Сповідь хлібороба

ПрАТ «Мшанецьке», яке існує у старовинному поселенні – с. Мшанець Теребовлянського району Тернопільської області, має за натрудженими плечима вікову історію, якою з чистою совістю треба пишатися. До останніх 10 років, приблизно з 1913 року на цьому місці будувало свою історію, створювало неповторні технології Мшанецьке буряконасінницьке господарство. Наразі з насінням на цьому підприємстві покінчено, але справжня культурна традиція українського хліборобства, яка передається по крові з покоління в покоління, тут поважається і зберігається – за це особисто відповідає керівник ПрАТ «Мшанецьке» Петро Васильович Іліщук, з яким я мала чудову нагоду поспілкуватись.

Петре Васильовичу, розкажіть, будь ласка, який нині стан справ у Вашому господарстві?

• Ви знаєте, яка сьогодні тяжка ситуація спіткала Україну. Проте, я хочу зазначити, що економічні умови для села ніколи не були простими. І при всьому цьому ми є на сьогодні самодостатнім господарством, яке повністю розрахувалось за всі свої кредитні зобов’язання і за 10 років свого існування ні одного разу не затримало зарплату. Зараз ми готуємося до весни, а вона у цьому році буде непроста, бо владі у цей час точно нема діла до проблем селянства. Маємо насіння, усі власні матеріальні ресурси, необхідні для проведення повного комплексу весняно-польових робіт, який, я впевнений, пройде успішно. Сподіваємось тільки на себе і віримо у кращі часи, коли селяни відчують, що вони є повноправними господарями своєї землі. Живуть, працюють, отримують задоволення від того, що вони – хлібороби, бо хліборобському роду нема переводу!

Поділіться, будь ласка, Вашими планами у роботі ПрАТ «Мшанецьке».

• На далеке майбутнє важко щось планувати у такій нестабільній ситуації. Стратегія дуже складна, фактично ми мусимо жити одним днем: продаємо-купляємо. Але все одно свій характерний напрямок розвитку ми тримаємо не дивлячись ні на що. Наприклад, з рослинництва: з мінімальними затратами отримати максимальну віддачу – з кожного гектару, з кожної одиниці техніки. І це реально для нас, бо якщо правильно організована технологія роботи та є професійні кадри, буде позитивний, прибутковий результат від врожаю.

У нас роками вироблена структура сівозміни, якої ми чітко дотримуємось. Ми не маємо права робити нічого зайвого, витрачати кошти на сумнівні речі. Тому ми маємо рентабельне рослинництво. 2014 – один з кращих років за 41 рік моєї роботи на землі. І в цьому році ми будемо робити все, щоб врожай у полі був на високому рівні й відповідав нашим планам – ще краще, ніж у 2014 році.

Щодо тваринництва – зараз ми маємо 1050 голів ВРХ, з яких 350 молочних корів. Але тваринництво нині загнано у глухий кут, і, можливо, доведеться значно зменшити поголів’я, що буде дуже прикро. Але все одно – головне, щоб у державі наступив мир, а решту ми переживемо.

У технічному відношенні ПрАТ «Мшанецьке» досить посилилося в останні роки. Маємо комбайни Claas і дві машини John Deere для обробітку ґрунту та посіву, сівалки та обприскувачі відомих світових брендів, що дає можливість працювати у полях на високому рівні. І ми плануємо найближчим часом оновити парк техніки, бо стояти на місці не маємо права.

Також, звісно, в наших планах невпинне вирішення соціальних проблем, бо все, що має відношення до села, знаходиться у сфері нашого впливу та піклування – і тут по-іншому бути не може.

В чому, на Ваш погляд, криється корінь проблем аграрної галузі України?

• За роки існування держави село навчилося працювати, але не навчилося себе захищати. У нас немає аграрної фракції! Нема людей, які б могли відчути та передати біль села, захистити селян – а вони поодинці є слабкими. Наразі ми бачимо в Україні хибну стратегію агровиробництва – віддання переваги тільки великим холдингам, що суперечить принципам звичайного хлібороба. Навіть у самому селі відсутній елементарний кооперативний дух, який би давав підтримку та дозволяв адекватно формувати бюджет. Нам треба усвідомити, відчути в собі селянський дух, який об’єднує нас у роботі на землі і який складався віками в організмі хлібороба. І ми повинні йти за цим покликанням, щоб люди на селі були заможними, а Україна мала добробут та благополуччя.

Петре Васильовичу, окресліть, будь ласка, основну особливість ПрАТ «Мшанецьке».

• У нашому господарстві врожайність знаходиться на рівні середньо обласного показника. Але продукція абсолютно екологічно чиста та безпечна для харчування – навіть маленьких дітей! Ми у повній мірі можемо претендувати на статус підприємства-виробника органічної продукції і, можливо, у цьому році увійдемо в органічну програму. Кожен рік ми вносимо на свої поля по 15-17 тис. тонн гною і при цьому мінімальну кількість хімії та мінеральних добрив.

І наостанок – поділіться, будь ласка, Вашими головними життєвими принципами та кредо.

• Люблю роботу! І буду працювати до тих пір, доки робота на землі буде приносити мені задоволення. Моє головні принципи – любити Україну, людей, землю, на якій живу та працюю, сумлінно відноситись до того, чим займаюсь і робити добро – все це створює умови, в яких приємно та радісно відчувати, що ти правильно живеш.

До речі, Петро Васильович є не тільки професійним керівником та аграрієм. Робота на землі надихає його на те, щоб бути ще й поетом, і в більшості його світлі, душевні вірші стосуються живих миттєвостей хліборобського життя – іноді приємних, а іноді – болючих.

Тетяна Бєлінська

 

Іліщук Петро Васильович «Записка сільського делегата»

Подія величава історична:

Зібрався у столиці весь аграрний цвіт,

Квітами і словом героїв пом’янули

І розпочали свій аграрний з’їзд.

Президію робочі органи обрали,

Прийняли в партію виходців села.

Святковість і врочистість добавляли

Аура і дух театру ім. Франка.

Із доповіді голови дізнались,

Могло це здивувати і не дивака,

Аграрна партія була де-юре,

А користі, як з цапа – молока.

Лекторат села розмитий,

І його дурять много літ,

Щоразу вибираєм депутатів,

З яких сміється весь світ.

Нема аграріїв, депутатів,

Відсутнє лобі у села,

І тут вже зовсім не до сміху –

Як видно, це уже біда.

Я і сам не можу це збагнути:

Є хліб і до хліба на столі.

Багатство це все творять люди,

Які просто існують на селі.

У виступах волало з болем:

«Спасайте, гинем, пропадем!

Давайте розроблять програму,

Щоб знали хоч, куди ідем».

А ідем ми, як в глухім тунелі,

І світла ще не видно в нім.

Керують, як фіра без дишла,…

І скоро прийде нам каюк усім.

Коли всі делегати виступили,

Переконали, що народ наш добро їсть,

Я в бога попросив здоров’я,

Щоби дожить і почуть, що вирішить наступний з’їзд.

no image.