Розкуркулення: як радянська влада боролась із заможними та працьовитими селянами

Передумови розкуркулення

Щоб зрозуміти план більшовиків щодо українських селян, треба повернутися в часи становлення радянської влади в Україні. У 1919 році, захопивши більшу частину України, більшовики оголосили про встановлення диктатури пролетаріату. Саме тоді почався «червоний терор». Зазвичай більшовики доносили до народу свої ідеї на плакатах з короткими гаслами. До прикладу, плакат з надписом  «Залізною рукою заженемо людство до щастя». Що ж означав на справді цей надпис? А означав він масові розстріли чекістами класових «ворогів»: інтелігенції, священників, офіцерів та  заможних селян. В Україні жертвами «червоного терору» стали понад 1,5 млн. людей.

Приватна власність у цей час оголошується поза законом, у містах більшовики відбирають у власників заводи і фабрики, у селах  націоналізують землю та маєтки поміщиків. Все, що було у маєтках, розграбовують активісти. Один із більшовицьких керівників  Микола Бухарін писав: «Примус в усіх його формах, починаючи від розстрілів і закінчуючи трудовою повинністю, є методом формування комуністичного людства…».

У 1919 році українських селян примусово заганяють у радгоспи та комуни, там вони працюють задарма, для того щоб віддати місту здирнецький податок, який називали «продрозкладка». Збирати цей податок посилають загони з міських робітників.

У цей час на вулицях рясніють плакати з гаслами «Селяни, дайте хліба революції!», але українські селяни не хотіли підтримувати більшовиків і відповіли на заклики повстанням. Улітку 1919 року відбулося вже 328 таких повстань, у містах почався голод. Злякавшись непередбачуваних наслідків, більшовицький режим вирішує відмовитись від «червоного терору» і в 1921 році оголошує Нову економічну політику (НЕП). Приватне підприємництво повертається, тепер на плакатах з’являються нові надписи – «Віддай місту частину врожаю, іншим розпоряджайся сам». Селянам дозволили брати землю в оренду та наймати робітників. Завдяки таким послабленням СРСР вдалося здолати економічну кризу. А через 8 років тодішній диктатор СРСР сталін вирішує, що настав час реалізувати основні цілі більшовиків – збудувати соціалізм в своїй країні та сприяти перемозі світової революції. Сталін оголошує наступ соціалізму по всьому фронту, але насправді йому потрібні були гроші. По-перше, він в рекордні строки хотів перетворити аграрну країну на індустріальну, щоб показати світу переваги соціалізму, по-друге, гроші потрібні були на армію, бо головна ціль більшовиків – це світова революція. Відповідно війнами та зброєю вони прагнули нав’язати свою модель існування всьому світу. Гроші на це вони хотіли отримати завдяки продажу українського зерна, тому що до приходу радянської влади Україна посідала 8 місце у світі з його експорту. Допомогти більшовикам реалізувати їхній план, на жаль, мали українські колгоспи.

Спершу вступ до колгоспу більшовики оголошують справою добровільною, селами їздять агітатори і розповідають про переваги колективізації, але українські селяни відразу вловлюють суть нового утворення: віддай землю та худобу колгоспу, працюй задарма, а вирощене забере держава. Такі перспективи нікого не надихають і люди в колгоспи не йдуть. У 1929 році туди записалося лише 5 відсотків селян, і тоді радянська влада вигадала план створення ворога для селян – так званих куркулів.

Хто такі куркулі?

Як було вище сказано, у 1921 році радянська влада дозволила селянам брати в оренду землю і навіть наймати собі працівників, так от, найбільш працьовиті люди змогли за ці 8 років, навіть попри великі податки, організувати нормальні приватні господарства. Селяни вирощували зерно та худобу, виготовляли борошно, крупу, молочні продукти, м’ясні вироби. Господарі працювали з ранку до ночі і часто давали роботу та житло ще кільком працівникам. Нині ми б назвали цих людей фермерами. Зараз фермерів у селі є один чи два, а тоді майже кожна родина мала промислові знаряддя і могла себе прогодувати і одягнути.

У серпні 1919 року раднарком Української радянської республіки ухвалює постанову про ознаки куркульських господарств. Якщо у господарстві є млин, сушка або інше промислове знаряддя, то це точно куркуль. Куркулів обкладають величезними податками, а міста обклеюють новими плакатами – «Податок не здеремо – з голоду помремо».

Більшовицька пропаганда тим часом береться ліпити брехливий образ села, який потім увійде в усі радянські підручники з історії, ніби то основна маса селян – це не міцні господарники, а біднота і середняки, яких нещадно експлуатують куркулі. За більшовицькою пропагандою вважалося, що прості селяни просто мріють позбутися ярма куркульництва. Куркулів зображали дуже непривабливими, товстими та злими, на плакатах куркулі виглядають, ніби злодії й бандити, але з певними українськими рисами – вуса та вишиванка і часто у синьо-жовтих кольорах. Тоді як «хороші» пролетарі та чекісти зображені у привабливому міському одязі.

Термін «розкуркулення»

Термін «розкуркулення» посідав важливе місце у радянській ідеологічній системі: слово «куркуль» використовувалося як лайливе, у переліку книг для обов’язкового читання школярів були казки і повісті про жорстоких «глитаїв», які «експлуатували бідняків». Розкуркуленню в Україні підлягали 150 тис. селянських господарств, депортації – 60 тис. селянських родин, і це тільки на початку 1930 р. На реалізацію цього злочину більшовицька влада відвела виконавцям обмежений час – до 15 березня 1930 р.

Оскільки кожен нормальний селянин в Україні до революції завжди тяжів якраз «вибитися в люди» (для 1920-30-х це все одно що куркульство), то практично оприлюднення рішення про «ліквідацію куркульства як класу» означало для селянина «точку неповернення»: зрозуміло, що вголос ішлося про знищення значної кількості селянства. Ще кілька днів тому, на грудневому ХV з’їзді ВКП(б), сталін стверджував, що експропріація куркулів відбуватиметься на законних підставах: «неправі ті товариші, які думають, що можна й треба покінчити з куркулем у порядку адміністративних заходів, через ДПУ. Куркуля треба взяти заходами економічного характеру на основі революційної законності».

30 січня 1930 політбюро ЦК ВКП(б) схвалило таємну постанову «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації». Її у повному обсязі опубліковали тільки 2000 року. Згідно з цією постановою, розкуркулювані поділялися на тих, хто підлягав: а)ізоляції в концтаборах або розстрілу; б)висилці у «віддалені місцевості» СРСР; в)переселенню на землі за межами створюваних колгоспів. Число розстрілюваних не вказувалося.

У концтаборах мали бути ув’язнені 60 тисяч осіб, а депортовано – до 150 тисяч осіб (без членів сімей). У межах УСРР до концтаборів мали спрямувати 15 тисяч. Депортації підлягали від 30 до 35 тисяч голів сільгосподарств плюс виселені й члени їхніх сімей. Майно репресованих конфіскувалося. За даними на грудень 1930-го, внаслідок операції з розкуркулення, в УСРР було розкуркулено 70 407 господарств. Виселено за межі України 31 593 родини (146 229 осіб). У північні райони СРСР з УСРР було вселено 19 658 сімей (93 461 особа). А до Сибіру – 11 935 родин (52 425 осіб).

Підготувала Христина Котович