Новини, Це цікаво

Соя: походження та користь найдавнішої їстівної культури

01.02.2022

Соя – одна з найдавніших культурних рослин. Її Батьківщиною вважається Південно-Східна Азія. Історія цієї бобової культури налічує щонайменше п’ять тисяч років. Про обробіток рослини згадується в ранній китайській літературі, що належить до періоду 3-4 тисячі років до нашої ери. Обробляти сою почали у Китаї. У першій половині XX століття ця країна вважалася найбільшим у світі виробником та експортером цієї бобової культури.

Наступною країною, де соя була введена в культуру та набула статусу важливої ​​харчової рослини, стала Корея, звідки вона швидко поширилася до Японії.

У 1740 році соя була завезена до Франції, проте, обробляти там її почали лише з 1885 року, а у 1790 році соя вперше була ввезена до Англії.

Перші дослідження сої в США проводилися у 1804 році в штаті Пенсільванія і в 1829 в штаті Массачусетс. До 1890 року більшість дослідних установ цієї країни вже проводили досліди з соєю. У 1898 році до США було завезено велику кількість сортів сої з Азії та Європи, після чого почалася цілеспрямована селекція та промислове вирощування цієї культури.

У 1904 році відомий американський хімік Джордж Вашингтон Карвер  виявив, що соєві боби є цінним джерелом білка та олії. Він також усвідомив переваги сої для збереження якості ґрунту. Карвер закликав фермерів, котрі займалися бавовником, «змінювати» свої посіви за трирічним планом, щоб арахіс, соя, солодка картопля чи інші рослини наповнювали ґрунт азотом і мінералами протягом двох сезонів, а потім на третій рік фермери садили бавовну. На подив багатьох фермерів, це дало набагато кращий урожай бавовни, ніж вони бачили протягом багатьох років!

У 1919 році Вільям Морс заснував Американську асоціацію соєвих бобів і став її першим президентом. На той час фермери використовували лише 20 перевірених сортів сої. Морс визнав, що в цій рослині можна відкрити великий потенціал. У 1929 році Морс два роки збирав сою в Китаї. Він привіз понад 10 000 сортів сої для дослідження вченим-аграріям. Науковець зрозумів, що нові, вдосконалені сорти означають кращу продуктивність для фермерів.

Лише в 1940-х роках вирощування сої в Америці почало розвиватися. Виробництво сої в Китаї, основному постачальнику на той час, було зупинено Другою світовою війною та внутрішньою революцією. Коли Сполучені Штати вступили у війну, різке зростання попиту на масла, мастила, пластмаси та інші продукти значно підвищило попит на соєві боби.

Після Другої світової війни Сполучені Штати пережили період зростання та процвітання. Виробники тваринництва виявили, що соєвий шрот був переважним джерелом білка за доступною ціною. Курей, індиків, велику рогату худобу та свиней годували раціонами, які містили десятки мільйонів тонн соєвого шроту щороку. Таке збільшення використання  для корму худобі почалося в 1950-х роках, і з тих пір соєвий шрот є кращим варіантом корму.

Одним із великих наукових досягнень у сільському господарстві було вдосконалення сої в 1990-х роках для стійкості до гербіцидів. Це означало, що фермери могли боротися з бур’янами, не вбиваючи рослини сої. Цей розвиток призвів до нових методів виробництва, які набувають визнання в усьому світі.

В Україні відмічається підвищений інтерес до цієї культури і явно намітилась тенденція до збільшення її виробництва. А це, в свою чергу, вимагає створення і впровадження у виробництво нових більш урожайних сортів, стійких до екстремальних факторів довкілля і придатних до вирощування за інтенсивними технологіями. При цьому велике значення приділяється скоростиглим сортам, які дозволяють значно розширити ареал цієї культури і вирощувати її практично в усіх регіонах.

Більшість сортів української селекції були втрачені в роки Великої Вітчизняної війни. В післявоєнні роки в Україні було відновлено селекційну роботу з соєю в багатьох науково-дослідних установах. У цей час, у зв’язку з використанням сої як олійної культури, основним напрямком селекції залишався зерновий. В наступні роки посилився інтерес до сої, як до багатого джерела кормового білка. 

Це цікаво:

Генрі Форд відомий тим, що виробляє автомобілі, але чи знаєте ви, що колись він зробив автомобіль із пластиковим кузовом із соєвих бобів? Форд володів великим дослідницьким центром. Одного разу він прийшов до лабораторії з пакетом соєвих бобів та вивалив їх на підлогу і сказав вченим: «Ви, хлопці, повинні бути розумними. Ви повинні бути в змозі щось з ними зробити». Згодом вчені з лабораторії Форда виготовили досить міцний пластик для ручок перемикання передач, кнопок звукового сигналу, віконних рам, педалей акселератора, вузлів перемикачів світла та кожухів котушки запалювання. Вони також виготовили кузов автомобіля з «соєвого пластику». До 1935 року Форд використовував один бушель соєвих бобів на кожен виготовлений ним автомобіль.

 

Підготувала Христина Котович

Залишити коментар: