Рослини-сидерати для ефективного та прибуткового господарювання

Отримання хороших урожаїв залежить від багатьох факторів, серед яких визначальне значення має родючість ґрунту. Один зі способів збагачення землі – застосування сидератів. Ці рослини висаджуються спеціально як зелене добриво. При правильному використанні вони можуть замінити дорогий перегній.

Без утримання домашніх тварин відновити ґрунт важче, тому що немає гною. Але не менш корисним є використання рослинних органічних речовин, котрі в кілька десятків разів дешевші за гній, а за якістю подекуди навіть перевершують.

«Якщо вичерпно за термінологією, сидерати (зелені добрива) – рослини, які вирощуються з метою їх подальшого закладення в ґрунт для покращення його структури, збагачення азотом та пригнічення росту бур’янів».

Сидеральні рослини збагачують ґрунт органікою, азотом, калієм, фосфором і кальцієм у звичній для мікроорганізмів формі. Рослини-добрива стимулюють розвиток корисних мешканців угідь, створюючи сприятливі умови для життя дрібних комах, хробаків, бактерій тощо. Сидерати добре пригнічують бур’яни. При суцільній сівбі наземна частина покривних рослин повністю закриває сонячним променям доступ до ґрунту, не даючи конкурентам-бур’янам шансу прорости. Коріння рослин-сидератів розпушують ґрунт, покращують його структуру, підвищують вологопроникність, знижують кислотність і доставляють поживні речовин із глибин у верхній шар ґрунту. Покривні рослини утворюють на грядці суцільний килим, затіняють ґрунт, тим самим захищаючи його від перегріву в спеку.

Крім того, сидерати перешкоджають випаровуванню зайвої вологи з ґрунту. Осіння сидерація захищає землю від розмивання дощами, сприяє меншому промерзанню ґрунту взимку та затримує на грядках сніг для кращого насичення вологою навесні. Деякі сидеральні рослини сприяють оздоровленню ґрунту, згубно впливають на збудників хвороб і шкідників. При спільних посадках із городними культурами вони відлякують своїми фітонцидами шкідливих комах.

Більшість сидератів – холодостійкі рослини, тому їх можна висівати з ранньої весни до кінця серпня. Навіть при сівбі наприкінці літа вони встигають принести користь, оскільки скошують їх зазвичай через 1,5 місяці, тобто в цьому випадку – у середині жовтня. А це якраз слушний час для перекопування ґрунту.

Список рослин-сидератів досить великий. Це і бобові, і злакові, і хрестоцвіті культури. Ось список основних:

• Бобові (люпин однорічний, квасоля, еспарцет, соя, сочевиця, сераделла, горох, нут, люцерна, сочевичник, буркун, вика яра, конюшина),
• Гідрофіли (фацелія),
• Хрестоцвіті (гірчиця, сурепиця, редька),
• Злакові (овес, ячмінь, жито, пшениця),
• Гречані (гречка),
• Астрові (соняшник, календула),
• Амарантові (амарант).

Найбільш поширені ми розглянемо детальніше у нашій статті.

Хрестоцвіті: гірчиця, редька, ріпак

Хрестоцвіті рослини отримали свою назву через характерну форму квітів, що складаються з 4 пелюсток і нагадують хрест. З них найбільш популярні як сидерати біла гірчиця, олійна редька, ріпак.

Біла гірчиця – одне з універсальних натуральних добрив для покращення характеристик ґрунту. Коли середньодобова температура досягає +3°С, гірчицю можна висівати. Вже через 2-3 дні з’являться паростки, а приблизно через 2 тижні рослинність покриє всю грядку таким щільним килимом, що бур’янам не залишиться місця. Гірчиця біла збагачує ґрунт азотом, перетворює складнорозчинні фосфати у форму, в якій вони легко засвоюються культурними рослинами; знезаражує землю, відлякує дротяника, слимаків, плодожорок, очищає грядку від парші та фітофтори, запобігає загниванню коріння.

Сіяти гірчицю можна двома способами:

• після збирання врожаю на глибину 1 см у ґрунт опускають насіння. До зими гірчиця виростає, але бадилля не прибирають: до весни воно стане якісним натуральним добривом;
• чергують ряд гірчиці із рядом основної культури. За такого способу рослина зможе захистити своїх сусідів.

Олійна редька відрізняється від звичайної тим, що у неї не формується коренеплід. Її коріння виростає довгим і розпушує землю. Редька насичує землю мікроелементами, відлякує нематод та захищає від збудників хвороб. Часто її сіють разом із бобовими ранньою весною або після збирання врожаю.

Ріпак добре росте на різних видах ґрунту. Його коріння глибоко сягає в землю, розпушує її і покращує аерацію. Він швидко виробляє зелену масу, заважає зростанню бур’янів, знезаражує ґрунт. Не підходить для посадки перед буряком, тому що поширює види нематод, які вбивають її.

Злакові: овес, жито, просо

Найчастіше для сидерації використовуються овес, жито, просо.

Овес підходить для висіву в будь-який тип ґрунту. Тяжкі, щільні ґрунти він розпушить, зробить їх більш повітро- та вологопроникними, а легкі захистить від ерозії. Також цей злак збагатить грядку азотом, фосфором та калієм, захистить від бактерій та грибків. Але овес приваблює дротяника, тому його краще сіяти з рослинами, які відлякують цього шкідника.

Овес садять у середині весни, а зрізають, поки наземна частина ще не встигла загрубіти, і відразу ж перекопують, щоб він краще перепрів.

Жито відмінно росте на будь-яких типах ґрунтів, але на посушливих його сіяти не рекомендується, оскільки воно поглинає багато вологи. Сіють цей сидерат на зиму після збирання основного врожаю. Він ефективно бореться з бур’янами, захищає ґрунт від холоду взимку.

«Це важливо! Жито можна висівати і навесні. Але розраховувати на великий ефект складно, оскільки між посівом і заробкою в ґрунт мине трохи часу. Тому навесні варто розглянути сидерат із бобових культур».

Використання жита як сидерату має свої переваги і при правильній агротехніці користь його відчутна. За кількістю зеленої маси озиме жито входить до трійки лідерів рослин-сидератів. При цьому цінується тільки озимий сорт, бо посіяний навесні, він не викидає колоски, а тільки кущиться, що дуже підходить аграріям, які хочуть внести в ґрунт органіку.

Просо – стійкий до посух злак, який теж росте на будь-яких типах земель. Його зелену масу можна закопувати в землю разом із корінням, використовувати як корм для тварин або додавати до компосту. Скошується просо до того, як остаточно сформується колосок та затвердіє стебло.

Гречка, фацелія, амарант

Гречка має коріння до 1.5 метра завдовжки. Воно глибоко розпушує ґрунт. Ця рослина знижує кислотність землі, збагачує її калієм, фосфором, органічними речовинами. Гречка – медонос, тому вона приваблює комах-запилювачів.

Гречка вибаглива до умов: їй потрібно багато вологи для гарного зростання. Сіяти її потрібно тоді, коли немає загрози повернення заморозків, тобто ближче до кінця травня.

До гідрофільних рослин належить фацелія. Вона швидко росте в будь-яких умовах і на будь-якому ґрунті, створює велику кількість зеленої маси, багатої на азот. У її тканинах містяться фітонциди, які усувають бактерії, грибки, організми, що спричиняють паршу, фітофтороз. Фацелія містить речовини, які не подобаються попелиці, плодожерці та нематоді.

Садять фацелію навесні чи восени під зиму. Весняну зрізають приблизно через 50 днів після посіву та закопують у землю на глибину близько 10 см.

Єдиний сидерат з амарантових – амарант. Ця рослина сприяє розвитку корисних мікроорганізмів, створює велику кількість гумусу. Він невибагливий, росте на різних ґрунтах і не потребує частого поливу.

Бобові: віка яра, люпин

Бобова рослина віка яра допомагає накопичувати в ґрунті азот. На її корінні є бульбашки, в яких живуть азотофіксуючі бактерії – вони вловлюють з повітря атмосферний азот і переводять його в доступну для рослин форму. Крім того, віка робить доступними також і фосфати. А ще захищає ґрунт від ерозії.

«Це важливо! Використовувати цей сидерат можна на будь-яких ділянках, крім угідь, де росли бобові культури – горох, квасоля, боби».

Ярі сорти висівають протягом червня. Озиму віку – наприкінці жовтня. Норма – 15 г насіння на 1 кв. м. Оскільки віка – кучерява рослина, сіяти її краще в суміші з іншими сидератами: вівсом, ячменем, гірчицею, суріпкою або фацелією.

Люпин ще одна бобова рослина і теж відмінний сидерат. Навіть на бідних ґрунтах він нарощує багато зеленої маси – до 400 кг на сотку! Отже, він чудово збагачує ґрунт органікою. До того ж, як і всі бобові, він насичує його азотом (до 200 г на 1 кв. м.) та переводить фосфор у доступну для рослин форму. Його коріння проникає дуже глибоко, до 2 м, і дістає звідти мінеральні речовини, недоступні для багатьох овочів із поверхневою кореневою системою (наприклад, для томатів та перців). Відмінно розпушує ґрунт. Відлякує капустянку та личинок хруща. І, до того ж, він виглядає дуже красиво. Але відразу обмовимося: як сидерат використовують не багаторічні люпини, які вирощують у квітниках (вони теж мають корисні властивості, але призначені все ж для милування, а не загортання в ґрунт), а однорічні.

«Висівають люпин у квітні чи серпні, але краще саме наприкінці літа. Норма – 15-20 г на 1 кв. м. Скошують його через 1,5 місяці після сходу».

Коментар експерта

Про переваги застосування сидеральних культур журналу «АгроЕліта» розповів експерт з вирощування сидеральних культур Володимир Підвальний:

– Усе більше аграріїв розуміють важливість збагачення ґрунту органічною речовиною. Дехто використовує органічні добрива, залишаючи в полі солому та стебла культур після збирання врожаю. Адже у зв’язку зі скороченням поголів’я тваринництва виникає дефіцит органічних добрив. Альтернативою внесення органічних добрив у всьому світі стає висів сидеральних культур. Нині сидерація посідає важливе місце у сучасному господарюванні та широко вивчається в аграрних університетах. Сільгоспвиробникам варто розуміти важливість висіву сидеральних культур, оскільки вони мають низку позитивних властивостей, а саме:

• Часто після збирання культури залишається багато часу до висіву наступної культури. В цей період бур’яни проростають і формують насіння. Якщо здійснити сівбу сидеральних культур – ріст бур’янів пригнічується.
• Майже постійно відбувається процес розкладання органічної речовини в мінеральні сполуки, доступні для рослин, одна з яких – це азот, що є дуже рухомим у ґрунті. Сидеральні культури засвоюють і накопичують азот у стебловій масі, тим самим запобігають його втратам у процесі промивання чи вивітрювання. До слова, фермери, які вирощують покривні культури, у подальшій перспективі зможуть реалізовувати врожай на 20-30 % дорожче, оскільки у ньому буде відсутній вуглецевий слід. Карбонізації і зменшення викидів СО₂– це питання нашого майбутнього.
• Розвиток кореневої системи сидератів структурує ґрунт, розпушує його, а після відмирання утворюються канали, по яких переміщується повітря, волога тощо.
• З ростом та розвитком зеленої маси сидератів поверхня ґрунту стає захищеною від вітрової та водної ерозії. Під час зливових дощів агрегатний стан на поверхні ґрунту не розбивається краплинами.
• Різновиди сидеральних культури допомагають своїми коріннями в ґрунті розчинити пожнивні речовини і перевести їх із важкодоступної у легкодоступну форму.
• Господарствам, що вирощують невелику кількість культур, сидеральні культури допомагають збалансувати сівозміну, зменшити рівень патогенів хвороб та шкідників у ґрунті.

Це лише деякі з переваг, які має вирощування сидеральних культур в полі.

Христина Котович