Шкідники озимих культур: загроза врожаю та методи боротьби

Озимі культури, які висаджують восени для отримання врожаю влітку наступного року, є важливим джерелом продовольства й кормів у сільському господарстві. Серед найпоширеніших озимих культур – пшениця, ріпак, ячмінь, жито. Однак ці культури часто стають жертвами шкідників, які знижують їх урожайність і погіршують якість зерна.

У цій статті розглянемо основні види шкідників озимих культур, механізм їх впливу та ефективні методи боротьби з ними.

Основні шкідники озимих культур

Залежно від регіону та кліматичних умов, озимі культури можуть зазнавати нападів різних шкідників.

Один із найнебезпечніших шкідників озимих культур, особливо пшениці, ячменю, жита та інших злаків – гесесенська муха (Mayetiola destructor).

Комаха отримала свою назву від місцевості Гессен у Німеччині, де вперше була виявлена, і пізніше завезена до Північної Америки, де вона завдала серйозних збитків аграрному сектору. Шкідник розповсюджений у багатьох регіонах з помірним кліматом. Комаха має невеликий розмір – близько 3–5 мм завдовжки. Доросла особина виглядає подібно до дрібної комароподібної мухи з чорною головою, прозорими крилами та темним тілом. Личинка – світло-зеленого або білого кольору, безногий черв’як завдовжки до 5 мм. Самки відкладають яйця на молоді рослини злакових культур, і вже за кілька днів з яєць вилуплюються личинки. Після вилуплення вони проникають у прикореневу частину стебла, де починають активно висмоктувати соки рослини. Це призводить до таких негативних наслідків: затримки росту рослин (уражені рослини погано розвиваються, мають ослаблене коріння і низьку стійкість до несприятливих умов, таких як заморозки чи посуха), зменшення продуктивності (через ураження личинками на ранніх етапах розвитку рослини не здатні повноцінно формувати колосся або ж дають дрібне зерно), пожовтіння та відмирання листя (личинки порушують структуру судинних тканин рослини, що перешкоджає нормальному переміщенню води та поживних речовин. Листя жовтіє, а рослини виглядають ослабленими і поступово гинуть),зниження якості зерна.

За рік гесенська муха може дати 2–3 покоління, залежно від кліматичних умов. Перше покоління зазвичай з’являється на початку осені, коли сіють озимі культури. Друге покоління з’являється навесні, коли починається активний ріст озимих. Личинки зимують у стеблах та кореневій зоні рослин, завдаючи значної шкоди злакам.

У разі сильної інвазії гесенської мухи можливі значні втрати врожаю, іноді до 30–50% на уражених ділянках.

Злакові попелиці (Aphididae) – це дрібні комахи розміром 1–3 мм. Вони можуть бути різного кольору (від зеленого до темно-коричневого). Злакові попелиці живуть і розмножуються колоніями на листках та стеблах злаків. Вони мають швидкий життєвий цикл, і за сприятливих умов можуть давати кілька поколінь за сезон. Частина популяції має крила, що дозволяє попелицям мігрувати на інші рослини і швидко поширюватися на великі території.

Комахи живляться соками рослин. Вони висмоктують сік зі стебел та листків, що призводить до ослаблення рослин, затримує їх ріст і розвиток. Це особливо небезпечно для молодих рослин озимих культур на ранніх стадіях розвитку. Уражені рослини втрачають тургор, листя жовтіє, скручується і може передчасно відмирати.

Злакові попелиці також є переносниками вірусних хвороб, які становлять значну загрозу для врожайності озимих культур. Найбільш поширені віруси, що переносяться попелицями, – це вірус жовтої карликовості ячменю та вірус смугастої мозаїки пшениці. Вірусні захворювання порушують фотосинтетичну діяльність рослин і знижують врожайність на 10–30%.

Крім того, попелиці виділяють солодку рідину – медвяну росу, яка осідає на поверхні листків і стебел. На цих виділеннях розвиваються сажкові гриби, які знижують фотосинтез і спричиняють утворення темного нальоту на рослинах.

Пшеничний трипс (Haplothrips tritici) – це дрібна комаха-шкідник, яка завдає значної шкоди озимим культурам. Вона поширена в регіонах з помірним кліматом, зокрема в Україні, країнах Європи та Азії. Трипс активний переважно в теплу суху погоду, коли його чисельність може стрімко зростати.

Пшеничний трипс має розмір близько 1–1,5 мм і забарвлення від коричневого до темного. Його тіло видовжене і вузьке, з вузькими, бахромчастими крилами. Дорослі особини відкладають яйця в тканини рослин – переважно в молоді квіткові органи озимих культур. Через кілька днів із яєць з’являються личинки, які починають живитися соками квіток, пилком і молодими тканинами колоса.

Життєвий цикл пшеничного трипса включає кілька стадій – яйце, личинка, лялечка та доросла особина. Протягом сезону цей шкідник може дати від одного до трьох поколінь, залежно від погодних умов. Личинки та дорослі особини харчуються на колосі, і саме в цей період вони завдають найбільшої шкоди. У сприятливих для розвитку трипсів умовах урожай пшениці може знизитись на 10–15%.

Злаковий хлібний жук (Oulema melanopus), або вівсяний листоїд, – це шкідлива комаха з роду листоїдів. Цей жук є поширеним шкідником у Європі, Азії та Північній Америці, де спричиняє серйозні втрати врожаю злакових культур.

Злаковий хлібний жук має довжину близько 5–7 мм. Його тіло овальне, забарвлене у металевий синьо-зелений або чорний колір, а надкрила – червоні або бурі. Личинки жука жовтуваті з темною головою, вкриті слизовою масою, що надає їм захисту від ворогів та пересихання.

Цикл розвитку жука складається з таких стадій: яйце, личинка, лялечка і доросла особина. Самки відкладають яйця на листки злаків, з яких приблизно через тиждень вилуплюються личинки. Личинки харчуються листям, а після кількох тижнів розвитку вони переходять у ґрунт, де заляльковуються. Дорослі жуки з’являються влітку, а зимують в лісосмугах або інших укриттях, щоб навесні знову напасти на молоді посіви.

Личинки та дорослі жуки харчуються листками рослин, прогризаючи на них подовжені отвори або створюючи «скелетування» – з’їдання листя, залишаючи лише жилки. Це порушує процес фотосинтезу, послаблює рослини та знижує їхню продуктивність. Втрата листкової поверхні значно впливає на загальну силу рослин.

Через ослаблення рослин знижується їхня здатність формувати повноцінне зерно. Пошкоджені рослини формують менш щільне та дрібне зерно, що впливає на врожайність та якість продукції. Уражені рослини стають більш вразливими до хвороб і несприятливих погодних умов, таких як посуха чи заморозки.За сильного зараження втрати врожаю можуть сягати 30–40%, що суттєво впливає на фінансову вигоду від вирощування озимих культур.

Існує також низка ґрунтових шкідників, які завдають серйозної шкоди озимим культурам, зокрема хлібна жужелиця (Zabrus tenebrioides) та дротяники (Elateridae). Ці шкідники живуть у ґрунті і пошкоджують корені, стебла, насіння та паростки озимих культур, що призводить до значного зниження врожайності.

Хлібна жужелиця – це великий жук, що належить до родини жуків-турунів. Він поширений в Європі, Північній Африці та Західній Азії і є одним з найнебезпечніших ґрунтових шкідників для озимих зернових культур.

Доросла хлібна жужелиця має довжину 12–17 мм і забарвлення від темно-коричневого до чорного кольору. Личинки (або «білі личинки») живуть у ґрунті й досягають довжини до 25 мм. Цикл розвитку хлібної жужелиці триває 1-2 роки, залежно від кліматичних умов. Зимує вона у вигляді личинок або дорослих жуків.

Личинки живляться паростками та молодими кореневими системами злаків, що призводить до загибелі рослин на ранніх стадіях розвитку.Дорослі жуки піднімаються на поверхню ґрунту, де поїдають листя та молоді стебла, особливо в фазі сходів і кущення. Пошкоджені рослини жовтіють, в’януть і можуть повністю загинути.

Масове зараження хлібною жужелицею здатне зменшити врожайність озимих культур на 30–40%, особливо за відсутності належного контролю.

Дротяники – це личинки жуків-коваликів, які живуть у ґрунті і є серйозними шкідниками кореневої системи. Їх тіло тверде, видовжене, схоже на дріт (звідси й назва). Ці личинки дуже поширені, особливо в помірних регіонах.

Дротяники – це жовтуваті або коричневі личинки, які досягають довжини до 30 мм. Вони мають довгий життєвий цикл (3–5 років), протягом якого живуть у ґрунті, харчуючись кореневою системою рослин. Дорослі ковалики відкладають яйця у ґрунт, з яких з’являються личинки. Дротяники зимують на глибині 20–60 см, а навесні піднімаються ближче до поверхні для харчування.

Личинки поїдають корені озимих злаків, що порушує живлення рослин, затримує їх ріст і призводить до загибелі на ранніх стадіях розвитку. Навіть якщо рослини виживають, пошкоджені корені роблять їх більш вразливими до посухи та інших несприятливих умов. За високої чисельності дротяників втрати врожаю можуть становити 20–30%.

Підгризаючі совки – це група нічних метеликів із родини совок (Noctuidae), гусениці яких є небезпечними шкідниками для озимих культур, зокрема пшениці, ячменю, жита. Найбільш відомі види підгризаючих совок, які поширені в аграрних регіонах, – озима совка (Agrotis segetum) та совка-гамма (Autographa gamma). Це метелики середнього розміру з розмахом крил 30–45 мм, забарвлені в різні відтінки сірого, бурого або коричневого. Найбільшої шкоди завдають не дорослі особини, а гусениці совок, які після вилуплення живуть у ґрунті і харчуються корінням і стеблами рослин.

