Володимир Дідушицький: життя, присвячене науці та Україні

Володимир Ксаверій Тадей Дідушицький— спольщений граф українського походження, меценат, колекціонер, природознавець, зоолог, етнограф, археолог, засновник Природознавчого музею у Львові, член-кореспондент Академії наук у Кракові, політичний діяч у Галичині. Один з очільників «Руського Собору». Перший куратор Крайової школи лісового господарства.

Основні віхи біографії

Народився Володимир Дідушицький 22 червня 1825 р. у селі Яришів, що на Вінничині. Він був єдиним сином графа Юзефа-Каласантія Дідушицького та його дружини Анни Пауліни з роду графів Дзялинських. Дідушицькі свій рід вели від руських бояр Дідушичів, які з XV століття осіли в околицях Стрия. Згідно з генеалогічною легендою, походили від князя Василька Романовича – брата короля Данила I.

З дитячого віку хлопець захоплювався природою. Любов до всього живого прищепила мати, котра захоплювалась колекціонуванням місцевої фауни і флори.

Здобув домашню освіту, навчали його такі відомі вчені як Авґуст Бєльовський (викладав історію та літературу), Вінцент Поль (географія), Ернест Шауер (орнітологія) та ін. Вчителі розвивали та скеровували здібності хлопця і його любов до природознавства.

Батько хлопця був науковцем та бібліофілом, зібрана ним бібліотека в родовому маєтку в Поториці налічувала тисячі книг, рукописи, ікони, картини.

У юнацьому віці Володимир часто подорожував за кордон, де здебільшого цікавився природничими музеями.

Відтак, після подорожі до Відня та Парижа і відвідування різних музеїв, аматорське колекціонування речей для Володимира перетворилося на серйозне хобі, яке стало сенсом його життя. З 1857 року, коли він отримав значний спадок, Дідушицький повністю віддався цій справі. До гербарію і колекцій тварин та птахів, зібраних переважно на власних маєтках під час полювань або отриманих в подарунок від друзів, поступово долучилися палеонтологічні та геологічні збірки. Виникла ідея створення музею.

У 1848 році Володимир Дідушицький ставу членом Центральної національної ради та польської Національної гвардії. Сам скасував панщину у своїх маєтках, матеріально допомагав революціонерам. Того ж року серед інших галицьких аристократів зголошувався до єпископа Григорія Яхимовича, щоб перейти з латинського на грецький обряд.

Графа тричі обрали послом до Галицького сейму (1861, 1867, 1877), але він відмовлявся від мандату. Все ж засідав у сеймі після додаткових виборів 1865–1867 та 1874–1876 рр.

Музей на Театральній

У 1857 році граф переніс свої колекції до Львова і у 1868 році придбав палац у центрі міста на вулиці Театральній, 18. У 1870 році експозицію музею було остаточно організовано, він почав приймати окремі екскурсії.

За життя В. Дідушицького музей містив сім розділів експозиції: зоологічний, палеонтологічний, мінералогічний, геологічний, ботанічний, археологічний та етнографічний.

Ф. Мартін у своїй монографії «Dermoplastica und Museologie» (1870) порівнював Львівський музей за науковою цінністю фондів із Лондонським Національним музеєм Британського Королівського товариства

У 1880 р. В. Дідушицький передав музей міському магістрату і забезпечив його довічне фінансове утримання за рахунок прибутків від «Ординації Поторицької» – юридично оформленої неподільної спадщини, яка була затверджена у 1893 р. парламентом у Відні, а музей дістав офіційну назву – «Природничий музей ім. Дідушицьких».

Попри всі свої приватні та громадські обов’язки, В. Дідушицький більшість часу проводив за впорядкуванням та описуванням музейних зборів і робив це з великим захопленням. Особисто опрацював орнітологічну колекцію та видав каталог птахів, яким розпочалася серія музейних видань «Відомості з музею ім. Дідушицьких у Львові». Навіть наприкінці свого життя, незважаючи на важку хворобу, В. Дідушицький не припиняв цікавитися, за його словами, найкращим своїм здобутком.

