Тернопільський комбайновий: велич і падіння бурякового монополіста

Сучасний агробізнес диктує моду на універсальність: гігантські інтегровані комбайни поодинці збирають тисячі гектарів, вражаючи комп’ютеризованими системами та космічною вартістю. Проте в історії українського сільгоспмашинобудування була епоха, коли успіх цілої стратегічної галузі – цукрової – тримався на унікальному тандемі машин, народжених на Західній Галичині.

Тернопільський комбайновий завод (ТКЗ) свого часу не просто заслужив статус абсолютного монополіста в СРСР, а став справжнім індустріальним серцем Тернополя, завоювавши золото престижних європейських виставок. Як авторемонтні майстерні перетворилися на промислове місто в місті, чому тернопільські комбайни купували навіть прискіпливі європейські фермери та що призвело до занепаду цього машинобудівного титана – читайте у нашому матеріалі.

Від авторемонтних майстерень до союзного лідера: історія створення

Витоки майбутнього промислового велетня сягають повоєнного 1944 року, коли у Тернополі створили міжрайонну майстерню з ремонту тракторів та сільськогосподарської техніки. Згодом, у 1950-х роках, майстерні модернізували в Тернопільський авторемонтний завод, а згодом – у завод промислової машинобудівної продукції «Елемент».

Справжній історичний поворот відбувся наприкінці 1960-х – на початку 1970-х років. Радянський Союз мав гостру потребу в механізації трудомісткого процесу збирання цукрових буряків. Стратегічним рішенням союзного уряду стало перепрофілювання тернопільського підприємства.

У 1973 році на базі наявних потужностей офіційно народився Тернопільський комбайновий завод. За лічені роки завод перетворився на промислове “місто в місті”, де працювало понад 11 000 робітників, а його інженерне конструкторське бюро стало головним у всьому СРСР з розробки бурякозбиральної техніки.

Легенди полів: бурякозбиральні комбайни ТКЗ та їхні характеристики

Технологія базувалася на трифазному роздільному методі. Поки одна машина зрізала бадилля, інша зачищала поле, а третя – діставала коренеплоди з землі. Весь процес відбувався строго в такій послідовності:

Етап I: Зрізання основної маси зелені (Машина БМ-6 / БМ-6А)

Першою на поле заходила гичкозбиральна машина БМ-6 (причіпний 6-рядний агрегат у зчіпці з трактором Т70 («молдаван»). Її завданням було акуратно зрізати надземну частину рослини, не пошкодивши при цьому сам буряк.

1. Центрування на рядках: попереду машини йшли копіюючі колеса. Вони рухалися точно по міжряддях (ширина 45 см) і вирівнювали раму машини щодо бурякових рядків.
2. Зрізання ножами: головний робочий орган – роторно-дискові ножі, що оберталися на високій швидкості. Вони суцільним зрізом відсікали основну масу зеленої гички з головок буряків прямо на корені.
3. Транспортування зелені: зрізане бадилля підхоплювалося лопатями ротора, передавалося на поздовжній, а потім на вивантажувальний конвеєр. Гичка сипалася або у причіп вантажівки, що їхала поруч, або у власний бункер машини (для подальшого вивантаження на краю поля). Цю масу везли на тваринницькі ферми для згодовування худобі або закладання на силос.

Етап II: Фінішне «вимітання» (Очисник головок ОГД-6 або блок щіток БМ-6)

Після проходу ножів БМ-6 на полі залишалися коренеплоди, які все ще сиділи в землі, але на їхніх головках залишалися дрібні листочки та налиплий бруд. Оскільки ножі різали на фіксованій висоті, вони не могли ідеально обробити буряки різного розміру. Тому другим етапом було доочищення щітками.

1. Робота гумових щіток: услід за ножами (або у хвостовій частині БМ-6, або у вигляді окремого навісного агрегату ОГД-6) йшов горизонтальний вал, що обертався з шаленою швидкістю назустріч руху трактора. На цьому валу рядами були закріплені еластичні, але дуже жорсткі гумові лопаті-щітки (або міцні кордові пластини).
2. Ефект хлиста: ці щітки буквально оббивали верхівки буряків, які стирчали з землі. Вони начисто збивали залишки зелені, зчищали з головок сухий чи мокрий бруд, відкидаючи це сміття в міжряддя.
3. Результат: на полі залишалися рівні ряди повністю «лисих» та чистих буряків, готових до викопування.

Етап III: Викопування та сепарація (Самохідна машина КС-6 / КС-6Б)

Тепер на очищене від гички та бруду поле виходив флагман Тернопільського комбайнового заводу – самохідний 6-рядний коренезбирач КС-6 (а також його пізніші серійні модифікації КС-6Б та КС-6В). Вперше випущена у 1973 році, ця машина стала справжньою візитною карткою ТКЗ та технологічним проривом свого часу, завоювавши золоті медалі на престижних міжнародних виставках у Пловдиві та Брно.

Призначення машини: викопування коренеплодів цукрових буряків, їхнє первинне високопродуктивне очищення від залишків землі у барабанних, пруткових та шнекових конвеєрах і безперервне завантаження у кузов транспортного засобу, що рухається поруч.

Технічне оснащення, двигун та ходова

Комбайн оснащувався надійними та потужними дизельними двигунами. На перших моделях стояв V-подібний 6-циліндровий СМД-64 потужністю 150 к.с., а пізніше, на модифікаціях КС-6Б, інколи встановлювали потужніший ЯМЗ-236НЕ2. Робоча швидкість комбайна на полі становила до 7-9 км/год, залежно від складності та вологості ґрунту.

«Німецький комфорт» для механізатора

Починаючи з кінця 1970-х років (модифікація КС-6Б), комбайни отримали уніфіковану кабіну оператора, розроблену за ліцензією відомої німецької фірми Fortschritt (НДР). Вона кардинально змінила умови праці радянського механізатора: кабіна мала високу посадку та панорамне скління для ідеального огляду робочої зони, систему примусової вентиляції з очищенням повітря від пилу, покращену термо- та шумоізоляцію, а також м’яке підресорене сидіння.

Покроковий технологічний процес роботи КС-6 на полі:

Автопілот (Гідроавтоматичне водіння): попереду машини йшли чутливі механічні вуса-копіри (щупи) автоматичної системи направлення. Вони ковзали безпосередньо між рядками буряків. Якщо ряд вигинався, щуп відхилявся, замикав контакти гідросистеми, і комбайн сам, без участі водія, підкручував задні керовані колеса, утримуючи викопувальні органи строго по центру рядка. Механізатор контролював лише швидкість і розвертав машину в кінці гону.

Підкопування та витягування (Дискові або пальцеві копачі): замість важких суцільних лемешів, які часто різали коріння, стандартна КС-6 використовувала пари похилих сталевих дисків, що оберталися назустріч один одному. Вони заходили в ґрунт з обох боків від буряка, затискали його за «щоки», піддівали та витягували вгору, не обламуючи хвостик. На засмічених або важких ґрунтах застосовувалися двопальцеві лемішні копачі, які підривали коренеплід знизу під основу. Після цього спеціальний лопатевий бітер-освітлювач підхоплював буряки й спрямовував їх далі на конвеєр.

Перша очистка (Пруткові елеватори): коренеплоди потрапляли на рухомий решітчастий конвеєр. Під час руху стрічка інтенсивно вібрувала і струшувалася. Завдяки цьому великі груддя важкого осіннього подільського чорнозему розбивалися і висипалися крізь щілини назад на землю, а буряк рухався далі вглиб машини.

Друга очистка (Шнековий барабан та конвеєри): слідом за елеватором коренеплоди потрапляли у шнековий очисник. Там вони крутилися всередині металевого барабана, терлися об гладкі стінки шнека та один об одного. Це дозволяло остаточно здерти з них липкий бруд, залишки бадилля та дрібні корінці, не пошкоджуючи тіло самого буряка.

Електроніка контролю (Система «Сигнал»): весь цей складний очисно-транспортний ланцюг контролювався автоматикою. Електронна система «Сигнал» за допомогою датчиків обертів стежила за кожним валом і шнеком. Якщо якийсь вузол забивався землею чи зупинявся, у кабіні механізатора миттєво спрацьовувала звукова сирена та спалахувала сигнальна лампа, запобігаючи серйозній поломці техніки.

Потокове вивантаження: повністю очищений буряк піднімався вертикальним елеватором на велику вивантажувальну стрілу (транспортер стрілового типу). Оскільки власного накопичувального бункера КС-6 не мала, буряк живим потоком безперервно сипався у кузов вантажівки (КамАЗ, ЗІЛ) або тракторного причепа, які рухалися по полю паралельно з комбайном, суворо синхронізуючи свою швидкість.

Після наповнення кузова завантажені машини везли чистий буряк на польові кагати або безпосередньо на приймальні пункти цукрових заводів. На цьому повний цикл трифазного збирання за тернопільською технологією замикався.

Комбайн КСБ-6 «Збруч» – відповідь західним аналогам

У 1990-х роках інженери ТКЗ розробили принципово нову для заводу машину – комбайн КСБ-6 «Збруч», створений за типом передових європейських аналогів.

• Особливість: це був однофазний бункерний комбайн. За один прохід «Збруч» виконував абсолютно всі операції: зрізав гичку, викопував буряк, очищав його і збирав у вбудований 10-кубовий бункер. Це знімало потребу тримати на полі вантажівку поруч із комбайном, суттєво заощаджуючи пальне.

Цікаві факти про завод та техніку

• Народна назва “Комбайновий”: завод займав колосальну площу. Він був настільки величезним, що навколо нього сформувалася власна інфраструктура: збудовано житлові багатоповерхівки для працівників, дитячі садки, стадіон величезний і санаторій-профілакторій. Масштаби виробництва сягали до 10-12 тисяч комбайнів на рік у пікові часи (1980-ті роки).
• Унікальний експорт у капкраїни: тернопільські комбайни постачалися не лише в країни соцтабору (Куба, Болгарія, Польща), але й проходили випробування та купувалися фермерами у Франції та Італії. Для західних ринків випускалися спецмодифікації з двигунами Perkins.
• Бурякові танки: на радянських полях комбайни КС-6 отримали прізвисько “бурякові танки” через свій масивний вигляд, високу прохідність і здатність працювати у важких осінніх умовах (болото, мокрий сніг), коли звичайні трактори грузли в чорноземі.

Причини занепаду підприємства

У 1980-х роках Тернопільський комбайновий завод перебував на піку своєї могутності. Проте з розпадом СРСР та початком 1990-х років підприємство увійшло у затяжну кризу, яка на початку 2000-х закінчилася фактичним банкрутством. Цьому сприяв комплекс критичних факторів:

• Руйнування загальносоюзної кооперації. ТКЗ працював за схемою жорсткої всесоюзної кооперації. Наприклад, литво та двигуни йшли з росії (Ярославль) чи Харкова, окремі вузли гідравліки – з інших республік. Після 1991 року розірвання зв’язків та поява митних бар’єрів призвели до стрімкого здорожчання собівартості виробництва.
• Стрімке скорочення бурякосіяння. В Україні у 1990-х роках відбувся глибокий колапс цукрової галузі. Кількість працюючих цукрових заводів скоротилася в рази, а аграрії масово відмовлялися від вирощування буряків на користь соняшнику та кукурудзи через надзвичайну капіталомісткість культури. Внутрішній ринок для тернопільських машин просто зник.
• Технологічний програш імпорту. Коли кордони відкрилися, великі українські агрокомпанії отримали доступ до іноземної техніки преміум-класу (Holmer, Ropa, Grimme). Західні машини були інтегрованими (один комбайн заміняв комплекс із двох тернопільських машин), мали значно нижчий відсоток пошкодження коренеплодів і кращу паливну ефективність. ТКЗ, попри спробу випустити модель «Збруч», не мав коштів на швидке розгортання серійного виробництва нових моделей.

Отже

Спроби реструктуризації заводу у ВАТ «Тернопільський комбайновий завод» наприкінці 1990-х не змогли повернути його до життя. Виробництво техніки було повністю припинено в першій половині 2000-х років через борги.

Підготував Петро Коцьолок