Весняне підживлення – основа формування високопродуктивних посівів

204

Озимі культури, серед яких пшениця, ячмінь і ріпак, посідають провідне місце в структурі посівних площ України. Отримання високої урожайності цих культур з відповідними показниками якості визначається рівнем забезпечення рослин елементами мінерального живлення впродовж вегетації.

В останні роки погодні умови зимового періоду характеризуються різкими перепадами температур, впродовж вегетації опади випадають нерівномірно, що здійснює негативний вплив на процеси росту та розвитку рослин і загальний стан посівів. Саме науково-обґрунтований підхід до системи удобрення озимих культур, зокрема у весняний період, завдяки оптимізації мінерального живлення сприяє відновленню рослин після зимівлі, дозволяє знизити вплив на рослини несприятливих погодних умов, забезпечує повною мірою реалізацію генетичного потенціалу сучасних сортів та сприяє формуванню високопродуктивних посівів.

Науковий підхід до системи живлення пшениці озимої

Пшениця озима – культура, яку вирощують у всіх ґрунтово-кліматичних зонах України. Високі врожаї цієї культури отримують на родючих ґрунтах з показником рН у межах 6,3–7,6 та оптимальною забезпеченістю ґрунту всіма необхідними макро- і мікроелементами. Тому важливо, перш за все, встановити вміст у ґрунті основних елементів живлення за допомогою ґрунтової діагностики, врахувати винос цих елементів культурою, заплановану врожайність та попередник. Ці дані покладені в основу розробки системи удобрення пшениці озимої. Важливим етапом є також регулювання забезпеченості рослин елементами мінерального живлення впродовж вегетації, використовуючи дані рослинної діагностики.

У розвитку рослин пшениці озимої відзначають два критичні періоди забезпеченості рослин елементами живлення: перший триває від появи сходів до припинення осінньої вегетації, другий – від відновлення весняної вегетації до фази виходу в трубку.

Згідно з науковими даними (Господаренко Г. М., 2010), на формування 1 т основної і побічної продукції рослини пшениці озимої засвоюють з ґрунту в середньому 25–35 кг азоту, 10–12 кг фосфору, 20–30 кг калію.

Азот є життєвою частиною цитоплазми рослинних клітин, він входить до складу хлорофілу. Рано навесні після відновлення вегетації рослини відчувають гостру потребу в азотному живленні. У зв’язку з цим обов’язковим прийомом у системі удобрення пшениці озимої є ранньовесняне регенеративне підживлення азотними добривами по мерзлоталому ґрунту. Азот під час ранньовесняного підживлення використовується на формування вегетативної маси. Завдяки оптимальній забезпеченості азотом у цей період рослини добре кущаться (Шевчук М. Й. та ін., 2016).

Ефективними є добрива, у яких азот міститься в амонійній або нітратній формах, що легко засвоюється рослинами. Необхідно внести 30 % від запланованої повної норми азотних добрив. Встановлено, що в результаті внесення 30 кг/га д.р. азоту в цей період урожайність зерна в умовах Лісостепової зони і Полісся зростає на 3–5 ц/га, в зоні Степу – на 2–3 ц/га (Глущенко М. К., 2012).

Норма азотних добрив для першого підживлення навесні залежить від густоти стеблостою. Якщо посіви зріджені, зокрема на одиниці площі нараховується всього близько 220 рослин, норму азоту збільшують до 60-70 кг/га д.р., що сприятиме посиленню ростових процесів і підвищенню коефіцієнта кущіння (Лихочвор В. В., 2014).

У фазу виходу в трубку необхідно створити сприятливі умови для підтримання життєздатності верхівкового листка, оскільки його площа визначає масу зерен у колосі. Доцільним і ефективним є друге позакореневе підживлення азотом у цій фазі, яке має безпосередній вплив на продуктивність культури. Внаслідок нестачі азоту в період виходу в трубку диференціація  колосу закінчується передчасно, частина пагонів формується непродуктивними. Рекомендується вносити 50 % запланованої норми азотних добрив (N30–60) (Господаренко Г. М.. 2013),

Третє підживлення азотом у фазу колосіння спрямоване на покращення якості зерна, зокрема зростання маси 1000 зерен і підвищення вмісту білка. Орієнтовна доза азоту для цього підживлення складає N30.

У цілому, повна норма азоту для триразового підживлення може складати 60–120 кг/га д.р. азоту залежно від ґрунтово-кліматичних умов зони вирощування (Седіло Г. М., та ін., 2018).

Триразове підживлення азотними добривами ефективне в зоні достатнього зволоження. В умовах нестійкого зволоження рекомендовано повну норму азоту вносити у підживленні за один прийом, щоб запобігти непродуктивним втратам азоту внаслідок денітрифікації.

Не менш важливим є живлення рослин пшениці озимої фосфором і калієм. Фосфор стимулює розвиток кореневої системи, а також регулює процеси, пов’язані з заплідненням квіток і формуванням плодів. Калій регулює водний баланс у рослині, підвищує стійкість рослини до несприятливої дії високих і низьких температур, спричиняє потовщення соломи, що забезпечує стійкість проти вилягання.

Сучасні технології передбачають внесення фосфору і калію в основний обробіток. Проте, у випадку, коли восени не вносили фосфорно-калійні добрива, їх внесення можливо компенсувати навесні, застосовуючи нітроамофоску. Це добриво легкорозчинне і доступне для засвоєння рослинами, містить елементи мінерального живлення в однаковому співвідношенні (N:P:K = 15:15:15). Застосування 60 кг/га діючої речовини нітроамофоски, залежно від типу ґрунту, забезпечує оптимальні умови розвитку рослин пшениці озимої (Лихочвор В. В., 2012).

У період вегетації доцільно проводити позакореневі підживлення пшениці озимої мікроелементними добривами з вмістом бору, мангану, купруму, молібдену, цинку.

Особливості мінерального живлення та удобрення ячменю озимого

Ячмінь озимий з 1 т основної та побічної продукції виносить з ґрунту 25 кг азоту, 11 кг фосфору, 13 кг калію. Він має короткий вегетаційний період і характеризується раннім відростанням навесні (Чумак В. С. та ін., 2012).

У період ранньовесняного відростання ґрунт збіднений на легкодоступні форми елементів живлення, оскільки за низьких температур у зазначений період мікробіологічні процеси в ньому ще не протікають. Особливо рослини відчувають дефіцит азоту, який вимився за зимовий період. Це зумовлює потребу проведення весняного підживлення азотними добривами, яке безпосередньо впливає на рівень урожайності ячменю озимого (Заєць С. О., 2016),

Залежно від впровадженої технології, норми мінеральних добрив для ячменю озимого складають N45-60P45-60K45-60 (Седіло Г. М. та ін., 2018).

Проведення весняних підживлень полягає у внесенні азотних добрив на другому–третьому та четвертому етапах органогенезу. Встановлено, що ефективним є проведення підживлення до відновлення весняної вегетації ячменю озимого, оскільки забезпечує швидке відростання пагонів і формування оптимальної густоти стояння рослин. Внесення азотних добрив у дозі 30 та 60 кг/га д.р. у формі аміачної селітри у підживленні по мерзлоталому ґрунту сприяло зростанню урожайності відповідно на 9 та 19%, порівняно з варіантом без підживлення (Білоусова З. В, 2019)..

Весняне підживлення ріпаку озимого

У весняний період ріпак озимий, як і озимі зернові культури, потребує оптимального живлення азотом. Оскільки це культура, яка характеризується високим виносом елементів живлення з ґрунту – з 1 т насіння і відповідною кількістю соломи виносить 50–60 кг азоту, для отримання урожайності на рівні 3,5–4,0 т/га насіння рекомендованим є внесення азотних добрив у нормі 200 кг/га д.р. (Господаренко Г. М., 2013).

Азот у зоні достатнього зволоження вносять у наступні терміни: 1) рано навесні по мерзлоталому ґрунту – 90–120 кг/га д.р., 2) у фазу бутонізації – 60 кг/га д.р., 3) у фазу цвітіння – 30-40 кг/га д.р. Останнє підживлення більшою мірою впливає на ріст стручків і підвищує масу насіння ріпаку. Допустимим є дворазове внесення азотних добрив. За посушливих умов раціональним є внесення цілої норми азоту в ранньовесняне підживлення, щоб запобігти непродуктивним втратам цього елементу (Лихочвор В. В., 2010).

Норма азоту, внесеного у підживленні, істотно впливає на урожайність культури. Це доводять результати досліджень, отримані на чорноземі звичайному малогумусному. Так, за підживлення азотом у нормі 60 кг/га д.р. сорт Чорний велетень забезпечив приріст урожаю в середньому за п’ять років на рівні 0,26 т/га, за внесення 90 кг/га д.р. – 0,50 т/га. Застосування зазначених норм азоту за вирощування гібриду Кронос характеризувалося вищою ефективністю, прирости відповідно складали 0,44 т/га та 0,72 т/га (Домарацький Є. О. та ін., 2019).

У системі живлення ріпаку озимого провідне значення серед елементів живлення має сірка. Недостатня забезпеченість рослин сіркою гальмує ростові процеси, призводить до зменшення кількості стручків на рослині та насінин у самому стручку, що негативно позначається на урожайності.

Сірчані добрива вносять під основний обробіток ґрунту, що є найбільш ефективним. Проте, за виявлення дефіциту цього елементу в період вегетації можливим є проведення позакореневого підживлення сірковмісними добривами до початку фази цвітіння.

Сірка не зв’язується з ґрунтовим вбирним комплексом, тому впродовж зими вимивається (Городній М. М. та ін., 2003). З метою забезпечення рослин сіркою у весняний період оптимальним є внесення у першому підживленні сульфату амонію – (NH4)2SO4, у складі якого, окрім азоту, міститься 24 % сірки.

Ріпак озимий – культура чутлива до нестачі мікроелементів, зокрема бору. Недостатнє живлення рослин цим елементом призводить до раннього осипання бутонів та квіток. Тому рекомендується проводити позакореневі підживлення мікродобривами з вмістом бору у період активного росту стебла.

Отже, весняне підживлення у системі вирощування озимих культур – це важливий технологічний прийом, що створює сприятливі умови для відновлення вегетації рослин, впливає на покращення їх росту та розвитку,   забезпечує отримання високої продуктивності.

Вега Н. І., к. с.-г. н., Полюхович М. М., к. с.-г. н.
(кафедра агрохімії та ґрунтознавства Львівського НАУ)

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here