«Квітка сонця», або Історія розвитку соняшнику

58

Ця дивовижна, відома у всьому світі і дуже давня рослина з’явилася в Північній Америці ще в 3000 році до н. е. Потрапивши згодом до Європи, вона вразила іспанців своїм золотим суцвіттям, схожим на сонце, яке дивовижних чином завжди повертається вслід за сонячними променями. 3а це соняшник отримав назву «квітка сонця».

Вважається, що ця рослина була одомашнена племенами північноамериканських індіанців. Зокрема, археологічні свідчення доводять, що соняшник вирощували на території нинішніх штатів Арізона і Нью-Мексико.

У багатьох індіанських культурах соняшник вважався символом божества Сонця, особливо в ацтеків у Мексиці та інків у Перу. Так, у храмі ацтеків Темпло Майор (в Теночтітлані) було знайдено 10 насінин дикого соняшнику, що можна розцінювати як підношення богам.

У ті часи індіанці вживали насіння соняшнику переважно в розмолотому вигляді, майже так само, як ми сьогодні вживаємо борошно. Також є свідчення, що індіанці виготовляли з соняшника олію, яка використовувалося в хлібопеченні, і навіть як косметичний засіб для шкіри та волосся. Сік стебла застосовували для заліковування ран, настоянкою листя лікували нирки, легені. А міцне, волокнисте стебло рослини використовували в будівництві.

У Європу соняшник завезли з Америки іспанські завойовники у 1510 році. Соняшник, який ріс у степових районах Перу, вразив іспанців своїм, схожим на сонце, золотим суцвіттям, що поверталося вслід за сонячними променями. 3а це іспанці й назвали його «квіткою сонця».

Варто зазначити, що спочатку соняшник називали по-різному: мексиканською квіткою і перуанською хризантемою, індійською золотою квіткою і американською хризантемою. Але поступово ці назви майже у всіх народів були витіснені. Їх замінили слова, коренем яких стало «сонце». В Україні назвали соняшником, у англійців – санфлоуер (квітка сонця). Соняшник – «тезка» сонця і у італійців, і у французів, і у голландців, і у багатьох інших народів.

У 1576р. ботанік Матіас де Лобель першим дав науковий опис соняшника. Назва була узаконена і записана як Helianthus (з грецької helios – сонце, anthos – «квітка»). Через півтора століття Карл Лінней додав до цієї назви видову назву annuus – «однорічний». Сонячну квітку іспанці посіяли в Мадридському ботанічному саду. Не минуло й кількох років, як соняшник став постійним «мешканцем» у Франції, Англії, Італії, Німеччині. Проте, протягом наступних 200 років європейці не брали до уваги харчовий та олійний потенціал культури. Довгий час екзотичні квіти вирощували на клумбах та в садках як декоративну рослину, прикрашали ними одяг, меншою мірою використовували в медицині як протизапальний засіб.

В Україну соняшник потрапив за часів гетьмана Розумовського у ХVІІІ столітті разом з пірамідальною тополею, і ще 125 років теж використовувався суто як декоративна рослина. Але люди таки намагалися знайти соняшнику якесь практичніше застосування. Англійці, наприклад, їли молоді суцвіття соняшника з олією і оцтом. У Німеччині його насіння смажили і готували з нього каву.

Вперше про виробництво олії з соняшника в Європі замислились англійці. У 1716 році в Англії був зареєстрований патент, який детально описував цей процес, проте, справа, так би мовити, не пішла. У 1769 році з’явилася перша згадка про вирощування соняшнику у промислових цілях.

Перше виробництво соняшникової олії, яке розташовувалося на території Воронезької області, було відкрито у 1829 році. Внаслідок цього, посівні площі під соняшником суттєво зроли, а ринок врожаю розділився на дві окремі галузі – олійне насіння і насіння для споживання. Було створено перші дослідні програми з розробки сортів, що відповідають вимогам ринків.

Василь Пустовойт – батько наукової селекції соняшнику

Справжнім батьком наукової селекції соняшника вважається Василь Степанович Пустовойт – український селекціонер, завідувач відділом селекції і насінництва та лабораторією селекції соняшнику Всесоюзного науково-дослідного інституту олійних культур. Народився 2 січня 1886 року у с. Таранівка Зміївського повіту Харківської губернії (тепер Зміївський район Харківської області).

Селекцію соняшника науковець, котрий є одним з ініціаторів селекції соняшнику на високу олійність, почав у 1912 р. на дослідній станції «Круглик» на Кубані. Олійність соняшника була підвищена з 20 до 50% і більше.

