Останній Герой Соціалістичної Праці Чемеровеччини

Знаного аграрія Подільського краю Леоніда Юрійовича Скринчука любили і досі люблять усі ті, хто його знав. У свій час він став «живою легендою», прикладом для наслідування багатьом керівникам, котрі починали свою діяльність у галузі сільськогосподарського виробництва, бо його неоціненний досвід та здобутки можна дійсно вважати посібником для навчання молодих аграріїв. До речі, Леонід Скринчук – останній у краї Герой Соціалістичної Праці Чемеровецького району з отих «…передовиків агропромислового комплексу УРСР, які особливо відзначилися», і з отих, хто залишається у строю до останнього свого подиху».

Звичайний хлопець, із простої сім’ї, із сильним і щирим серцем, великий працелюб і життєлюб, Леонід Юрійович Скринчук пройшов складний і водночас цікавий та насичений життєвими подіями шлях, 44 роки з якого він присвятив сільському господарству.

Майбутній аграрій народився 18 квітня 1938 року в селі Залуччя, нині Подоляни Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Батько Юрій Никифорович працював колгоспним їздовим. Мати Дарія Тихонівна була ланковою, учасницею першої Всесоюзної сільськогосподарської виставки. 1939 року в Москві її преміювали кравецькою машинкою.

У 1946 р. Леонід розпочав навчання в початковій школі в рідному селі, в 1956 р. закінчив середню школу в сусідньому селі Підпилип’я.

Працював у тракторній бригаді місцевого колгоспу ім. Чапаєва, за направленням навчався в технічному училищі №3 в селі Говори Віньковецького району (нині Говорський професійний аграрний ліцей). Закінчив училище в грудні 1957 року. Після служби в армії, навчався в Кам’янці-Подільському сільськогосподарському інституті (нині Подільський державний аграрно-технічний університет).

Від 1965 року працював у Чемеровецькому районі Хмельницької області. 5 років у селі Юрківці був головним зоотехніком колгоспу ім. Котовського, який спеціалізувався на виробництві яловичини. З 1970 року працював головою колгоспу ім. Жданова, а з 1975 року – головою правління колгоспу «Україна» в смт Чемерівці, головою агрофірми «Україна». Від січня 2000 року перебував на пенсії, 2005 року знову очолив агрофірму «Україна».

Був депутатом Верховної Ради УРСР 11-го скликання (у 1985-1990 роках).

17 серпня 1988 року Леоніду Юрійовичу надано звання Героя Соціалістичної Праці — за видатні результати у збільшенні виробництва сільськогосподарської продукції на основі освоєння інтенсивних технологій та передових методів організації праці у землеробстві й тваринництві, виявлену трудову доблесть.

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, орденом «Знак Пошани», численними медалями.

Помер 5 жовтня 2009 року.

Про Леоніда Скринчука писав український письменник Володимир Маняк у подільській повісті «Земля людей», виданій 1988 року видавництвом «Український письменник».
Попри вагомі здобутки у професійній діяльності Леонід Юрійович був водночас прекрасним сім’янином, батьком, дідусем. Він виростив і виховав двох синів. Старший Юрій став лікарем, завідує неврологічним відділенням міської лікарні в Кам’янці-Подільському. Молодший Олег пішов стежкою батька і нині керує приватним підприємством «Україна – Агро 2С» на Чемеровеччині.

Ось як згадує тата Юрій Скринчук: «Батько практично весь час був на роботі. Як починалися жнива, він йшов на роботу вдосвіта, коли я і брат Олег ще спали, а повертався пізно – ми вже спали. Однак, незважаючи на перенасичений робочий графік, він знаходив час для нашого виховання і відпочинку з родиною. Й досі зі спогадів виринають спільні сімейні поїздки на природу; як батько брав відгули на два дні, аби відвезти нас на море; як брав нас, синів, у поле, садив за кермо машини і вчив їздити».

У спогадах молодшого сина Леоніда Юрійовича – Олега Скринчука батько залишився таким: «Мені найбільше запам’яталися наші спільні поїздки в поля. Вразило ставлення батька до людей. Вони відчували його підтримку, а він умів їх надихати. Тому створився хороший колектив, який мав значні досягнення. В той час без серйозної системи захисту рослин, лише на органічних добривах, отримували 70-80 ц/га зернових, 500-600 ц/га цукрового буряка, відгодовували одночасно 4000 голів ВРХ. Неодноразово колектив нагороджували перехідними прапорами. Колгосп брав участь у ВДНГ в Москві та Києві. Багато працівників були відзначені різними орденами та медалями. Люди отримували хороші зарплати. Для порівняння: батько мав 300 рублів, а тракторист на відгодівельному комплексі – 450. Села розбудовувалось, в них провели централізоване водопостачання та газифікацію, заасфальтували дороги. Хто хотів будувати хату, господарство допомагало з коштами. Всі п’ятиповерхівки у Чемерівцях та Юрківцях, а також школа №2 у Чемерівцях та восьмирічка в Юрківцях, дитсадок в Ярківцях збудовані за колгоспний рахунок. У штаті на той час було до 500 чоловік, утримували до 7000 голів худоби, був великий технічний парк – 40 комбайнів, 130 машин тощо. Хоч батько вже не з нами, проте люди, які приходять до мене, згадують тільки хороше, адже він завжди старався допомогти кожному, розвивав підприємство, впроваджував щось нове. Зокрема на відгодівельному комплексі був збудований цех, де виготовляли спеціальні гранули для биків, щоби прискорити інтенсивність їх вирощування. За прикладом батька, я намагаюся робити все, щоб у нас було не гірше».
Рідні знаного аграрія пам’ятають, як далекого 1987 р. в Москві під оплески тисячі людей Леонід Юрійович отримував нагороду. Згодом цю подію пишно відзначили в колі рідних, друзів і колег. Сини пишаються та свято бережуть відзнаки й нагороди батька.
Щоб увічнити світлу пам’ять про нього, запроваджено премію імені Леоніда Скринчука. Окрім того у с. Юрківці біля центральної садиби господарства встановлено монумент на його честь. З нагоди 90-річчя утворення Чемеровецького району першою «Ювілейною медаллю» було нагороджено посмертно саме Леоніда Юрійовича Скринчука.
Головним кредом у житті цього визначного аграрія були слова: «Я вдячний Богові і долі, що в мене все склалося так, як є…». Але він завжди поруч із своїми земляками – привітно усміхається на фото у музеї села Юрківці, живе добрими діяннями у людях, про яких дбав протягом усього свого такого неспокійного життя.
Недаремно у народі кажуть: «Людина славна своїми справами» Л. Ю. Скринчук заслужив собі повагу громади багаторічною, сумлінною, добросовісною і напруженою працею, на благо рідного краю.

Підготувала Леся Заморська