Життєвий цикл підгризаючих совок включає кілька стадій: яйце, гусениця, лялечка і дорослий метелик. Самки відкладають яйця на ґрунт або рослинні рештки. Гусениці, що вилуплюються, залишаються в ґрунті, де активно живляться вночі, підгризаючи рослини біля кореневої шийки. Зазвичай, за сезон совки можуть розвивати від одного до двох поколінь, залежно від кліматичних умов. Зимують гусениці в ґрунті, що дозволяє їм рано навесні відновити свою активність.

Гусениці підгризають стебла рослин біля поверхні ґрунту, що призводить до загибелі молодих рослин, які втрачають здатність до подальшого розвитку. Особливо вразливі до цього озимі культури у фазі сходів.

Пошкоджені рослини не отримують необхідної кількості поживних речовин, в’януть і згодом гинуть. За високої чисельності шкідника посіви можуть виглядати зрідженими або мати великі пустоти. Підгризаючі совки можуть суттєво знизити врожайність озимих культур. За масового розмноження втрати можуть досягати 20–30%, а іноді й більше.

Крім того, під час зимового періоду великої шкоди озимим культурам завдають мишоподібні гризуни (полівки, миші), особливо на полях, де є рясне пожнивне покриття. Гризуни живляться насінням та корінням молодих рослин, що може спричинити повну втрату посівів на окремих ділянках.

Фактори, що впливають на розмноження шкідників:

• метеорологічні умови: тепла і волога погода сприяє розмноженню багатьох шкідників;
• агротехнічні прийоми: неправильний обробіток ґрунту, пізні строки сівби, відсутність сівозмін;
• наявність бур’янів, що слугують додатковим джерелом живлення для шкідників.

Методи боротьби зі шкідниками

Ефективний захист озимих культур від шкідників включає кілька підходів: профілактичні заходи, агротехнічні методи, використання хімічних препаратів та біологічний контроль.

Профілактичні заходи

Сівозміна. Дотримання правильної сівозміни дозволяє зменшити кількість шкідників, які залишаються на полі. Наприклад, озимі культури рекомендується висівати після тих культур, які не є їх основними харчовими рослинами для шкідників.

Видалення залишків. Осінній обробіток ґрунту й видалення пожнивних залишків знижує ризик поширення шкідників, які можуть зимувати в залишках рослинності або в ґрунті.

Своєчасний посів. Вибір оптимальних строків посіву озимих культур зменшує ризик пошкодження посівів у ранньому періоді розвитку рослин.

Агротехнічні методи

Глибока оранка. Глибока обробка ґрунту перед посівом допомагає знищити лялечки шкідників, які залишилися в ґрунті.

Правильне добриво. Забезпечення рослин необхідними поживними речовинами сприяє їх стійкості до шкідників. Сильні та здорові рослини менш вразливі до пошкодження.

Хімічні методи

Використання інсектицидів залишається ефективним засобом боротьби з шкідниками озимих культур. Проте їх слід застосовувати відповідно до регламенту, враховуючи строки обробки та тип препарату:

Контактні інсектициди. Застосовуються для знищення шкідників при прямому контакті з препаратом. Їх доцільно використовувати в разі масового ураження полів.

Системні інсектициди. Ці препарати проникають у тканини рослин, захищаючи їх на тривалий час. Вони ефективні проти шкідників, які живляться соками рослин, зокрема попелиць і трипсів.

Родентициди. Застосовуються для боротьби з мишоподібними гризунами. Вони особливо важливі при наявності великих колоній гризунів на полі.

Біологічний контроль

Метод біологічного контролю передбачає використання природних ворогів шкідників для зменшення їхньої чисельності:

Випуск хижих комах. Наприклад, сонечка або паразитичні оси можуть ефективно зменшувати чисельність попелиць.

Бактеріальні препарати. Деякі штами бактерій або грибів є патогенними для шкідників, але безпечними для рослин і тварин.

Важливим аспектом захисту озимих культур є регулярний моніторинг стану посівів та чисельності шкідників. Впровадження системи феромонних пасток, аналізу зразків ґрунту, а також регулярний візуальний огляд посівів допомагають визначити наявність шкідників на ранніх стадіях та запобігти масовому пошкодженню рослин.

P.S.

Захист озимих культур від шкідників є важливим завданням для збереження врожайності та якості продукції. Комплексний підхід до захисту рослин, заснований на поєднанні профілактичних, агротехнічних, хімічних та біологічних методів, дозволяє ефективно боротися зі шкідниками та зменшити шкоду від їхньої діяльності

Підготувала Анна Артим