Досвід вирощування рису: звідки походить ця продовольча культура

Рис є найпоширенішим продуктом харчування для більш ніж половини населення світу, особливо в Азії та Африці. Цей сільськогосподарський товар посідає третє місце у світі за обсягами виробництва після цукрової тростини та кукурудзи.  Рис є найважливішою продовольчою культурою з точки зору харчування людини, оскільки забезпечує більше однієї п’ятої калорій, споживаних людьми у всьому світі. Існує багато різновидів рису, а способи його приготування, як правило, відрізняються за регіонами.

Вирощування рису у світі

Багато країн мають досвід раннього вирощування рису, включаючи Китай, Індію та цивілізації Південно-Східної Азії. Однак найдавніші археологічні свідчення про вирощування цієї культури походять із центрального та східного Китаю і датуються 7000–5000 рр. до нашої ери. Понад 90 відсотків посівів у всьому світі розташовані в Азії, переважно в Китаї, Індії, Індонезії та Бангладеш, менша кількість – в Японії, Пакистані та різних країнах Південно-Східної Азії.

Рис також культивується в деяких частинах Європи, в Північній і Південній Америці, в Австралії. За винятком типу, який називається «нагірний рис», рослина вирощується на затоплених землях на прибережних рівнинах, припливних дельтах і річкових басейнах тропічних, напівтропічних і помірних регіонів. Насіння висівають у підготовлені грядки, а коли розсаді виповниться 25-50 днів, її пересаджують на поле , обнесене дамбами і занурене під воду на 5-10 см, та залишають під водою протягом вегетаційного періоду.

У горбистих районах рисові ферми зазвичай мають тераси, розташовані вони таким чином, що дозволяють рівномірне занурення рослини у воду.

Успішне виробництво рису залежить від належного зрошення, включаючи будівництво дамб і водяних систем, а також від якості ґрунту.  Урожайність рису часто варіюється, коливаючись від 700 до 4000 кілограмів з гектара. Достатнє зрошення, що означає затоплення полів на глибину в кілька сантиметрів протягом більшої частини вегетаційного періоду, є основною вимогою для продуктивного використання землі та отримання хорошого врожаю.

Вирощування рису в Україні

Рис вирощують в Україні ще з початку ХХ сторіччя. Раніше більше половини усього виробництва українського рису було в Криму. Вважається, що ідея вирощувати рис на території України зародилася ще у XVIII столітті. Перші згадки про масштабне вирощування цієї культури в Україні, а саме на заплавних землях Південного Бугу, датуються 30-ми роками ХХ століття. У той час проводили польові дослідження щодо можливостей вирощування рису в різних регіонах та будували перші системи зрошування.

Під час Другої світової війни всі рисові зрошувальні системи були зруйновані. Їх вдалося відновити вже після 1949 року, проте недосконалі тогочасні технології не забезпечували якісний врожай. На початку 1960-х років були введені в експлуатацію Краснознам’янська та Інгулецька зрошувальні системи, які дали початок масштабному рисівництву в Таврії та на Бессарабії.

На території України лише південь, а саме морське узбережжя, найкраще підходить для вирощування цієї культури. Рис потребує багато води і тепла, проростає лише за помірної температури і гине в спеку чи холод; піщані, засолені чи болотисті ґрунти теж не годяться для культивування рису. Проте крапельне зрошення дозволяє значно розширити ареал рисосіяння. Завдяки цій технології використовують менше води (джерелом зрошування може бути будь-яка водойма з придатною водою), ніж під час традиційного затоплення.

На відміну від більшості країн-виробників рису, які використовують розсадну технологію, в Україні рис сіють. Перед посівом, який починається в травні, земля проходить декілька етапів обробітку. Спочатку трактор рівняє ґрунт на полі. Потім він культивується, у нього додають добрива, щоб рис зростав у якомога сприятливішому середовищі. Після того, як рис посіяли, в чеки – ділянки ріллі з посівами рису, відгороджені земляними стінками для утримання води – подають воду з водойм через водопровідні мережі. Цей процес називають «первинним затопленням». Коли насіння прокльовується, подача води припиняється. Воду з чеків відводять, і рис починає сходити. З появою зелених листочків чеки знову наповнюють водою. Подача води триває до кінця сезону (початок-середина вересня), поки рис дозріє. В процесі зростання за рисом постійно доглядають і додають необхідні добрива.

Зазвичай рисову систему засіюють не одним лише рисом. Половину території відводять для інших культур, таких як соя, пшениця чи ячмінь. Крім того, щоб запобігти зниженню врожайності, рис на одному чеку вирощують не більше трьох років поспіль.

Це цікаво:

1. При будівництві Великої китайської стіни, робітники використовували липку суміш з рису.

Якщо ви коли-небудь пробували зняти з дна каструлі згорілий рис, ви знаєте, наскільки він може бути міцним. У той час, як Велика стіна будувалася, робітники використовували рисову кашу у якості своєрідного клею для скріплення каменів між собою.

2. Сирий білий рис залишиться свіжим і їстівним від 10 до 30 років (залежно від способу його зберігання). А необроблений коричневий рис має термін придатності всього від 3 до 6 місяців.
3. Дикий рис збирають з болотних трав, вирощених у Північній Америці та Китаї.

Цей  рис є далеким родичем усіх інших видів рису, які зазвичай їдять сьогодні.

4. Рис вирощують на всіх континентах, крім Антарктиди.

 Рис дуже швидко пристосовується до різних умов вирощування, що робить його чудовою культурою для культивації в будь-якому місці.

 

Підготувала Христина Котович

Використані матеріали:

https://ukrainer.net

https://ricepedia.org

https://www.foodandwine.com