Особливості системи удобрення та захисту посівів кукурудзи та сої в період вегетації

На цьому етапі сільськогосподарського виробництва у структурі посівних площ фермерських господарств зросла частка посівів кукурудзи та сої. Це пов’язано, насамперед, з важливою продовольчою цінністю цих культур. Проте, актуальним залишається питання збільшення обсягів виробництва продукції рослинництва. Серед комплексу заходів, які визначають продуктивність сільськогосподарських культур, зокрема кукурудзи та сої, провідне місце має система мінерального живлення та захисту посівів.

Система удобрення як засіб розкриття генетичного потенціалу культури

З метою отримання високої та стабільної урожайності кукурудзи та сої в основу їх технології вирощування покладено впровадження сортів та гібридів інтенсивного типу, адаптованих до певних ґрунтово-кліматичних умов, які характеризуються високою продуктивністю. Сорт як провідний елемент інтенсифікації аграрного виробництва забезпечує 30 % урожайності культури.

Враховуючи вагомість сортових особливостей, потенційна продуктивність кукурудзи визначається масою зерен з качана. Отримання вищої урожайності сої перебуває у тісному взаємозв’язку з кількості бобів на рослині та насінин у бобах. Тому технологічні аспекти вирощування цих культур мають бути спрямовані на реалізацію генетичного потенціалу вирощуваного сорту чи гібриду, яка досягається шляхом диференційованого обробітку ґрунту, обґрунтованим чергуванням культур у сівозміні, збалансованою системою мінерального живлення та інтегрованою системою захисту посівів.

Раціональна система удобрення включає комплекс заходів з використання добрив з метою підвищення родючості ґрунту, рівня урожаю вирощуваних культур та якості продукції. Науковими дослідженнями встановлено, що 35-40 % приросту урожайності сільськогосподарських культур отримують шляхом застосування збалансованого мінерального удобрення. За різними даними, залежно від норми внесення азотно-фосфорно-калійних добрив приріст урожайності кукурудзи складає в середньому 2,0-5,0 т/га. Позакореневе застосування мікродобрив забезпечує зростання урожаю від 0,25 до 0,55 т/га порівняно з варіантами без внесення.

Система удобрення відіграє виключно важливу роль у підвищенні урожайності та якості сої. Збалансоване мінеральне живлення макро- та мікроелементами забезпечує прирости урожаю на рівні 0,5-1,3 т/га (Єщенко Н.Б.,2017).

Вимоги до умов мінерального живлення у період вегетації

Кукурудза. Погодні умови вегетаційного періоду здійснюють значний вплив на процеси росту, розвитку та формування елементів продуктивності кукурудзи, зокрема, закладання качана і утворення зернівок. Кукурудза характеризується довгим вегетаційним періодом, за який формує велику вегетативну масу, відповідно для отримання високої урожайності вона потребує достатньої забезпеченості елементами мінерального живлення.

З макроелементів важливе значення на початкових етапах розвитку кукурудзи має вміст фосфору в ґрунті, оскільки від забезпеченості цим елементом залежить розвиток кореневої системи, глибина її проникнення в ґрунт. Забезпеченість калієм сприяє регулюванню водного балансу і, таким чином, підвищує посухостійкість рослин. Технологією вирощування рекомендовано вносити фосфорно-калійні добрива – під основний обробіток.

Потреба рослин кукурудзи в азоті висока впродовж вегетаційного періоду. Азотні добрива вносять під культивацію. Встановлено, що основна кількість азоту – близько 80 % засвоюється починаючи від фази BBCH 16-18 до BBCH 67-69. Враховуючи зазначений аспект, рекомендовано провести 2-3 позакореневі підживлення кукурудзи 6-%-м розчином карбаміду починаючи з фази 6-8 листків. На ґрунтах з низьким вмістом елементів живлення підживлення азотом доцільно провести раніше (Господаренко Г.М., 2013).

З метою отримання урожайності цієї культури на рівні 10 т/га необхідно забезпечити рослин основними мікроелементами, зокрема, цинком, бором, купрумом. Ефективним є позакореневе листкове підживлення комплексними мікродобривами на халатній основі у фазах BBCH 13-14 та 16-18.

Соя. Соя належить до родини Бобових, відзначається здатністю до симбіотичної азотфіксації (зв’язування молекулярного азоту атмосфери в азотисті сполуки), що дозволяє обмежити застосування азотних добрив.