Він розробив нові високоефективні системи селекції поліпшуючого насінництва соняшнику. Створив 34 сорти цієї культури (Круглик А-14, ВНІІМК 3519, ВНІІМК 6540, ВНІІМК 8883, Передовик, Салют, Зміна та інші).

Заклав новий напрямок у селекції соняшнику на поліпшення якості олії з використанням міжлінійної гібридизації, який завершився створенням першого в світі високоолеінового сорту «Первісток». Успішно вирішив проблему створення сортів соняшнику, стійких до вовчка. Розробив нову систему насінництва соняшнику, засновану на щорічному сортооновленні.

Пустовойт керував селекційним відділом інституту до своєї смерті в 1972 році. Його фундаментальні роботи для сучасних сортів з високим вмістом олії і високою врожайністю є безцінними. А найпрестижніша світова премія в галузі розведення соняшника носить ім’я «Міжнародна премія Пустовойта».

Як соняшник підкорював світ

Якраз у цей час розпочалася еміграція східних єропейців у Північну Америку. Серед них були й українські поселенці, які почали імпортувати соняшник, переважно в якості багатого білком корму для тварин.

Популярність соняшнику поширилася через північний кордон, і у 1930 році канадський уряд розпочав програму розведення кульутри.

Після війни територія вирощування соняшника продовжувала розширюватись як на північ, так і на південь від кордону зі США, все більше фермерів почали включати його у свої сівозміни.

Програма розведення сортів, що проводилася Василем Пустовойтом, залишалася основною та найбільш успішною, тож уряд Канади отримав ліцензію на використання сорту «Передовик», насіння якого давало гарні врожаї і мало високий вміст олії – близько 45%.

До кінця 1960-х років програми розведення сортів були спрямовані вже не лише на підвищення урожайності і олійності. Бажані характеристики, такі як підвищення стійкості до хвороб, стали новою метою.

Однак, зусилля зі створення справжніх гібридів обмежувалися здатністю соняшнику з його чоловічими і жіночими репродуктивними частинами до самозапилення. Це означало, що спроби прищепити нові ознаки від рослин-донорів розбавляли власним пилком соняшнику.

Згодом, у 1969 році, французький дослідник Патріс Леклерк зробив прорив та створив перший у світі гібрид соняшнику.

Працюючи у Французькому сільськогосподарському інституті, Леклерк відкрив метод виключення чоловічої частини квітки за допомогою процесу, відомого як цитоплазматична чоловіча стерилізація.

А наступного року вчений Кінман з Міністерства сільського господарства США виявив, як знову включити чоловічу фертильність в отриманий гібрид.

Усі ці досягнення відбулися в той час, коли громадськість почала цікавитися більш корисним підходом до свого харчування. Дослідження 1970-х років показали, що соняшникова олія є більш здоровою альтернативою насиченим жирам. Тому європейці, зокрема, перейшли на продукти з соняшникової олії, і попит швидко перевищив пропозицію, а соняшник набув шаленої популярності.

***

Сьогодні, за оцінками експертів, урожай соняшнику в світі складає $20 мільярдів на рік.

Серед найбільших виробників насіння у світі – Syngenta, Bayer/Monsanto, Corteva, BASF і Limagrain, а в Україні – компанії ВНІС, «ЮГ АГРОЛІДЕР» та інші.

Україна є лідером з виробництва соняшнику та найбільшим експортером соняшникової олії у світі (5,6 млн. тон = 57% всього експорту).

А чи знали ви:

  • відомий нам соняшник із 2-метровим стеблом і величезним кошиком із чорним насінням – це вже культурна рослина, виведена людьми. У природі ж соняшник зовсім не такий. Ця дика кущова рослина має по 20-30 квіток величиною з ромашку.
  • соняшник завжди повертається убік сонця. Навіть у хмарну погоду капелюшок соняшнику показує, де перебуває зараз сонце відносно горизонту. Цьому є наукове пояснення: у стеблах рослин накопичується фітогормон ауксин, який регулює ріст. Збільшення кількості ауксину у тій частині стебла, яка не освітлюється сонячними променями, змушує рослину тягнутись до світла. Та коли соняшник виростає, його геліотропні властивості проявляються не так сильно, і жовті голівки повертаються у бік сходу.
  • найвищий соняшник у світі виростили в Німеччині в 2009 році, його висота сягала 8,03 метри. В Україні зафіксовано найбільший соняшник висотою 4 метри 17 см, що був вирощений у 2011 році в с. Плесецьке Васильківського району Київської області.

Підготувала Анна Артим

Список використаних джерел:
nuseed.com/ua, vsviti.com.ua
agrostory.com/ua, vnis.com.ua

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here