Пауль Мюллер – вчений, який відкрив інсектицид ДДТ

Пауль Герман Мюллер – швейцарський хімік, лауреат Нобелівської премії з фізіології і медицини «за відкриття високої ефективності ДДТ як контактної отрути». Цей інсектицид був досить ефективний у боротьбі з комарами, а також шкідниками бавовни, соєвих бобів і арахісу. Також на той момент ТТД вважався оптимальним засобом для знищення сарани.

Пауль Мюллер народився 12 січня 1899, у м. Ольтен, Швейцарія), де провів усе своє життя. Щоправда, поїздити йому довелося чимало, оскільки батько – Готтліб Мюллер – був службовцем швейцарської залізниці. Коли хлопчику виповнилося п’ять років, родина переїхала до Базелю. Тут Пауль закінчив школу, згодом трохи попрацював хіміком (помічником на хімічному заводі і потім у хімічній компанії Лонза), але хімію почав вивчати лише згодом.

У 1919 році майбутній нобеліат вступив до Базельського університету, захистив дисертацію з хімії барвників і почав працювати за фахом. У 1925 році він приступив до роботи у великій фармацевтичній та хімічній компанії, яка тоді називалася J.R. Geigy AG. Нині вона змінила назву на Novartis.

Мюллер десять років займався тим, що не дуже любив і взагалі спочатку не знав, хімією рослинних сполук. Проте, він був талановитий і досить непогано налагодив пошук нових молекул рослинного походження із заданими властивостями. У результаті хімічна компанія отримала кілька непоганих дубильних речовин.

У 1935 році керівництво компанії доручило йому знайти ефективний інсектицид. Усі доступні речовини, які вбивали шкідників сільськогосподарських рослин, на той час ділилися на три частини. Перші непогано вбивали комах, але суттєво здорожчували продукти. Другі були дешевими, але дуже вибірковими та слаботоксичними. Були ще миш’яковмісні. Теж дешеві та добре вбивали комах, але паралельно вбивали і людей, що для сільського господарства не підходило.

Мюллер сміливо почав синтезувати нові речовини. Пошук був майже абсолютно вільним. Потрібно було створити стійку речовину, яка швидко вбивала комах, а для людини була б токсичною лише в тій дозі, яка набагато перевищує робочу. У 1939 році вчений знайшов речовину, яку правильно називати 1,1,1-трихлор-2,2-біс(4-хлорфеніл)етан, але простіше дихлордифенілтрихлорметилметан. Він же ДДТ або «дуст», як його називали у народі (від англійського маркування – dust («пил»).

Саму речовину вперше синтезував у 1873 році 24-річний студент майбутнього нобелівського лауреата Адольфа фон Байєра, австрієць Оттмар Цейдлер. Проте, як це часто буває, синтезував та забув. Ні властивості речовини, ні форми кристалів Цейдлер не описав, відома лише температура плавлення (105 °C).

Мюллер шукав інсектициди, тому дуже швидко побачив, що ДДТ для комах – контактна отрута. Потрапляючи на тіло тварини, речовина навіть у крихітних концентраціях діє на нервову систему та вбиває її. J.R. Geigy AG моментально зрозуміла свій зиск, запатентувала інсектицид і почала заробляти великі гроші на тому, що продавала його сільгоспкомпаніям.

Виникає логічне питання: до чого ж тоді Нобелівська премія з фізіології та медицини, яку отримав вчений? Річ у тому, що вона була вручена у 1948 році у повній відповідності до заповіту Альфреда Нобеля, який просив нагороджувати тих, хто принесе максимальну користь людству. У випадку з медициною йдеться, звичайно ж, про врятовані життя.

Так, звичайно, ДДТ виявився токсичним і міг накопичуватися багато де. Проте, він вбивав не тільки попелицю і колорадського жука, а й платтяну вошу, переносника висипного тифу та малярійного комара. Наприклад, 1944 року саме ДДТ зупинив епідемію тифу в Неаполі. А вже після війни Всесвітня організація охорони здоров’я розпочала масову кампанію із застосування ДДТ у боротьбі з малярією. За найскромнішими підрахунками, синтезована Цейдлером і розпізнана Мюллером отрута врятувала лише від малярії п’ять мільйонів людей. Не слід забувати і про те, що ДДТ різко збільшив урожайність. Скільки людей таким чином вдалося врятувати від голоду, підрахувати також важко.

Помер Пауль Мюллер 12 жовтня 1965 ум. Базель.

Зараз винахід Пауля заборонено у всіх країнах світу. Причиною цього стало накопичення отрути в організмі тварин
і людей. Крім цього, екологи почали бити на сполох з приводу того, що інсектицид негативно впливає на розмноження птахів. В СРСР цей засіб використовували досить довго, навіть після того, як від нього відмовилися практично всі країни.

Список використаних джерел:

uk.wikipedia.org; blog.agrokebety.com; vue.gov.ua