На формування 1 ц основної та побічної продукції соя виносить з ґрунту, в середньому, 7,0-8,0 кг азоту, 1,8 кг фосфору, 3,0 кг калію. Найвища потреба в елементах живлення спостерігається від фази цвітіння до наливання бобів (Петриченко В.Ф., 2011).

Фосфорні та калійні добрива доцільно вносити під основний обробіток у нормі P_45-60K_45-60 залежно від забезпеченості ґрунту елементами живлення. Внесення азотних добрив у період вегетації сої є доцільним за умов пригнічення діяльності бульбочкових бактерій, коли бульбочки не формуються.

Для інтенсивного росту, стимулювання процесу утворення бульбочок, закладання вищої кількості бобів на рослині та поліпшення якості зерна необхідно вносити мікроелементи (Шепілова Т.П., Курцев В.О., 2010). Провідну роль для сої має бор, молібден та кобальт. Позакореневе внесення мікроелементів проводять у фазу 4-6 листків та в період бутонізації. Доцільно також вносити сірчані та магнієві добрива.

Особливості системи захисту посівів

Кукурудза. Ефективна боротьба з бур’янами, шкідниками та хворобами у період вегетації є невід’ємним елементом технології вирощування кукурудзи.

На ранніх етапах росту та розвитку кукурудза “не витримує” конкуренції з бур’янами. Застосування досходових гербіцидів забезпечує добрий фітосанітарний стан посівів у фазу сходів. В боротьбі з однорічними злаковими та дводольними бур’янами рекомендовано вносити гербіциди з діючою речовиною ацетохлор, S-метолахлор, мезотрон, пендиметалін, диметенамід. У подальшому контроль чисельності бур’янів полягає у внесенні післясходових гербіцидів у фазу 3-5 листків кукурудзи з урахуванням видового їх складу. Внесення гербіцидів на основі амідосульфурону, бензатону, 2,4 дихлорфеноксиоцтової кислоти, дикамби сприяє ефективній боротьбі з однорічними і багаторічними дводольними бур’янами. З метою знищення злакових бур’янів (однорічних та багаторічних) доцільно вносити римсульфурон, тіфенсульфуронметил, у боротьбі з коренепаростковими – клопіралід (Прогноз фітосанітарного стану агроценозів України, 2022).

При застосування гербіцидів важливо враховувати регламенти застосування, оскільки окремі препарати за високих температур можуть спричиняти опіки та пригнічення розвитку рослин.

Істотне зниження урожайності кукурудзи можливе внаслідок пошкодження посівів у період вегетації шкідниками, зокрема, довгоносиками, бавовниковою совкою, попелицями, кукурудзяним стебловим метеликом. Захист від шкідників полягає у внесенні інсектицидів на основі дельтаметрину, дифлубензурону, циперметрину, лямбда-цигалотрину, хлорантраніліпролу, імідаклоприду та бета-цифлутрину (Лихочвор В.В. та ін., 2022).

У боротьбі з кукурудзяним стебловим метеликом доцільним є біологічний метод боротьби, який ґрунтується на випуску трихограми у період масового відкладання яєць шкідником.

Соя. Система захисту сої від бур’янів ґрунтується на застосуванні досходових та післясходових гербіцидів занесених до Переліку пестицидів та агрохімікатів дозволених до використання в Україні. Важливо застосовувати препарати, які мають широкий спектр дії та толерантні до культури, дотримуватися регламентів їх застосування. Застосування гербіцидів на посівах сої, які пригнічені внаслідок попередньої обробки, або за посушливих умов не рекомендовано.

Внаслідок пошкодження шкідниками і ураження хворобами зниження урожайності сої сягає 20-50 %. Значної шкоди завдають листогризучі совки, бульбочкові довгоносики, люцерновий клоп, попелиці, акацієва вогнівка. У боротьбі з шкідниками застосовують інсектициди контактної та системної дії на основі діючих речовин: імідаклоприд, диметоат, хлорпірифос, лямбда-цигалотрин.

З метою захисту посівів від аскохітозу, септоріозу, церкоспорозу, бактеріозу застосовують фунгіциди з діючими речовинами: фосетил алюмінію, азоксистробін, дифеноконазол, флуоксастробін, тебуконазол, або їх комбінації. Застосування препаратів на основі флуопіраму + протіоконазол, трифлоксістробіну + протіоконазол забезпечує захист рослин сої від ураження білою та сірою гнилями (Писаренко В. М. та ін., 2020).

Вега Н. І., к. с.-г. н., кафедра агрохімії та ґрунтознавства Львівського НУП