів і стебел. Встановлено, що удобрення ячменю ярого зменшує на 20–30% витрати вологи на формування врожаю [Каращук С. В., 2014]. Тому основною умовою його інтенсивного росту та розвитку є забезпеченість легкозасвоюваними сполуками поживних речовин.

В системі мінерального живлення ячменю ярого провідне місце належить азоту. Він бере участь у білковому обміні, забезпечує формування вегетативної маси. Основна роль фосфору – формування та розвиток кореневої системи. За недостатньої забезпеченості молодих рослин фосфором на початкових етапах росту та розвитку спостерігається недобір урожаю, незважаючи на посилене фосфорне живлення в пізніші терміни. Важливе значення у перебігу фізіологічних і біохімічних процесів має калій. Зокрема, за достатньої кількості цього елементу в ґрунті підвищується пружність тканин і стійкість до вилягання, прискорюється налив зерна. Також він сприяє регуляції водного й азотного обміну в рослинах [Любич В. В., 2010; Мокрієнко В. А., 2013].

Низький вміст мікроелементів у ґрунті є лімітуючим чинником отримання стабільно високих урожаїв. Найбільша чутливість у ячменю ярого, як і в більшості зернових культур, проявляється до нестачі магнію, міді, марганцю, молібдену та цинку. Недостатня їхня кількість проявляється у порушеннях вуглеводного й азотного обміну, синтезу білкових речовин, спостерігається зниження здатності рослин протистояти впливу низьких і високих температур, а також ураженню збудниками хвороб [Городній М. М., 2003].

Значення системи удобрення у підвищенні врожайності ячменю ярого

Отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур, відтворення та раціональне використання родючості ґрунтів неможливе без науково-обґрунтованого застосування агрохімічних засобів. Численні дослідження в тривалих стаціонарних дослідах свідчать, що добрива – основний елемент впливу на врожайність, агрохімічні та фізико-хімічні властивості ґрунту.

Застосування добрив здійснює значний вплив на ґрунт. Для ефективного регулювання властивостей ґрунту та рівня його родючості важливо виявити та оцінити характер впливу на ґрунти різних видів, форм, доз і норм добрив і вирощуваних культур у сівозміні [Гирка А. Д. та ін.., 2013; Вислободська М. та ін., 2010].

Науково-обґрунтована система удобрення – це комплекс заходів цілеспрямованого застосування добрив відповідно до потреб рослин у елементах живлення. Внесення мінеральних добрив має ґрунтуватися на результатах агрохімічного аналізу ґрунту. Проєктуючи систему удобрення, важливо також оптимізувати дози та співвідношення добрив для окремих культур відповідно до умов ґрунтово-кліматичної зони.

Потужним важелем впливу на врожайність є погодні умови вегетації [Свидинюк І. М., 2009]. Зокрема, в умовах Лісостепової зони на чорноземі типовому малогумусному в роки з достатньою кількістю опадів урожайність ячменю ярого, завдяки природній його родючості, становила
3,0 – 3,5 т/га, у посушливий рік – 2,2 т/га та була найнижчою в досліді. Внаслідок внесення добрив у нормі N45P45K30 врожайність підвищувалася до 4,2 – 4,4 т/га незалежно від погодних умов року.

Одним із технологічних прийомів вирощування, який дозволяє знизити вплив на рослини несприятливих умов вегетації є позакореневе підживлення посівів. Проведення листкового підживлення добривами, які містять у своєму складі елементи живлення, речовини, які регулюють ріст, у відповідні фази росту та розвитку рослин позитивно впливає на продуктивність культури.

Дослідження проведені в Львівському НАУ на темно-сірому опідзоленому ґрунті Західного Лісостепу свідчать, що позакореневі підживлення добривами з вмістом мікроелементів на фоні норм мінеральних добрив підвищують урожайність ячменю ярого. Вміст лужногідролізованого азоту визначеного за методом Корнфільда в шарі 0–20 см досліджуваного типу ґрунту складав 99 мг/кг ґрунту та характеризувався як низький, вміст рухомих сполук фосфору та обмінних сполук калію за методом Чирикова становив відповідно 88 та 103 мг/кг ґрунту і був середнім, показник кислотності близький до нейтрального рНKCl – 6,5.

Схема досліду передбачала проведення позакореневого підживлення посівів добривом із вмістом органічної речовини 901,5 г/кг, N – 65,4 г/л, Cu  – 50,3,  Fe  – 68,3, Zn – 8878,6, Cо – 152,0, Mn – 8803,7 мг/л на фоні норм мінеральних добрив. Позакореневі підживлення проводили у фазу повного кущіння ячменю ярого, згідно з рекомендаціями виробника. Мінеральні добрива вносили під передпосівну культивацію.

В результаті позакореневого внесення мікроелементного добрива на фоні мінеральних добрив у нормі N30P30K30 урожайність зерна ячменю ярого становила 3,85 т/га і була вищою від варіанту застосування самих мінеральних добрив на 0,31 т/га. На фоні внесенням N45P45K45 ефективність позакореневого підживлення проявилася в отриманні вищої урожайності на рівні 4,30 т/га, приріст відносно фону мінеральних добрив складав 0,24 т/га.

Отже, застосування позакореневого підживлення підвищує ефективність внесених мінеральних добрив, що забезпечує підвищення показників урожайності.

© Вега Н. І., к. с.-г. н.

(кафедра агрохімії та ґрунтознавства Львівського НАУ)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here