У 1873 р. музей брав участь у Всесвітній виставці у Відні. Через п’ять років на Всесвітній виставці в Парижі, де Дідушицький був членом міжнародного журі в групі кераміки та глиняних виробів, музеєм виставлялись експонати галицької кераміки, домоткані тканини з льону та конопель, вироби із шкіри і дерева (плетиво), за що Дідушицького було нагороджено золотою медаллю.

Меценат та громадський діяч

Будучи багатою і щедрою людиною, граф Володимир значну частину своїх коштів призначав на меценатство. Він був одним із засновників Вищої лісової та Вищої аграрної школи в Дублянах (тепер Український державний лісотехнічний та Державний аграрний університет), кількох промислових шкіл (серед них гончарської школи в Коломиї), організатором Крайових виставок у 1877 і 1894 рр. у Львові та в 1887 р. у Кракові, хліборобсько-промислової виставки в Перемишлі у 1882 р., «Загальної виставки сільської та лісової господарки» у 1890 р. у Відні та ін.

За активну участь в організації виставки 1877 року у Львові дістав почесне громадянство міста

Призначав зі своїх коштів стипендії та допомоги талановитій молоді, з якої пізніше сформувалися відомі вчені. Одним із таких стипендіатів був і майбутній директор музею ім. Дідушицьких професор Мар’ян Ломницький.

Створивши гармонійний за змістом і формою музей, В. Дідушицький зробив вирішальний крок у ствердженні власних цілісних поглядів на устрій природи. Цей устрій він не уявляв без активної діяльності людини. Майже за століття до появи глобальної концепції про біорізноманіття ним були сформулювані завдання регіонального відображення видового багатства як засобу пізнання живої природи загалом. Втілюючи свої задуми, він створив на своїх землях поблизу с. Пеняки (нині Бродівський р-н Львівської обл.) природний резерват у буковому пралісі, площею 22,4 га. Цей акт був закріплений рішенням парламенту у Відні у 1886 р., а резерват отримав назву «Пам’ятка Пеняцька».

Це був не лише перший заповідник в Україні чи Польщі, але й один із перших в Європі

Крім заповідної справи і пропагування охорони природи Дідушицький займався й законодавчими аспектами природокористування. У 1868 р., разом з іншими вченими, він підготував кілька законопроєктів про заборону вилову, винищення та продажу альпійських видів тварин, характерних для Татр. За його участю у 1875 р. Галицьким сеймом був прийнятий мисливський закон, який вперше у Європі забороняв весняне полювання на слукву (вальдшнепа).

У 1876 р. Дідушицький заснував у Львові «Галицьке мисливське товариство», а в 1878 р. – мисливський журнал «Ловєц». У 1884 році на Першому міжнародному орнітологічному конгресі у Відні В. Дідушицький одним із перших у світі зробив доповідь про охорону птахів. Він був членом- кореспондентом Краківської академії наук, почесним доктором філософії Львівського університету, почесним членом Товариства природодослідників ім. Коперніка у Львові, Познанського товариства друзів науки, Педагогічного товариства у Кракові, орнітологічних товариств в Альтенбурзі, Відні, Берліні, Природничого товариства в Дрездені, Геологічного товариства у Відні та ін.

На його честь отримали свої назви декілька видів рослин і тварин – як сучасних, так і викопних

Помер Володимир Дідушицький 18 вересня 1899 року у своєму маєтку в с. Поториця (нині – село Сокальського р-ну Львівської області).

Похований з почестями і з великою похоронною процесією у родовому гробівці костелу Архангела Михайла (середина XIX століття, архітектор Захаревич Юліан) села Заріччя біля Ярослава (Польща, Підкарпатське воєводство). Тут у родинному парку зі ставком розташований палац Дідушицьких XIX століття у неокласичному стилі, де з 2008 року функціонує музей Дідушицьких.

Його приватні збірки нині становлять основу колекцій Державного природознавчого музею НАН України і Музею етнографії та художнього промислу у Львові.

Цікаві факти

• Володимир Дідушицький володів 12 мовами.
• Він був одним з найбагатших людей Галичини.
• Його колекція налічувала понад 100 000 експонатів.
• Він був активним учасником польського та українського національних рухів.

Підготувала Анна Артим

Список використаних джерел: science.smnh.org, uk.wikipedia.org