Клімат і сільське господарство: зміни, що змушують діяти

136

Новорічний випуск журналу був присвячений підведенню підсумків діяльності українських аграріїв. Серед важливих аспектів ми виділили ключовий фактор їхніх результатів – погодні умови, які останніми роками мають визначальний вплив на кількісні і якісні показники для усього аграрного сектору. Сільськогосподарська галузь очевидно завжди залежатиме від Матінки-природи, але все частіше відчувається гострота такого впливу: екстремально високі температури, довготривалі посухи, рясні одномоментні опади.

Кліматичні тенденції

Моніторинг погодних умов протягом 2020 року та результатів діяльності аграріїв підтвердив факт необхідності адекватної оцінки впливу клімату на господарську складову життя людини та адаптації технологій вирощування продовольства до природних викликів.

Існуючий поділ «погодної скатертини» України протягом останніх 30 (або навіть більше) років на зони Полісся, Лісостеп і Степ, кожній з яких відповідала норма сонячних днів, температурного режиму, кількості опадів, запасу вологи у ґрунті, уже кардинально змінився.

Температура.

Як свідчать дані багаторічного моніторингу, середня річна температура в Україні підвищилася на 1,2°С за тридцять останніх років та на 1,7°С за останні 10 років (рис. 1). Підвищення температури у холодний період (листопад-березень) складає в середньому 1,3°С, у теплий (квітень-жовтень) – 1,1°С. При цьому виявлені відхилення температури повітря від норми у період 1989-2019 рр. були найбільшими за всю історію спостережень за погодою.

Рис. 1. Середня річна температура повітря (за десятиріччями) в Україні

Температурні перепади спричинили масове побиття рекордів досягнення максимальних температур у всіх регіонах країни. Але якщо у західних і північних областях це перевищення склало 1°С, то на півдні і сході – майже 4°С. Найбільш знаковою тенденцією у цьому процесі є переміщення її до центральних і навіть північних регіонів.

Як видно із даних, наведених на рис. 2, відхилення від норми середніх місячних температур повітря за останні десятиліття постійно збільшуються. Слід також відзначити, що найбільш критично різниці відчуваються у період сівби ярих (у березні-травні) та озимих культур (у серпні-вересні).

Рис. 2. Відхилення від норми (1961-1990 рр.) середніх місячних температур повітря за періоди 1991-2019 рр. та 2010-2019 рр.

Як наслідок, суми активних (позитивних) температур повітря вище +10°С накопичуються на рівні +100-200°С за останні 10 років, а це означає: у Степу на сьогодні середній показник становить 3550, у Лісостепу – 3150, на Поліссі – 2950 (табл. 1).

Таблиця 1. Суми активних температур повітря вище +10°С в агрокліматичних зонах України за різні періоди

На крайньому півдні (південні райони Херсонської, Миколаївської, Одеської та Запорізької областей) з’явилася термічна зона із сумою температур більше 3400-3700 ºС. А температурний режим Вінницької, Полтавської, Харківської, Кіровоградської областей уже нагадує рівень теплозабезпечення Південного степу. Такі тенденції свідчать про те, що на всій території країни збільшилася кількість днів із тепловим стресом.

Опади і вологість ґрунту.

Це мабуть найголовніший чинник досягнення високої урожайності будь-якої культури. І власне він не дозволяє українським аграріям досягати бажаних результатів протягом останніх років. Хоча всупереч цьому метеорологічні спостереження свідчать про стабільність в обсягах опадів – орієнтовно на рівні 570 мм. Це дещо нижче (на 100-150 мм) від показника стійкого землеробства (при нормі 700 мм).

Однак, найбільшої шкоди фермери зазнають від нерівномірного їх розподілу як за територіальною ознакою, так і за календарною. Зокрема, у Донецькій, Запорізькій, Вінницькій, Київській, Тернопільській, Хмельницькій, Рівненській, Черкаській, Чернігівській та Закарпатській областях за останні 5 років опадів випало на 7-12% менше норми. При цьому спостерігалося деяке збільшення кількості опадів взимку та суттєве зменшення влітку. За період “червень-серпень” їх кількість була у середньому меншою від норми на 20% (165 мм при нормі 213 мм). Можна зробити висновок, що втрачено таку їхню рису як помірність (рис. 3). І це завдало найбільшої шкоди як у 2020, так і у попередні роки.

Рис. 3. Зміна кількості опадів по місяцях за період 1991-2019 років та за період 2010-2019 років відносно норми

Як видно із рис. 3, найбільше опадів випадало у вересні та жовтні, і навпаки – у липні та серпні кількість опадів була на 15-27% меншою норми, що спричиняє сильні і довготривалі літні посухи.

У зв’язку з цим, в останні роки у половині регіонів спостерігалося зменшення річного обсягу опадів в середньому на 10% від норми, при цьому тривалі періоди без опадів (до 30-40 днів в окремих місцевостях) змінювалися короткотривалими надмірними опадами (перевищення місячної норми могло сягати до 4 разів за добу).

Із вище зазначеного випливають наступні висновки. Постійні зміни погодних умов протягом останніх десятиліть призвели до кардинальних агрокліматичних умов ведення сільськогосподарського виробництва. Середній рівень тепло- і вологозабезпечення, їхній нерівномірний розподіл географічно та календарно призвів до значних структурних змін переважно у рослинницькій галузі, що потребує нагальних рішень в агротехніці.

Зміни в аграрній галузі під впливом клімату

Зрозуміло, що найбільшого впливу через погодні умови і в глобальному сенсі від клімату зазнає галузь рослинництва, оскільки безпосередньо залежить від умов землекористування і навколишнього середовища. Ми спробували дослідити, що саме змінилося у цій сфері в окремих агрокліматичних зонах.

Поділ здійснили дещо умовним шляхом, включивши до відповідних зон окремі області: Полісся (Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська); Лісостеп (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська, Дніпропетровська, Харківська, Донецька, Луганська); Степ (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька, Автономна Республіка Крим).

Рис. 4. Зміна структури посівних площ за агрокліматичними зонами

Свою увагу зосередили на структурі посівних площ, оскільки такий показник вважаємо своєрідним індикатором вибору тієї чи іншої стратегії виробництва, а також можливості вирощування тих культур, яким сприяють природно-кліматичні умови.

Звичайно, вибір ти чи інших культур залежить не лише від можливостей, наданих природою, а й від економічної необхідності та вигоди. Та все ж, на практиці ведення сільськогосподарського виробництва у структурі посівних площ окремих зон з’являються ті культури, які ще 30 років абсолютно не були притаманними, а в інших навпаки – зникають через унеможливлення їх вирощування загалом або досягнення достатньої продуктивності.

Отож, якщо розглянути регіони, які знаходяться у зоні Полісся, то прослідковуються наступні тенденції. За останні 30 років відбулося значне скорочення площ під зерновими колосовими (пшениці – 79,2%, ячмінь – 48,7%) і зернобобовими (15,5%) культурами. Поряд із цим у 10 разів зросли площі під кукурудзою на зерно, а на Житомирщині і Чернігівщині цей показник взагалі сягнув 20 разів. Стосовно технічної групи культур, то збільшення їхньої частки у структурі просто вражає: ріпаку – в 6 разів (Житомирщина – 13,4 рази); соняшнику – в 31,4 рази (Житомирщина – 179,0 рази); сої – в 117,3 рази (Рівненщина – 481,0 рази, Чернігівщина – 429,5 рази).

У регіонах, які належать географічно до Лісостепу, зміни у виробничій програмі, звичайно, менш кардинальні, але теж мають характерні властивості за загальної кліматичної ситуації. Так, у більшості областей поступово зменшується частка зернових злакових культур: пшениці – 9,6%, ячменю – 5,4%. У цій групі простежується тенденція до істотного зниження площ під згаданими культурами у регіонах, які територіально наближені до степової зони. Хоча в північних та західних областях площі навпаки збільшуються. Посіви кукурудзи на зерно постійно зростають і за останні 30 років зросли у 3,7 рази (Львівщина – 7,9 рази, Полтавщина – 6,3 рази). Зернобобові культури зменшилися на 84,2%. Технічна група теж стала «улюбленицею» для фермерів. Частка соняшнику збільшилася у 3,6 рази, при цьому у північних областях зони підвищення сягнуло 350,5 разів – Хмельниччина; 59,9 разів – Тернопільщина, 25 разів – Львівщина, Франківщина, Чернівеччина. Посівні площі під соєю зросли у 22,9 рази (Хмельниччина – 896,5 рази, Львівська – 578,0, Тернопільщина – 450,5 рази). Щодо ріпаку, то площі під цією культурою зросли у 12,5 разів (Кіровоградська – 607,0 рази, Дніпропетровська – 191,3 рази).

У степовій зоні аграрії за 30 років знизили площі під пшеницею – на 4,5% та зернобобовими – на 26,4%. При цьому у структурі посівних площ ці культури зросли у Запорізькій (пшениця та ячмінь) та Одеській (пшениця). Посівні площі під ячменем і кукурудзою на зерно зросли на 33%, що відповідає тенденціям в усіх областях. Однакові зміни відбулися і в структурі соняшнику і сої – збільшення площ відбулося на рівні 2,5-2,6 рази. Щодо ріпаку, то збільшення площ під цією культурою збільшилися на 103,7 рази (Одеська область – 637,0 разів).

Звичайно, зміни погодних умов протягом усього досліджуваного періоду впливали і позитивно, а саме: сприяли підвищенню продуктивності усіх культур (у поєднанні з удосконаленням рівня технічного і технологічного забезпечення); розширили асортимент культур, придатних до вирощування у кожній агрокліматичній зоні; вплинули на зміщення місць вирощування теплолюбних культур на північні території. Разом з тим у південних регіонах все частіше відчуваються негативні наслідки змін клімату, адже тривалі посухи унеможливлюють вирощувати більшість культур через загрозу знищення або критичного зниження врожайності. Це зумовлює необхідність надзвичайно серйозно ставитися до навколишнього середовища, об’єктивно оцінювати та адекватно приймати управлінські рішення.

Що чекає аграріїв у майбутньому?

За прогнозами вказані тенденції у кліматі будуть продовжуватися і надалі. Потепління вплине на пом’якшення зимових умов вирощування культур та одночасно на більш посушливий режим влітку. Тобто вегетаційний період розпочнитиметься швидше, але триватиме довше. Такі умови нададуть можливості для вирощування теплолюбних культур, але негативно вплинуть на формування врожаю. На жаль, разом із потеплінням збільшується повторюваність екстремальних температур та кількості опадів, які негативно впливають на врожай сільськогосподарських культур.

Змоделювати точно поведінку природних явищ практично неможливо, більшість із 20 існуючих моделей вказують на подальше потепління. І середня швидкість потепління в Україні складе близько 0,4 С за 10 років. Отже, за умови збереження таких темпів потепління вже через 30 років середня річна температура може підвищитися ще на 1-1,5 °С. Як будуть змінюватися опади – наразі невідомо, однак значне збільшення їх кількості малоймовірне, і це загрожує посиленням посух та збільшенням площ земель схильних до опустелювання.

Висновки

Отож, намагаючись коротко охарактеризувати ситуацію зі зміною клімату України та впливу його на сільськогосподарське виробництво, можна стверджувати наступне: подальші зміни погодних умов є безперечними і безповортними. Тобто збережеться тенденція щодо потепління та зниження рівня вологості у ґрунті. Це зумовлює зміни у підходах до виробництва, його диверсифікації; адаптації технологій, підбору насіннєвого матеріалу та нових видів продукції.

Підготував

Сава Андрій, д.е.н., с.н.с.

Використано матеріали із джерел:
http://www.ukrstat.gov.ua,
https://ecoaction.org.ua,
https://ua.boell.org,
https://ecolog-ua.com

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here