Новини, Техніка

Професія «управляти» с/г машинами: романтика часу чи шлях прогресу навиків

30.09.2021

Уже понад сто років сільськогосподарську галузь неможливо уявити без застосування різноманітних машин та пристроїв до них. Їх основу складає техніка з двигунами внутрішнього згорання, які набули поширення в США та західній Європі у 20-х роках ХХ століття, а у післявоєнний період і на наших теренах. Такими машинами є, звичайно, трактор, до якого кріпиться усе необхідне обладнання для обробітку землі та обслуговування галузі, а також комбайн – машина, без якої неможливий збір врожаю. Відтоді професія машиніста стала найбільш затребуваною серед усіх виробничих спеціальностей. Вона пройшла певний еволюційний шлях від романтики пізнання «неручного» способу виробництва до отримання унікальних знань управляти технологічно складними машинами.

Коротка історія машин…

Перший трактор створено на паровому двигуні і виготовлено у Великобританії в середині XIX століття. Тоді ж з’явилися і перші трактористи. Більш досконалу модель з двигуном внутрішнього згоряння побудували американці в кінці того ж століття. Менш масивні машини почали виробляти вже на початку ХХ століття – в 1917 році інженери Ford запропонували ідею збирати трактор без металевої рами, функцію якої виконували мотор і трансмісія, об’єднані картерами. Трактор набув сучасного вигляду і став набагато зручнішим для управління.

Перші трактори були звичайними тягачами, не маючи спеціальних робочих частин у вигляді відвалу, ковша і тих механізмів, які встановлюються на сучасних моделях. Відтак, виникає нова, раніше невідома професія – тракторист сільськогосподарського виробництва. На той час належне виконання професійних обов’язків вимагало від тракториста значних фізичних зусиль.

У подальші роки, особливо після Другої світової війни, відбувається істотний прогрес у конструкції тракторів та їх функціональних можливостей:

  • 1922 р. – компанія International Harvester представила пристрій для передачі потужності двигуна на підключене устаткування;
  • 1932 р. – сталеві колеса з виступами були замінені гумовими літаковими колесами;
  • 1933 р. – вперше трактор Ferguson-Brown випускається з триточковим механізмом навішування для кріплення знарядь з гідравлічним управлінням. Це вдосконалення дозволяло передавати тягове зусилля на задні колеса, роблячи трактор більш маневреним;
  • 1939 р. – розроблений механізм тяглового зусилля удосконалено з можливістю виконувати функції автоматичного контролю тяги і глибини оранки;
  • 1954 р. – John Deere та International Harvester представили навісне обладнання до комбайнів для збирання кукурудзи;
  • 1956 р. – в Австралії запатентована пневматична сівалка Gyral;
  • кінець 60-х рр. – компанія Claas почала розробку тягача, обладнаного гідростатичною трансмісією, що дало поштовх для виготовлення у 1993 році безступінчастої трансмісії;

Із розвитком механізації сільського господарства суть роботи трактора змінювалася. Якщо спочатку трактори використовувалися лише для обробітку ґрунту, то сьогодні їх пристосовують для виконання максимальної кількості сільськогосподарських робіт. За допомогою нових пристроїв механізується практично кожен крок процесу вирощування культур, від посадки до збирання. Це можливе завдяки тому, що сучасна техніка оснащена високотехнологічним обладнанням. Автоматизовані системи, безпілотне обладнання, системи датчиків й інші складні пристрої полегшують роботу людей.

На рис. 1 можна побачити як змінювалося робоче місце тракториста за останні 100 років – від примітивного ручного, механізованого до високотехнологічного.

Професія «управляти» с/г машинами: романтика часу чи шлях прогресу навиків

Професія «управляти» с/г машинами: романтика часу чи шлях прогресу навиків

Професія «управляти» с/г машинами: романтика часу чи шлях прогресу навиків

Рис. 1. Робоче місце тракториста у різні епохи технічного прогресу

Стосовно комбайнів у сучасному вигляді і розумінні, то ці машини пройшли теж певний еволюційний шлях. Адже до середини ХХ століття була широко поширена думка, що в сільському господарстві повинні переважати універсальні трактори з причіпними пристроями. Однак, ще у кінці ХІХ століття робилися спроби створення самохідних машин. Так, у 1888 році Джордж Стоктон Беррі створив паровий самохідний комбайн, який здатний за день обробляти до 40,5 га. Комбайн на паровій тязі випускала і компанія Ford (1910 р.). Але на зміну пару прийшов бензиновий двигун. Завдяки йому з 1926 р. американські комбайни отримали сучасний вигляд.

На європейському континенті виробництво комбайнів розпочалося вже у післявоєнний період. Першим комерційно успішним комбайном став у 1953 р CLAAS Hercules. Справжнього розквіту галузь комбайнобудування набула в 60-і роки, коли світова економіка подолала наслідки двох світових воєн і Великої депресії. Надалі вони удосконалювалися, отримали закриту кабіну і безліч електроніки. Але навіть найсучасніші комбайни зберегли родові риси, успадковані від «предків».

На рис. 2 можна побачити, як змінювалося робоче місце комбайнера за останні 100 років, – від відкритого та простого до автоматизованого.

Вимоги до професії

Слід зауважити, що професії тракториста-машиніста і комбайнера надзвичайно споріднені, і довгий час не розглядалися як окремий фах. Сьогодні, звичайно, особливості в будові та функціональності цих самохідних машин вимагають окремого підходу до управління трактором та комбайном. Але загалом обов’язки та вимоги до оператора цих машин дуже подібні, тому розглянемо їх разом.

Отож, за період розвитку сільськогосподарських машин відповідно були і сформовані основні вимоги до людини, яка хоче стати машиністом трактора і комбайна, а саме: повинна мати високий рівень точності і координації рухів, відповідний рівень стійкості, розподілу і переключення уваги, технічну кмітливість, пов’язану з відмінною зоровою пам’яттю, а також мати високорозвинену емоційно-вольову стійкість.

На першому етапі – створення і поширення машин – машиніст для експлуатації застосовував надзвичайно багато фізичних зусиль. Робоче місце у них було мінімально комфортним, без належної амортизації, а відсутність кабіни унеможливлювала роботу агргегата в несприятливих погодних умовах. Така праця була під силу лише як фізично, так і морально витривалим особам. Крім цього, вони також повинні розумітися в конструкції та вміти самостійно обслуговувати машини.

Якщо говорити про наступний період розвитку машинобудування, то він характеризувався стрімким технічним удосконаленням будови машин, розширенням функціональних можливостей. Це потребувало додаткових знань від машиніста. Однак, у більшості моделей з’явилася кабіна, яка дозволяла працювати у більш комфортних умовах. Але цей відрізок часу (1950-2000 рр.) я б розділив на те, що відбувалося на теренах колишнього СРСР та іншого світу, зокрема, США та західної Європи. Адже науково-технічний прогрес майже не вплинув на вдосконалення технічного парку аграрної галузі, тому для нас багато років звичними були одні й ті ж моделі кількох заводів: МТЗ, ХТЗ, ЮМЗ, СК-5 тощо. Тому вони і відображені на фотографіях.

Спеціаліста цієї професії того часу можна охарактеризувати як широкого знавця і трактора, і комбайна, і автомобіля, і всіх причіпних й начіпних машин. Тоді оператор повинен був вміти: користуватися машинами; знати ознаки і причини найбільш поширених несправностей, які виникають у процесі експлуатації; систему технічного обслуговування; виконувати слюсарно–монтажні роботи (розбирати машину, ремонтувати деталі або замінювати їх новими, складати окремі вузли тракторів, автомобілів, різних сільськогосподарських машин); користуватися робочим інструментом, технологічними картами з організації і технології виконання сільськогосподарських і ремонтних робіт, розумітися на контрольно-вимірювальних приладах тощо.

