Жнива–2020: незвичайний рік із особливими наслідками

547

Щороку літо – надзвичайно гаряча пора, і не лише через високий температурний режим, а й через період збирання врожаю. Дуже цінного врожаю для кожного аграрія – від малого до великого – адже сподіваються на покриття усіх понесених витрат на його вирощування та отримання певного економічного зиску для продовження розвитку свого господарства. Однак, цьогоріч не всі сподівання реалізувалися. Причини різні, але основна – критичний вплив погодних умов.

 Цьогорічний коровай

Станом на середину серпня українські аграрії уже намолотили 36,7 млн тонн зернових і зернобобових культур із площі 9,3 млн га. За даними Мінекономіки це складає понад 60 відсотків до планових площ. Такий показник свідчить про певне відтермінування початку жнив на всій території країни, особливо у Центральній та Західній її частинах.

Однак, якщо аналізувати хід збирання ранніх зернових культур, то збір врожаю практично завершено й можна констатувати проміжні результати. Отож, на сьогодні пшеницю зібрано на площі 6,3 млн га (або 96%), ячмінь – 2,4 млн га (або 99%) і горох – 234 тис. га (або 99%). Минулого року під цими культурами були зайняті відповідні площі: 6,8 млн га, 2,6 млн га та 254 тис га.

Аграріям вдалося намолотити 25,5 млн тонн пшениці, 8,6 млн тонн ячменю та 508 тис. тонн гороху. Середня врожайність зернових і зернобобових склала всього 39,34 ц/га (пшениці – 40,66 ц/га, ячменю – 36,66 ц/га та гороху – 21,65 ц/га).

Якщо оцінювати результати 2019 року, то ситуація виглядає так. Господарства всіх категорій (підприємства та населення) намолотили 28,3 млн тонн пшениці (що складає 110,9% до цьогорічного показника), 8,9 млн тонн ячменю (103,4%), 573 тис тонн гороху (112,8%). Продуктивність з одного гектара теж була вищою: пшениця – 41,6 ц/га (102,3%), гороху – 22,6 (104,4%), а ячменю навпаки нижчою – 34,2 ц/га (93,3%).

Отож, 2020 року можна констатувати падіння валового виробництва ранніх зернових і зернобобових культур. З одного боку, зниження не є значним – всього від 4 до 13 відсотків залежно від культури, але в сукупності аграрії недоотримали вже понад 3 млн тонн зерна, що за середньої ціни приблизно 5 тис. грн. за тонну складає 15 млрд грн. І це лише дані за трьома видами культур.

Сюди ще варто додати валове виробництво ріпаку. Нагадаємо, що поточного року цієї культури зібрано 2,5 млн тонн з площі 1,07 млн га (96% від прогнозу). Середня врожайність ріпаку склала 22,97 ц/га, що дорівнює 89,7% до минулого року. Загальне зменшення складає -0,8 млн тонн (або -24,2%). Враховуючи поточну закупівельну ціну в межах 13 тис. грн. за тонну, аграрії не дорахуються ще додатково 10 млрд грн. Тобто сумарно сільськогосподарські товаровиробники недоотримають виручки в межах 25 млрд грн.

Ситуація в регіонах

Вже відомо, що найбільше постраждали посіви у Східних і, особливо, Південних регіонах (табл. 1 і табл. 2).

Табл. 1. Ранжування регіонів України за показниками вирощування зернових і зернобобових культур 2020 року (станом на 13.08.2020 р.)

Як видно з таблиці 1, найнижчу врожайність зернових і зернобобових культур отримали аграрії Одеської (18,17 ц/га; мінус 21,13 ц/га до середнього значення по Україні), Миколаївської (29,98 ц/га; мінус 9,32 ц/га), Херсонської (31,58 ц/га; мінус 7,72 ц/га) і Запорізької (34,05 ц/га; мінус 5,25 ц/га) областей. Враховуючи посівну площу в цих регіонах, загальні втрати там становлять відповідно 1,9; 0,7; 0,6 та 0,5 млн тонн.

Подібну ситуацію спостерігаємо й на посівах ріпаку. Окрім Закарпатської області, де не було посівів цієї культури, найнижчу врожайність зафіксовано у Південних областях. Зокрема, у шести регіонах не вдалося досягнути продуктивності з гектара більше як 2 тонни. Це – Одеська (9,4 ц/га; мінус 13,57 ц/га), Запорізька (16,25 ц/га; мінус 6,72 ц/га), Миколаївська (17,40 ц/га; мінус 5,57 ц/га), Херсонська (19,54 ц/га; мінус 3,43 ц/га), Луганська (19,83 ц/га; мінус 3,14 ц/га) та Житомирська (19,85 ц/га; мінус 3,12 ц/га) області. На Донеччині та Полтавщині досягли показника у 20,63 та 20,56 ц/га відповідно. Як наслідок, втрати аграріїв на посівах ріпаку склали орієнтовно 117; 68; 44; 31; 4; 15 тис. тонн відповідно.

Табл. 2. Ранжування регіонів України за показниками вирощування ріпаку 2020 року (станом на 13.08.2020 р.)

Прогнози

Сезон ще далеко не завершений, на полі ще дозрівають стратегічні культури: кукурудза на зерно та соняшник.

За висновками експертів ринку, науковців, зниження валового виробництва варто очікувати на рівні 20-30 відсотків від минулорічних показників. У кожній області ситуація складається по-різному й невідомо достеменно, якою вона буде восени для пізніх культур.

На сьогодні Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України скоригувало прогнозоване виробництво зернових по всіх категоріях господарств урожаю 2020 року у бік зменшення – із 72,1 млн тонн до орієнтовно 70 млн тонн. «Уточнення» відбулося надзвичайно обережно, точкою відліку якого стало прогнозоване зменшення валового збору кукурудзи на зерно до рівня 35 млн тонн. Минулого року в Україні зібрано 35,9 млн тонн цієї культури, а поточного, навіть за збільшення посівних площ із 5,0 млн га до 5,5 млн га, невідомо чи вдасться досягнути врожайності 63,6 ц/га. За такої продуктивності з гектара втрати будуть на рівні 20%. Тож варто набратися терпіння і очікувати майбутніх погодних умов восени, адже залишається невідомим і те, як вони вплинуть на врожай соняшнику, сої та інших технічних культур.

Висновок напрошується один: незважаючи на проблеми в окремих регіонах і сільськогосподарських підприємствах, Україна буде забезпечена продовольством, оскільки майже половина всього «зернового короваю» іде на потреби експортних поставок.

Ціни на ринку

Звичайно, усі розрахунки щодо кількості збіжжя у коморі аграрія не дають повної картини про втрати чи економічні збитки, бо їх формують з огляду на поточну ціну реалізації на ринку та її коригування протягом маркетингового року.

Поточна ситуація дещо надає оптимізму, передусім, через істотне підвищення закупівельних цін на ранні зернові, як порівняти з минулим роком, коли ціна на пшеницю і ячмінь «просіла» до рівня 3,5-4,0 тис. грн. за тонну. Сьогодні ж, незважаючи на розпал жнивування і завершення його активної фази, середні ціни тримаються на рівні 5-5,2 тисячі за тонну (пшениця 4 класу та ячмінь), 13-13,5 тис. грн. за тонну (ріпак). Це певною мірою знівелює зниження урожайності в аграрних формуваннях і дозволить завершити рік без збитків або мінімізувати їх.

Однак, у остаточних результатах року все залежатиме від того, як розвиватиметься ситуація надалі. Варто вкотре наголосити, що «внутрішня» ціна на зерно надзвичайно чутлива до коливань на світовому ринку. Сьогодні там ситуація залежить від кількох чинників. Перший – у фазі завершення жнив і раптового збільшення пропозиції «свіжого» зерна ціни поступово знижуються. За даними світових бірж середня ціна FOB у червні знизилася до $214 (продовольча пшениця) та $202 (фуражна пшениця), або на 5% та 6% відповідно до травня 2020 р. Другий чинник – існує чітка різниця у цінах на фуражну та продовольчу пшеницю, яка складає в середньому $10-15 за тонну. Таку тенденцію спостерігатимемо й на внутрішньому ринку, тож аграріям потрібно зважати на це, формуючи пропозицію. Третє – ціни на ринку, зокрема й світовому, у процесі споживання зерна з нового врожаю зростуть і стабілізуються. Можна орієнтуватися на підняття в межах 10-15 відсотків. Тому виграють ті аграрії, які мають потужності для якісного зберігання зерна. Четверте – ціна на кукурудзу залежить від цін на нафту, оскільки значна частина сировини йде на виробництво біоетанолу та різних видів спиртів. Тож, у червні ціна на кукурудзу на світових біржах FOB складала $180 і, з огляду на динаміку пропозиції «чорного золота», має тенденцію до зростання. Але це здійсниться, якщо ціна на нафту продовжить зростати до рівня $50 за барель і ключові гравці на ринку кукурудзи розпочнуть виробляти етанол. Слідкуємо за тенденціями ринку!

 Що ж робити у цій ситуації?

Причиною посередніх результатів цьогорічних жнив є, як би це наївно не звучало, погодні умови. Так, наївно, бо в розквіт цифрового суспільства, з появою новітніх технологій людина все-таки не змогла перемогти природну стихію, бо не є владною над цими процесами. 2020 року тепла та безсніжна зима, холодна весна зі сильними опадами на півночі та заході, а також повна відсутність дощів на півдні та південному сході спричинили значне скорочення врожаю, а в окремих випадках навіть повну загибель.

Основне запитання сьогодення: що робити у цій ситуації?

Мабуть, лише адаптуватися до нових умов господарювання, бо основним чинником розвитку сільського господарства стане не наявність техніки, а відсутність достатнього рівня вологи у ґрунті та можливість застосування адаптивних технологій його обробітку та вирощування культур.

У цьому сенсі варто звернути увагу на кілька аспектів.

По-перше, наукові. Без науки неможливо розвивати галузь. Сьогодні вона повинна надати рішення у генетиці та селекції з підбору сортів, які проявляли стійкість до стресових ситуацій, а також протистояли хворобам і були менш уражені шкідниками. Цьогоріч чи не найкраще проявили себе сорти вітчизняної селекції, тож мабуть-таки варто відновити співпрацю з українськими науковими установами, а на рівні держави розпочати процес їхнього реформування та зміцнення.

По-друге, технологічні. Вони також пов’язані з науковими, адже інноваційні рішення походять із дослідницького середовища. Сьогодні рішення у цій сфері полягають у застосуванні технологій збереження вологи в ґрунті, що має поєднуватися зі зміною структури посівних площ і введенням культур із кормової, зернобобової групи. У південних регіонах майбутній розвиток практично неможливий без систем меліорації.

По-третє, економічні. Йдеться про макрорівень економіки та застосування необхідних механізмів регулювання процесів у аграрному секторі. Окрім питань державної підтримки окремих галузей чи груп товаровиробників, варто продумати компенсаційний алгоритм нанесених збитків через стихійні лиха, аномальні погодні умови тощо. Це може бути погашення кредитних ставок (та/або кредитного тіла), реалізація програм страхування посівів для аграріїв, які постраждали внаслідок критичної ситуації.

По-четверте, організаційні. Тут варто говорити про локальний рівень – підприємства, і національний із регіональним – державні та місцеві органи управління. Оскільки ринок диктує умови господарювання, встановлює цінову політику, формує попит на різні види продукції, то кожному аграрному підприємцю варто реагувати на такі виклики та перебудовувати виробничий вектор власної справи, розвивати додаткові вектори, зокрема, переробку, органічне та нішеве виробництво. На національному та регіональному рівні потрібно розробляти програми підтримки таких ініціатив і створювати важелі непрямої підтримки діяльності аграріїв: пільгове кредитування, страхування, фінансування грантових проєктів тощо.

Переконаний, що лише так можна досягти позитивних результатів у розвитку аграрного сектору економіки та гідно вирішити кризові ситуації, які були поточного року.

 Підготував Сава Андрій, д.е.н., с.н.с.

Використано матеріали з джерел:

http://www.ukrstat.gov.ua/, https://www.me.gov.ua/

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here