Аграрна політика

Рік аграрний на завершенні. Підіб’ємо підсумки?

28.12.2018

Уже традиційно по завершенні активних польових робіт аграрії ніби заворожені візуально відпочивають, а насправді насторожено готуються до наступного, не менш цікавого «аграрного» року. Цей період одночасно відображає результати діяльності за рік та визначає перспективи на майбутнє. От і ми спробуємо дати оцінку підсумкам та очікуванням у вітчизняному аграрному секторі…

Виробничі здобутки

Розпочнемо, звичайно, із виробничих результатів, які є первинними стимулами для діяльності у цій галузі. Отож, як свідчать оперативні дані профільного відомства та служби статистики, вітчизняні аграрії практично завершили збір цьогорічного врожаю. Причому він знову став рекордним і таки мабуть досягне 70 млн тонн зерна. Таким чином, площа під зерновими та зернобобовими культурами склала у 2018 році 14,8 млн га (+101,3% до 2017 року), а врожайність – 47,4 ц/га (+111,5%). Виникає питання, що ж стало причиною такого високого врожаю? Адже весною прогнози були не дуже втішними. Справді, якщо проаналізувати стан посівів зернових культур, особливо ярих, то сподіватися на рекорд було марно. В результаті аграрії отримали в середньому лише 34,8 центнерів з 1 гектара та зібрали всього 34,3 млн тонн (з 9,9 млн га). Порівняно із минулим роком падіння склало більше 1 млн тонн при показниках 2017 року: зібраній площі – 9,2 млн га та урожайності – 38,5 ц/га.

Однак «виручила» у досягненні рекорду славнозвісна «цариця полів». Завдяки надзвичайно сприятливим погоднім умовам у більшості регіонів в другій половині року сформувався високий врожай кукурудзи на зерно. Так, в середньому приріст урожайності порівняно із попереднім роком слав понад 2,2 тонн на гектар і дорівнює 77,0 ц/га. При стабільній площі до збирання (4,4 млн га) вдалося зібрати 34,1 млн тонн, що на 138,1% більше ніж торік.

Рік видався вдалим і для вирощування технічних культур, частка яких у структурі посівних площ є стабільно високою. Лідером, звичайно, можна назвати соняшник, який вирощують на площі 6,0 млн га та зібрали у 2018 році 13,8 млн тонн (+113,1%) при урожайності 22,8 ц/га (+112,8%). Подібна ситуація спостерігалася із вирощуванням сої. Навіть при зменшенні площ на 0,2 млн га вітчизняним вдалося досягнути на 6,1 ц/га (+130,9%) більше урожайності та зібрати на складах понад 4,4 млн тонн насіння сої, що на 112,8% більше ніж у 2017 році.

Коливання у показниках спостерігається щодо ріпаку, однак говорити про значні проблеми не приходиться. Адже при збільшенні площ на 0,25 млн га урожайність знизилася у 2018 році на 1,8 ц/га, що в результаті не вплинуло на зниження загального врожаю – 2,7 млн тонн проти 2,2 млн тонн у 2017 році.

Минулорічні проблеми відвантаження солодкого кореня на переробні заводи (як один із стримуючих факторів) спричинили зниження посівів цукрових буряків на 12,3% (274 тис га). Спад обсягу вирощеного кореня складає при цьому лише 8,8% завдяки підвищенню врожайності до 494 ц/га (+20 ц/га).

Якщо говорити мовою цифр, то за розрахунками науковців Інституту аграрної економіки, валова продукція рослинництва прогнозується на рівні 198,5 млрд грн, що на 10,6% більше, ніж торік.

Напрошується висновок, який завжди супроводжує аграріїв у повсякденній праці на землі – урожай надзвичайно чутливий до кліматичних умов та погодних змін протягом усього вегетаційного періоду вирощування сільськогосподарських культур. Попри це, слід визнати технологічний прогрес і технічну забезпеченість товаровиробників, які роблять ставку власне на «контрольовану» складову діяльності та успіху. Ось це, мабуть, і є головним здобутком українського аграрія.

Катастрофічні прояви у тваринництві

Читач може запитати, а чому галузь тваринництва не присутня у розділі, де розповідалось про здобутки аграрного сектору загалом? Відповідь проста і, на жаль, іронічна. Не применшуючи роль аграрних формувань, які успішно розвивають галузь, ситуація на національному рівні залишається катастрофічною. Вона уже давно вийшла за межі діяльності приватного бізнесу та не вирішується в рамках державної аграрної політики, адже галузь є носієм не лише економічних параметрів формування ВВП. Тому про здобутки говорити зарано. І ось красномовні факти. Станом на 1 грудня 2018 р., в Україні нараховується 3 млн 653 тис. голів ВРХ. Падіння чисельності за рік склало 153 тис. голів, або понад 4%. Для порівняння, в Київській області утримується 130 тис. голів худоби, Дніпропетровській – 145 тис., Волинській – 138 тис., а в Кіровоградській узагалі – 98 тис. Тобто за рік в Україні зникло більше корів, ніж є зараз в багатьох областях держави. Найбільше ж худоби вирізали на Миколаївщині – тут поголів’я зменшилось за рік на 32%!

Звичайно, оцінювати за цим показником усю галузь не коректно, але вона дуже наглядна щодо вияву та вирішення проблем у сфері зайнятості сільського населення, покращення екологічних аспектів вирощування культур, забезпечення раціонального споживання продуктів харчування тощо.

Отож, цьогоріч експерти визнають, що навіть при такому скороченні поголів’я ВРХ, обсяги виробництва м’яса – продукції вирощування худоби і птиці – навіть дещо перевищать показники 2017 року (+1,4%) і становитимуть 3251,8 тис. тонн. Найбільше зростуть обсяги виробництва м’яса птиці – до 1672,6 тис. тонн (+5,4%). Щодо виробництва м’яса овець та кіз, то обсяги залишаться майже на минулорічному рівні (+0,4%) і становитимуть 27,5 тис. тонн. Дещо зросте виробництво яєць – аграрії одержать 16 млрд шт., що на 3,2% перевищить торішні показники.

Очікувано виробництво м’яса великої рогатої худоби у 2018 році зменшиться на 4,9% і становитиме 540,9 тис. тонн, а м’яса свиней – на 5,8% – до 974,6 тис. тонн. Обсяги виробництва молока теж зменшаться проти 2017 року на 2,1% і складуть 10067,3 тис. тонн.

У цифровому вираженні валова продукція тваринництва очікується на рівні 69,7 млрд грн. (або +0,1% порівняно із 2017 роком). Цей результат свідчить, на нашу думку, лише про одне – уже вкотре зберігатиметься тенденція сповільнення спаду обсягів виробництва продукції тваринництва лише завдяки галузі птахівництва. Це призводить до викривлення ситуації як у структурі виробництва, так і споживання, що покривається не завжди якісним імпортом. Відсутність дієвих механізмів стимулювання внутрішнього попиту і, як наслідок, виробництва таких цінних видів продукції як яловичини та молока, впливає і на соціальну складову сільських територій. І це є найважливішим підсумком року та … усього періоду незалежності України.

О потужний експорт!

Ми не даремно застосували такий літературний зворот. В останні роки ми звикли із думкою, що аграрний сектор є локомотивом національної економіки та флагманом зовнішньої торгівлі країни. І це безперечний факт з огляду, що інші галузі знаходяться не у фаворі протягом 5-7 років. При цьому виникає суперечливе враження про експортні успіхи. Про це свідчать обсяги та структура експорту продукції АПК.

За результатами січня-вересня 2018 року український аграрний експорт склав $12,9 млрд., що є дещо меншим показником за аналогічний період попереднього року. Однак очікується, що ситуація вирівняється. В трійку товарів-лідерів аграрного експорту традиційно входять зернові культури з часткою 37%, олії – 24,1% та насіння олійних культур – 10,3%. Тобто кожного року Україна поставляє на світові ринки понад 27 млн тонн зерна, 3 млн тонн насіння ріпаку та сої, що формує близько половини експорту. Це, з одного боку, свідчить про значний потенціал галузі рослинництва, адже ми виробляємо у2-2,5 рази більше ніж споживаємо, а з іншого – практично залежні від врожаю та вивозимо «вуглецеву» сировину. Суттєвим мінусом у цій ситуації, є відсутність у структурі експорту АПК доданої вартості переробної промисловості. Винятком є олійножирова галузь, яка практично на 90-95 відсотків працює на зовнішні ринки.

Незважаючи на це, у профільному відомстві звітують про збільшення обсягів експорту таких товарів як: насіння ріпаку – на 15,2%, м’яса та субпродуктів домашньої птиці – на 29,3%, яєць птиці – на 73,9%, олії зі свиріпи, ріпакової або гірчичної – на 83,9%, горіхів – на 79,4%, шоколаду та інших продуктів з вмістом какао – на 21,3%, олії соєвої – на 18,3%, маргарину – на 31,9%, кондитерських виробів з цукру – на 20%, масла вершкового та інших жирів, вироблених з молока – на 16,3%, хлібобулочних, кондитерських виробів – на 12%, вин виноградних натуральних – на 46,5%.

Із цього випливає, що потенціал аграрного сектору та харчової промисловості у задоволенні імпорту інших країн є надзвичайно великим і розкриває широкі перспективи стратегічного розвитку. Тому варто розширювати географію, вивчаючи особливий попит споживання кожного окремого регіону.

Підтримка держави

Особливого значення у 2018 році набула державна підтримка аграрного сектору. Знаково, що вона за обсягами і напрямами втратила формальний характер порівняно із минулими роками. І це повязано не лише із закладеними у бюджеті 6,3 млрд грн, а й векторами підтримки: тваринництво, фермери, господарства населення. Отож спроба v.2018 стосувалася розвитку тваринництва (4,0 млрд. грн); фермерства (1,0 млрд грн); здешевлення вітчизняної с/г техніки (945 млн грн); розвитку садівництва та виноградарства (300 млн грн).

Ососбисто для мене такі цифри викликають двояке враження. Позитивне проявляється у небачених раніше «ЗАПЛАНОВАНИХ» коштів на підтримку аграрних формувань. Негативне полягає у тому, що пряма державна допомога нівелюється скасованим раніше спецрежимом ПДВ, який дозволяв через механізм непрямої підтримки тоді акумулювати понад 20 млрд грн (сьогодні ця цифра сягнула мабуть і 30 млрд грн). Доповнює дьоготь у бочці меду і той факт, що не всі виділені кошти на папері фактично отримає їх кінцевий споживач. Причини: немає кому, не бажають, складна процедура отримання тощо.

Розглянемо ситуацію навколо галузі скотарства, про яку ми у статті уже згадували. Отож, громадянам виділили 700 млн грн, а станом на 1.12.2018 р. дотацію нараховано у сумі трохи більше 320 млн грн (або лише 45,7%) для 152 тис осіб, які утримують молодняк ВРХ. Теж саме спостерігається і за іншими напрямами:

  1. «Здешевлення кредитів» – 66,0 млн грн (факт – 37,6 млн грн, використано – 29,7 млн грн).
  2. «Фермерська підтримка» – 1000,0 млн грн (факт – 41,9 млн грн, з них 1,0 млн грн – компенсація насіння, 43,6 тис грн – дорадчі послуги, 36,3 млн грн – компенсація вартості техніки, 3,1 млн грн – компенсація відсоткової ставки кредитів, 1,3 млн грн – підтримка обслуговуючих кооперативів).
  3. «Садівництво і виноградарство» – 300,0 млн грн (факт – 101,0 млн грн).
  4. «Підтримка тваринництва» – 4000,0 млн грн (факт – 1869,3 млн грн, з них 2,8 млн грн – компенсація відсоткової ставки кредитів, 1007,6 млн грн – компенсація вартості будівництва ферм, 500,0 млн грн – дотація на голову корови юридичним особам, 214,6 млн грн – відшкодування вартості племінних тварин).
  5. «Придбання вітчизняної техніки» – 945,0 млн грн (факт – 526,6 млн грн).

Тобто з різних причин за місяць до кінця календарного року освоєно трохи більше 2,5 млрд грн, що складає трохи більше 41 відсотка від запланованого. Це означає, що проблеми окремих категорій товаровиробників є значно глибшими ніж очікування підтримки держави. Тому державі як інституту регулювання діяльності варто звернути на загальні макроекономічні аспекти ведення бізнесу загалом, запровадити прозорі і прості механізми стимулювання підприємницької діяльності на селі, вирішити питання з оптимізації податкового навантаження для різних категорій господарств.

Очікування…

Це, мабуть, найцікавіший момент, коли знаходишся в ситуації невдячного прогнозиста. Кожний аграрій, звичайно, для себе очікує більш кращих результатів діяльності, з острахом слідкуючи за інформацією синоптиків. Але, як то кажуть, «Не єдиною…» погодою.

Хоча ми всі ходимо під небесами і діємо в сільському господарстві залежно від погоди, коригуємо структуру посівних площ, технологічні операції, але успіх у цій справі залежить від набагато більшої кількості факторів.

І перше, що приходить на думку: виробили то виробили врожай, а як його вигідно продати й отримати прибуток хоча б на рівні 20-30% рентабельності, щоб мати можливість продовжувати розвиватися. Тож, сподівання стосуються цін на продукцію, їх стабільності у період збирання збіжжя, відсутності штучних махінацій трейдерів тощо.

Сподівання номер два: необхідно кардинально вирішити питання аграрної логістики, зберігання сільськогосподарської продукції та її відвантаження на переробні підприємства у сезон збирання. Це надто важливі питання, які впливають на раціональний розподіл у періодах витрат та їх покриття аграрними виробниками, збереження якості продукції та оптимізації витрат на її зберігання.

Варто очікувати продовження цінових «гойдалок» на виробничі ресурси, як це відбувалося із мінеральними добривами та паливом, особливо в критичні періоди попиту на них. Це доводить залежність вітчизняного ринку від зовнішніх тенденцій, цін, а також необхідність більш ретельного планування витрат на закупівлю ресурсів аграріями.

Не варто мабуть очікувати і зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. У парламенті після свята Св. Миколая обіцяють зробити «подарунок» і таки продовжити заборону. Натомість не запропоновано жодного варіанту запровадження повноцінного ринку землі, принаймні розгляд відкладається до осені – чи то рік свині, чи то рік виборів наближається. Міркуйте самі…

А щодо підтримки держави, то її уже скоротили на 1 млрд грн. Мабуть через те, що не скористалися усі бажаючі у повній мірі. Тому марно сподіватися на покращення ситуації у цій сфері, хоча віримо у перемогу здорового глузду та доступність її для аграріїв.

Загалом, хочеться відмітити, що оцінка комплексу факторів дає усі підстави говорити про стабільність в аграрній галузі та можливості поступового розвитку у 2019 році. Цього бажаємо усім сільськогосподарським товаровиробникам і споживача їхньої продукції.

Підготував

Сава Андрій, к.е.н., с.н.с.