Професія «управляти» с/г машинами: романтика часу чи шлях прогресу навиків

Професія «управляти» с/г машинами: романтика часу чи шлях прогресу навиків

Професія «управляти» с/г машинами: романтика часу чи шлях прогресу навиків

Рис. 1. Робоче місце комбайнера у різні епохи технічного прогресу

Сучасний період сільськогосподарського машинобудування і розвитку аграрної галузі характеризується використанням надзвичайно складних машин, адже в їх конструкції поєднані досягнення багатьох наук – теплотехніки, гідравліки, механіки, електроніки, конструювання, технології машинобудування, а також наук, пов’язаних з експлуатацією тракторів. Тому сучасний оператор трактора чи комбайна повинен володіти знаннями та навиками багатьох сільськогосподарських професій: водія, механіка, знати будову і правила експлуатації сільськогосподарських машин, систему технічного обслуговування машинно-тракторного парку, ознаки основних несправностей і способи їх усунення, а також володіти навиками управління навігаційними системами, автоматизованими алгоритмами управління машиною тощо.

За своїм характером діяльність сучасного тракториста чи комбайнера поступово наближається, з одного боку, до праці індустріального працівника, а з іншого, – до праці спеціаліста технолога сільськогосподарського виробництва, дедалі більше насичуючись інтелектуальним змістом. При цьому спостерігається тенденція переходу від машиніста-техніка до виконання функцій оператора-наглядача, який слідкує за роботою машини.

На практиці це означає, що оператор повинен уміти управляти машиною за допомогою досягнень диджіталізації: консолі управління, що забезпечує зручне користування всіма основними функціями машини; набору джойстиків, які розташовані безпосередньо під рукою оператора; сенсорного моніторингу, який дозволяє контролювати всі основні робочі параметри машини одним поглядом на екран, а також налаштовувати виконання автоматичних функцій. Особливістю таких систем є наявність різного програмного забезпечення на усіх моделях тракторів чи комбайнів залежно від заводу-виробника.

З одного боку, це полегшує роботу оператора машини, адже легкість управління робочими елементами у поєднанні з ідеальним комфортом, який присутній у кабіні, надає певний романтизм професії. До неї долучаються навіть дівчата, особливо у західній Європі. Це дійсно так, оскільки основною функцією будь-якого водія є операторська – керування рухом агрегата в просторі і підтримування його функціонування в межах норми, де значне місце посідає спостереження за правильністю його руху (чи прямолінійний він, чи співпадає з міжряддям під час культивації і прополювання, з борозною під час оранки, зі слідом маркера під час сівби), за простором, у якому переміщується агрегат, тобто за полем.

Зрозуміло, що до функцій оператора також належить підготовка машини та пристроїв, з якими вона виконує відповідні виробничі функції. Однак, у ситуації виявлення несправностей чи поломок, як правило, вмінь такого водія недостатньо, тому надзвичайно важливим елементом безперебійної роботи машино-тракторного парку будь-якого підприємства є сервісне обслуговування дистриб’ютором техніки.

З іншого боку, ключовим моментом виступають тепер знання та вміння користуватися комп’ютерним обладнанням для ефективного управління не лише рухом машини, функціональності окремих технічних агрегатів, а й комплексом усього поля чи господарства.

Висновки

Таким чином, здійснений нами невеличкий екскурс у професію тракториста і комбайнера дозволив зрозуміти, як змінювалися умови праці та вимоги до цього фаху. Характер роботи на цих машинах змінився за сто років від машиніста-техніка до оператора з потребою висококваліфікованої сервісної служби, але уже заводу-виробника через складність конструкції машини та наявність електронного обладнання.

Водночас створений комфорт та полегшення умов праці оператора вимагає ґрунтовних знань як в техніці, так і інженерії, комп’ютерному програмуванні, ну і звичайно, ґрунтознавстві, агрономії тощо. Це створює образ високоінтелектуального та високооплачуваного представника професії аграрної галузі, який має значний вплив на розвиток галузі.

Підготував Сава Андрій, д.е.н., с.н.с.

У статті використано наступні джерела:

https://uk.wikipedia.org,
https://latifundist.com,
https://aggeek.net,
https://dcz.gov.ua

Залишити коментар: