Агроісторик, Новини, Це цікаво

Цукрова імперія родини Терещенків

23.08.2022

З середини XIX століття, особливо після селянської реформи 1861 року і з початком промислового перевороту, спричиненого впровадженням парових двигунів і машинного виробництва, економіка українських губерній вийшла на шлях надзвичайно бурхливого підйому.

Особливо розвивалася харчова промисловість, яка використовувала багаті сільськогосподарські ресурси краю. Провідним видом виробництва стало цукроваріння. Серед цукрозаводчиків особливо помітні Бобринські, Симиренки, Бродські, але провідне місце займає рід Терещенків, що дав Україні і всій Російській імперії не тільки найпотужніших підприємців, але й колекціонерів творів мистецтва, меценатів, авіаконструкторів, політиків – людей, що проявили свої таланти в багатьох сферах суспільного і культурного життя. Першим Терещенком, відомості про якого дійшли до нас, був чернігівський козак Яків Терещенко. Його син Артемій оселився в колишній гетьманській столиці – Глухові. Разом із дружиною він розпочав дрібну торгівлю. Спочатку торгували з візка, потім відкрили невеличку лавку. Артемій мав неабиякий хист до цієї справи, а тому ще з молодості до нього приклеїлося прізвисько Карбованець. Минуло небагато часу, і успішний купець став торгувати хлібом і деревиною.

Цукрова імперія родини Терещенків

Артемій Терещенко

Заробивши солідний капітал, Артемій Терещенко почав вкладати його у власне цукрове виробництво. Реформа 1861 року сприяла цьому. Багато поміщиків не змогли господарювати в нових умовах, і Артемій дешево скуповував у них заводи, модернізуючи їх під виробництво цукру. За кілька років він володів більш як десятьма цукровими заводами.

Артемій Терещенко та його сини представляли свою продукцію на найпрестижніших промислових виставках Європи. Робітники на їхніх заводах отримували до 12 рублів на місяць. За дві такі місячні зарплати у той час можна було купити корову або чотири годинники. Робітник, який постійно працював у Терещенка, міг розраховувати на безплатне житло й харчування. При кожному заводі була школа, лікарня, ремісниче училище і навіть чайна для проведення вистав.

Разом із батьком науку цукрового бізнесу освоювали троє його синів: Нікола, Федір та Семен. Справа у підприємців-самородків йшла блискуче. Щоб продавати цукор за кордон, в одеському порту Терещенки побудували великий кам’яний пакгауз. Свої заводи вони мали уже не тільки в Україні, а й в Курській, Орловській та Тульській губерніях. Коли в старого Артемія забракло сил очолювати справу, він запропонував синам продовжити її, створивши Товариство братів Терещенків. На чолі цукрової імперії став старший син Артемія – Нікола. Передаючи справу синам, дуже набожний Артем Якович поставив умову: вісімдесят відсотків прибутку від цукрових заводів мали потрапляти не до кишень акціонерів, а витрачатися на меценатство. 1870 року за особливі заслуги та доброчинну діяльність купцеві першої гільдії Артемію Терещенку було даровано титул дворянина Російської імперії. Добру пам’ять по собі цукрові магнати лишили скрізь, а найперше – у своєму родовому гнізді Глухові. Тут і до сьогодні згадують, як Терещенки забудовували для бідняків цілі вулиці. В останні роки свого життя Нікола навіть хотів зробити в місті водопровід, але місцева влада вважала, що це зайва розкіш. Загалом же для свого рідного міста цукрозаводчики пожертвували понад півтора мільйона рублів. Нікола Терещенко славився багатьма чеснотами, і чотирнадцять років поспіль глухівці обирали його міським головою.

Цукрова імперія родини Терещенків

Нікола Терещенко

Коли в Глухові Терещенкам стало затісно, Нікола Артемійович із сім’єю перебирається до Києва. 1875 року він купує на Бібіківському бульварі будинок, навколо якого поступово оселяються й інші члени роду. Багаті, відомі й шановані Терещенки поріднилися з найшляхетнішими українськими родинами: Ханенками, Апостолами, Уваровими.

Медичні заклади, притулки для дітей, гімназії, церкви, музеї і театри – жодна родина не зробила для розбудови Києва так багато, як брати Терещенки. Будинок нинішнього Охматдиту зводився Терещенками як безплатна лікарня для чорноробів. При ній був заснований спеціальний фонд, з якого виплачували грошову допомогу тим, хто одужував. Добродійність стала моральною нормою і традицією для всіх поколінь цього роду. А ще Терещенків об’єднувала спільна пристрасть – живопис. Зібрані ними картини згодом стали основою експозицій чотирьох музеїв Києва.

Коли Нікола Терещенко помер, ховали цукрового короля, великого мецената і громадянина Києва з величезними почестями. Труну несли на руках від Володимирського собору до його будинку на Терещенківській, потім – спеціальним вагоном відправили до Глухова.

Після смерті Ніколи Терещенка спадкоємцем величезного багатства в шістнадцять років став онук Ніколи і син Івана – Михайло. Здається, він зібрав у собі всі найкращі гени свого роду, бо практично не було галузі, не підвладної його талантам. Михайло отримав блискучу освіту, навчаючись паралельно в університетах Москви та Лейпцига. Знав тринадцять мов, був вундеркіндом у математиці і завзятим театралом, вправним альпіністом і віртуозним музикантом. А коли Михайло вперше сів до грального столу, його виграш сягнув такої цифри, що казино не змогло з ним розплатитися. У двадцять п’ять років, після смерті дядька Олександра, Михайло Терещенко став головою промислової імперії і одним із найбагатших людей у світі. 1917 року, після буржуазної революції в Росії, він обійняв посаду міністра закордонних справ Тимчасового уряду Керенського. Іноземні дипломати називали Михайла Терещенка найбільш чесним і щирим міністром у Тимчасовому уряді.

Цукрова імперія родини Терещенків

Михайло Терещенко

Навесні 17-го року міністр закордонних справ Михайло Терещенко разом із Керенським приїздив до Києва на переговори з Центральною Радою. Тоді він востаннє бачив рідне місто і був у своєму домі. Через п’ять місяців, під час Жовтневого перевороту, Михайла Терещенка, який до останнього залишався в Зимовому палаці, було заарештовано і ув’язнено в Петропавлівській фортеці.

За родинними переказами, із в’язниці його викупила дружина, француженка Маргарет Ное. Вона віддала Леніну і Троцькому великий блакитний діамант, який Михайло подарував їй колись на знак кохання.

Опинившись на волі, Михайло, весь обморожений, у військовому потязі дістався Мурманська. Звідти – до Норвегії, де його чекала яхта «Іоланда», яка, до речі, була найдовшою (127 м) приватною яхтою у світі.  Однак Терещенко не знав, що минуле дуже скоро нагадає про себе. Усього за кілька років іноземні кредитори відсудять у нього як колишнього міністра Росії і яхту, і віллу в Каннах, і все, що було за межами Батьківщини. Але він лишився Терещенком і завдяки своєму фінансовому таланту став одним із найвідоміших фінансистів Європи, проте більше ніколи не приїздив на рідну землю.

Цукрова імперія родини Терещенків

Цукроварня на Сумщині. Один із десятків терещенківських заводів початку ХХ століття

Численні представники дому Терещенків і нині проживають у різних країнах Західної Європи й Америки, зрідка приїжджаючи на батьківщину своїх предків. Це заможні й респектабельні люди, які говорять багатьма мовами, у тому числі й російською. Української, рідної для патріархів їхнього роду – Артема і його синів Миколи й Федора, вихідців з української, глухівської (у прямому і переносному значенні слова) глибинки, – вони вже не пам’ятають. Однак і сьогодні вони милуються і пишаються прекрасними особняками й музейними зібраннями, що залишилися Києву від їхніх предків.

Це цікаво:

  • добру пам’ять Терещенки залишили по собі у рідному Глухові. На їх пожертви побудовано ремісниче училище, гімназії та педагогічний інститут;
  • у 1900 роках на підприємствах “Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків” рафінувалося понад 28 млн кілограм цукрового піску, вироблялося 4 млн літрів спирту-ректифікату, мололося 16 млн кг зерна, вироблялося 12 млн кг борошна різного сорту;
  • завдяки старанням родини Терещенків українська столиця має багаті зібрання картин та витворів мистецтва у чотирьох музеях;
  • Терещенки побудували безкоштовну лікарню «Охматдит», при якій був створений фонд, що фінансово допомагав хворим. При цьому, благодійністю родина займалася за власним бажанням;
  • сьогодні нащадки Терещенків проживають у Франції, Швейцарії, США. Вони постійно відвідують Київ та інші міста України, бувають частими гостями музеїв та  культурно-освітніх закладів, до яких мали у свій час безпосереднє відношення члени родини.

Підготувала Христина Котович

Залишити коментар: