Новини, Рослинництво

Історія вдосконалення генетики та технологій вирощування ріпаку

17.07.2021

Ріпак серед культур, що вирощуються на території України займає особливе місце, адже за сприятливих умов може дуже непогано «сипанути». Ріпак – це перший урожай в році, а отже і перший прибуток в сезоні. По великому рахунку для успішного вирощування ріпаку потрібно не так і багато, всього лиш посіяти його у вологий ґрунт та захистити від навали шкідників. Ріпак, мабуть, одна із найпластичніших культур, адже успішно вирощується в усіх регіонах нашої країни, хоча в кожному є своя специфіка.

Історія вдосконалення генетики та технологій вирощування ріпаку

Рисунок 1. міжвидові гібриди родини хрестоцвітих

Не зайвим буде нагадати усім про те що ріпак, як і м’яка пшениця – по суті є міжвидовим гібридом, отриманим від схрещування одного із видів капусти та суріпиці. У родині хрестоцвітих рослин такі гібриди часто можуть виникати спонтанно, адже ці рослини легко схрещуються між собою (рис. 1). Якщо пригадати основи селекції, то більшість переваг ріпаку можна пояснити проявом явища гетерозису, яке притаманне усім гібридам і не лише в рослинному світі. Ріпак поєднує в собі два геноми, а протягом усього періоду культивування було відібрано найцінніші господарські ознаки з обох.

Однією із особливостей ріпаку є те, що протягом останніх 60 років генетичне різноманіття культури декілька разів піддавалось сильному звуженню. Такі звуження зазвичай виникають після виявлення надзвичайно цінної господарської ознаки. Найчастіше буває так, що донор ознаки – один унікальний генотип, і для того щоб цю ознаку передати іншим генотипам і створити нові сорти доводиться весь наявний матеріал схрещувати із донором ознаки. Це в свою чергу призводить до сильного споріднення матеріалів, а це не бажано, оскільки чим більше генетичне різноманіття у вихідного матеріалу тим пластичніші та урожайніші сорти чи гібриди можна отримати.

Перше звуження генетичного різноманіття відбулось в 60-х роках минулого століття, коли вивели перші двонульові сорти зі зниженим рівнем шкідливих речовин в олії, такі ріпаки отримали назву канола («Canadian Oil Low Acid»), оскільки виведені були в Канаді, яка і по сьогодні залишається світовим лідером у виробництві ріпаку та ріпакової олії. Двонульові сорти, чи гібриди, мають дуже низький вміст ерукової кислоти та глюкозинолатів в складі насіння. Створення таких сортів дозволило використовувати ріпакову олію для харчових цілей, а шрот для виготовленя кормів. На сьогоднішній день на території України вирощуються тільки такі ріпаки. Вище згадані речовини шкідливі для здоров‘я людини, можуть викликати певні хронічі захворювання серцево-судинної системи при регулярному вживанні. Перший двонульовий сорт «Оро» став предком усіх сучасних сортів ріпаку харчового напрямку використання.

Наступне звуження генетичного різноманіття відбулось у 80-х роках із відкриттям цитоплазматичної чоловічої стерильності. Це явище дозволило отримувати гібриди F1 в промислових масштабах. При цьому знову призвело до потреби схрещувати усі форми із одними і тими ж донорами ознак чоловічої стерильності та відновлення фертильності. Гібриди F1 відрізнялись від сортів більшою врожайністю, однак мали й ряд недоліків. Оскільки стерильність була запозичена із редьки, разом із цією корисною ознакою в ріпак перенесли частину генів редьки, які знижували якість олії. Вирішити цю проблему вдалось на початку 2000-х років, коли вдалось залишити в геномі ріпаку тільки один ген, який відповідає за відновлення фертильності у гібридах F1.

Історія вдосконалення генетики та технологій вирощування ріпаку

Рисунок 2. Генетичне різноманіття сучасних гібридів ріпаку та їх географічне походження

Сьогодні також відбуваються подібні процеси, адже кожен селекційний цикл має свої тренди, серед потенційних вузьких місць варто виділити найактуальніші ознаки – стійкість до розтріскування стручка, стійкість до певних особливо шкодочинних хвороб, як от, наприклад, вірусу жовтяниці турнепсу. Навіть із застосуванням найсучасніших та найшвидших технологій створення нового вихідного матеріалу не вдасться уникнути таких звужень генетичного різноманіття, оскільки одним із основних методів селекції залишається гібридизація та подальші добори.

Таким чином виникає логічний висновок про те, що генетичне різноманіття вихідного матеріалу ріпаку сильно обмежене і більшість селекційних компаній використовують один і той же, або дуже подібний матеріал при створенні своїх гібридів, не є виключенням і українські компанії (рис. 2).

Логічно, що може виникнути питання: а чим же тоді відрізняються гібриди ріпаку у різних виробників? Відповідь проста – майже нічим. Кожний гібрид має свої морфологічні особливості, але більшість має ідентичний набір ознак і відмінності полягають більше в рекламній політиці кожної компанії, ніж у генетичному матеріалі.

Історія вдосконалення генетики та технологій вирощування ріпаку

Рисунок 3. Ріст урожайності ріпаку, що вирощується в Україні

Для того, щоб реалізувати весь потенціал будь-якого гібриду потрібно дотримуватись технології вирощування, яку рекомендують виробники насіння. На сьогоднішній день в Україні спостерігається стабільний ріст середнього показника урожайності озимого ріпаку (рис. 3.). Тут можна перераховувати багато факторів, але основні скоріш за все – покращення кліматичних умов для ріпаку (м’які зими, які були характерними особливо для останніх років), поява на ринку нових інтенсивніших гібридів (хоча тут варто зауважити, що багато господарств вирощують одні й ті самі гібриди протягом останніх 20 років) і вдосконалення технологій вирощування. Коротше кажучи, наші фермери навчились успішно вирощувати ріпак.

Історія вдосконалення генетики та технологій вирощування ріпаку

Рисунок 4. Блекстоун – гібрид озимого ріпаку селекції ВНІС

Є в Україні й інша позитивна тенденція – зростання площ ріпаку засіяних насінням вітчизняних виробників. Поки що це малопомітний рух, однак все починається з малого. Так, для прикладу одне із провідних господарств на Донеччині суттєво збільшило площі під гібридами саме українського виробника після того як навесні 2020-го через пізні заморозки було змушене списати і передискувати декілька тисяч гектарів ріпаку іменитих закордонних брендів. Ту сувору зиму, а потім ще й весну із усіма її пізніми морозами зміг витримати лише один гібрид ріпаку, мова йде про стійкий до дії імідазолінових гербіцидів середньоранній гібрид Блекстоун селекції ВНІС. Так сталось, що основною перевагою цього гібриду виявилась надзвичайна пластичність і висока здатність до регенерації.

Потенціал української селекції та науки в цілому може розкритись тільки за підтримки та довіри з боку аграріїв, зі сторони держави та бізнесу. Купуючи українське ми інвестуємо у майбутнє нашої країни, у нашу фінансову незалежність та стабільність.

Андрій Сидоров, керівник відділу селекції ріпаку ВНІС

Залишити коментар: