Підживлення озимих культур в сучасних умовах господарювання – як знизити затрати та отримати максимальний урожай

На сучасному етапі сільське господарство розвивається у складних економічних умовах. Внаслідок зростання ціни добрив, а також насіннєвого матеріалу, засобів захисту рослин, обслуговування техніки з урахуванням інших витрат знижується рентабельність виробництва сільськогосподарської продукції. У зв’язку з цим, у технології вирощування культур важливо впроваджувати обґрунтовані заходи, які забезпечать мінімізацію виробничих затрат без зниження урожайності.

Одним з важливих елементів технології озимих зернових культур та ріпаку озимого є азотне підживлення, від проведення якого залежить закладання елементів їх продуктивності. Раціональне застосування азотних добрив покладено в основу оптимізації живлення рослин азотом, дозволяє знизити норми його внесення та заощадити на закупівлі добрив.

Азотне живлення. Озимі культури, такі як пшениця, ячмінь, жито, ріпак, вимогливі до забезпеченості ґрунту макроелементами, зокрема, азотом. Першочергове значення для озимих зернових культур забезпеченість азотом має на початку весняної вегетації. У цей період рослини проходять стадію витягування верхньої частини конуса наростання, відбувається диференціація нижньої його частини на окремі сегменти, закладаються зачатки члеників колосового стрижня. Ранньовесняне підживлення азотом забезпечує збільшення колосків у колосі, таким чином, підвищується урожайність.

Важливе значення, особливо для пшениці озимої має живлення азотом впродовж вегетації, зокрема у фазу виходу в трубку та колосіння, що впливає на закладання зерен в колосі та якість зерна.

Достатня забезпеченість азотом ріпаку озимого сприяє оптимальному розвитку рослин, формується більша кількість бічних гілок, збільшується кількість стручків, а це визначає вихід насіння. Найбільша потреба у рослин ріпаку в азоті припадає на початок відновлення весняної вегетації та бутонізації цвітіння.

Знизити витрати азотних добрив можливо обґрунтованим їх внесенням. У зв’язку з цим, застосування азоту слід планувати, враховуючи наступні аспекти:

– Ґрунтово-кліматичні умови зони вирощування. Згідно з агрокліматичним районуванням територія України включає зону Полісся, Лісостепу та Степу. Кожна зона характеризується відповідними гідротермічними умовами, в межах зони поширені певні типи ґрунтів. У відповідності до ґрунтово-кліматичних умов науковими установами розроблено рекомендації щодо внесення добрив під сільськогосподарські культури.

Залежно від впровадженої технології, попередника, під пшеницю озиму рекомендується вносити азотні добрива в нормі N_60-150, під жито озиме – N_45-90, ячмінь озимий – N_45-60. З метою вирощування високого врожаю ріпаку озимого (на рівні 4,0 т/га насіння) рекомендовано застосовувати азотні добрива в нормі N_170-200.

Доцільно враховувати зональні особливості щодо внесення добрив. В умовах достатнього зволоження, зокрема зони Лісостепу, Полісся у системі удобрення озимих культур ефективним є застосування азотних добрив у кілька прийомів впродовж вегетації. У зоні Степу, де випадає низька кількість опадів (300-400 мм), їх вносять в одному підживленні по мерзло-талому ґрунту, оскільки внесення гранульованих мінеральних добрив за відсутності опадів в період вегетації знижує рухомість азоту до мінімуму, що впливає на засвоєння його рослинами.

– Ґрунтова та рослинна діагностика. Основою у плануванні системи удобрення є агрохімічний аналіз ґрунту. Встановлено, що ефективність азотних добрив перебуває у прямій залежності від забезпеченості ґрунту азотом. За високого вмісту азоту в орному шарі ґрунту ефективність азотних добрив знижується.

Норми азотних добрив для підживлення озимих зернових культур, а також ріпаку озимого в період вегетації рекомендовано корегувати на основі даних рослинної діагностики.

– Реакція ґрунтового розчину. На доступність елементів живлення для рослин впливає показник рН. Науково доведено, що найкраще рослини засвоюють азот за нейтральної реакції ґрунтового середовища (рН_KCl – 6,5-7,0). В умовах підвищеної кислотності ґрунту у ґрунтовому середовищі нагромаджуються токсичні для рослин іони водню, алюмінію та мангану. Ефективність добрив на кислих ґрунтах знижується до 30-40 %. Перед вирощуванням озимих культур на кислих ґрунтах рекомендовано проводити вапнування.

– Внесення добрив має здійснюватися з урахуванням потреб рослин у елементах живлення. У літературних даних зазначається, що на формування 1 т зерна пшениці озимої необхідно 30 кг д.р. азоту. Для отримання 1 т насіння ріпаку озимого потреба в азоті складає N₅₀.

– Стан розвитку посівів після перезимівлі. Важливим критерієм встановлення норми азотних добрив для озимих зернових культур по мерзло-талому ґрунту є оцінка їх стану, встановлення густоти на одиниці площі та час відновлення весняної вегетації. Високі норми азоту вносять лише на зріджених посівах та у роки з пізнім відновленням вегетації. На добре розвинених посівах пшениці озимої норма азоту для першого підживлення складає 30-60 кг/га д.р. За наявності менше 200 рослин на 1 м² рекомендовано підвищити кількість азоту до 90-100 кг/га д.р. На густих посівах (більше 300 рослин/1м²) підживлення по мерзло-талому ґрунту доцільно виключити, оскільки азотне живлення в цей період призведе до надмірного розвитку вегетативної маси.

Форма азоту в добривах. Для позакореневого підживлення озимих культур застосовують добрива у амонійній та нітратній формах, оскільки ефективність дії азотного підживлення залежить від наявності доступного азоту. Найпоширенішим азотним добрив для підживлення озимих культур є аміачна селітра, у якій азот міститься в нітратній та амонійній формах. Нітратна форма азоту є рухомою та легкозасвоюваною для рослин, проте підлягає вимиванню за надмірного зволоження ґрунту, що особливо необхідно враховувати при проведенні ранньо-весняного підживлення.

Для ріпаку озимого ефективним азотним добривом для підживлення по мерзло-талому ґрунту є аміачна селітра. Також застосовують сульфат амонію. Азот у цьому добриві міститься у амонійній формі та доступний для рослин, також у його складі наявна сірка, яка відіграє провідну роль у закладанні елементів продуктивності культури.

У стресових умовах вегетаційного періоду, за відсутності опадів доцільним є застосування листкового підживлення зернових культур карбамідом. Азот у карбаміді знаходиться в амідній формі та добре засвоюється рослинами через листкову поверхню, що ефективніше у зазначених умовах, порівняно з розкидним внесенням добрив.

– Застосування інгібіторів нітрифікації. Внаслідок застосування інгібіторів нітрифікації з карбамідо-аміачною сумішшю, карбамідом у період відновлення весняної вегетації підвищується коефіцієнт використання азоту з добрив на 10-15 %. Механізм дії цих препаратів полягає у пригніченні активності нітрифікуючих бактерій, що сповільнює процес утворення нітратів. При цьому створюються умови подовженої дії азотного живлення, знижуються втрати азоту внаслідок вимивання, підвищується урожайність. Це дозволяє зекономити на внесенні азотних добрив.

– Ефективність дії азотних добрив підвищується на фосфорно-калійному фоні. Поєднання азотного удобрення з внесенням фосфору та калію підвищує коефіцієнт засвоєння азоту з добрив.

– Непродуктивні втрати азоту. Процес денітрифікації – це негативне явище відновлення нітратів до молекулярного азоту та його оксидів, тобто відбуваються вивільнення цього елементу в атмосферу. Особливо інтенсивно денітрифікація відбувається в анаеробних умовах, а також за підвищеної вологості ґрунту – 80-100 % повної вологоємності. З метою запобігання втратам азоту під час підживлення озимих культур необхідно враховувати стан вологості ґрунту.

Непродуктивні втрати азоту відбуваються за поверхневого внесення карбаміду при температурі повітря вище +5°C на сухий ґрунт.

– Фітосанітарний стан посівів. Бур’яни є конкурентами культурних рослин за вологу, світло та поживні речовини. Внесення азотних добрив на забур’янених посівах озимих зернових культур та ріпаку озимого призводить до засвоєння азоту бур’янами, що знижує надходження його у рослини. У зв’язку з цим, перед проведенням азотних підживлень важливим заходом є боротьба з бур’янами шляхом внесення гербіцидів.

Вега Н. І., к. с.-г. н., в.о. доц., кафедра агрохімії та ґрунтознавства Львівського НУП