Технологічні аспекти вирощування ріпаку ярого

Посіви ріпаку ярого в Україні зосереджено на менших площах, порівняно з ріпаком озимим, що пов’язано з нижчим потенціалом його урожайності. Проте, досвід провідних аграрних підприємств свідчить, що це високорентабельна культура. Внаслідок вирощування за інтенсивною технологією можливо отримувати урожайність насіння сучасних сортів та гібридів на рівні 2,6-3,2 т/га.

Отримання високої і стабільної урожайності ріпаку ярого безпосередньо залежить від впроваджених елементів технології вирощування. У зв’язку з цим, необхідним є науково-обґрунтований підхід до кожного технологічного прийому.

Обробіток ґрунту у технології вирощування ріпаку ярого

Система обробітку ґрунту є важливою технологічною ланкою, від якої безпосередньо залежить ріст та розвиток посівів ріпаку ярого. В системі основного обробітку ґрунту під цю культуру доцільним є проведення оранки на глибину 22-30 см залежно від типу ґрунту та стану забур’яненості поля. Якісне проведення зяблевої оранки покращує структурний стан ґрунту, водно-повітряний та поживний режими, забезпечує загортання та знищення бур’янів, є профілактичним заходом у боротьбі з патогенними організмами та шкідниками, які зимують у ґрунті та на рослинних рештках.

Ріпак ярий – вологолюбна культура. При проведенні поверхневого мілкого обробітку зона розміщення коренів знаходиться лише частково у розпушеному шарі ґрунту, формується слабка коренева система, а це обмежує надходження достатньої кількості води в рослинний організм з нижніх шарів ґрунту.

Рано навесні рекомендовано провести культивацію або боронування. Основною метою цих заходів є збереження вологи у ґрунті, активізація мікробіологічної активності, попередження сходів бур’янів. Оскільки ріпак ярий сіють рано навесні закриття вологи може бути замінено передпосівним обробітком.

Завданням передпосівного обробітку ґрунту є забезпечення дрібногрудочкуватої структури ґрунту, вирівнювання поверхні поля, загортання добрив та створення сприятливих умов для проростання насіння. Проведення передпосівного обробітку комбінованими знаряддями на глибину загортання насіння дозволить краще підготувати ґрунт для сівби ріпаку ярого.

Вибір термінів посіву та способи сівби

Оскільки ріпак ярий холодостійка культура, сівбу необхідно проводити у ранні терміни. Науково доведено, що насіння ріпаку ярого здатне проростати за середньодобової температури повітря 1-3 °C. У зв’язку з цим, оптимальні терміни посіву у західному Лісостепу припадають орієнтовно на третю декаду березня – першу декаду квітня.

Ріпак ярий негативно реагує на пізні терміни сівби, що супроводжується значним зниженням урожайності, яке становить 30-50 %, також в зазначених умовах зменшується вміст жиру в насінні. За пізніх строків сівби утворюється менша кількість гілок першого та другого порядку, рослини формуються низькими.

Передпосівна підготовка насіння полягає у його протруюванні фунгіцидними та інсектицидними протруйниками, занесеними до Переліку пестицидів і агрохімікатів дозволених до використання в Україні. Цей захід забезпечує захист сходів від ураження патогенними організмами та пошкодження шкідниками. На перших етапах росту та розвитку значної шкоди посівам ріпаку ярого завдають хрестоцвітні блішки, листоїди, попелиця, також поширеними хворобами є чорна ніжка, пліснявіння насіння, фомоз, гнилі. Тому протруювання є невід’ємною складовою технології. Сьогодні насіннєві господарства переважно пропонують посівний матеріал ріпаку ярого вже підготовлений для сівби.

Схожість насіння безпосередньо залежить від якості сівби та передпосівної підготовки ґрунту. Насіння ріпаку ярого дрібне, тому сівбу необхідно проводити на невелику глибину, зокрема на важких за гранулометричним складом ґрунтах – на 1,5-2,0 см, на легких – 2,5 см.

Норма висіву спрямована на формування оптимальної густоти рослин на одиниці площі, яка для гібридів ріпаку ярого за раннього висіву становить 0,8-1,0 млн. схожих насінин/га, при пізніших строках –  1,1-1,2 млн. схожих насінин/га. Для сортів норма висіву становить 4-6 кг/га.

Планування системи удобрення

Ріпак ярий характеризується коротким вегетаційним періодом, який складає 95-120 днів, відповідно коротким періодом засвоєння елементів мінерального живлення. Фізіологічно обумовлено, що ця культура розвиває стрижневу кореневу систему, яка проникає на невелику глибину. Основна маса коренів формується у шарі ґрунту до 50 см. Тому визначальне значення у закладанні елементів продуктивності, зокрема, формуванні стручків та кількості насінин в стручку, має наявність достатньої кількості доступних форм макро- та мікроелементів у ґрунті.

На формування 1 ц насіння з відповідною кількістю побічної продукції ріпак виносить з ґрунту азоту – від 5,0 до 6,0 кг, фосфору – від 2,0 до 2,5 кг, калію – 4,0-5,5 кг, що необхідно враховувати при плануванні норм добрив.

Система удобрення залежить від попередника, типу ґрунту, кліматичних умов зони вирощування. Планування норми внесення мінеральних добрив доцільно здійснювати на основі даних агрохімічного аналізу ґрунту. У період вегетації рекомендовано проводити рослинну діагностику живлення рослин та коректувати норми азотних добрив для підживлення залежно від потреби рослин.

Кислі ґрунти необхідно вапнувати, оскільки за підвищеної кислотності знижується ефективність мінеральних добрив. Встановлено, що ріпак найкраще росте та розвивається на родючих ґрунтах з нейтральною реакцією ґрунтового розчину.

З метою отримання урожайності на рівні 2,5 т/га насіння рекомендується вносити мінеральні добрива у нормі N_80-120P_45-60K_60-110. Фосфорні і калійні добрива застосовують під основний обробіток. У зоні достатнього зволоження азотні добрива вносять у кілька прийомів, зокрема, 50 % від запланованої норми азоту під культивацію, залишкову кількість – у підживленні в фазу 5-6 листків (ВВСН 15…16). Дуже добре рослини реагують на внесення добрив одночасно зі сівбою. Коефіцієнт використання елементів живлення за локального розміщення добрив є найвищий.

Оптимальне живлення азотом, фосфором і калієм є основою високої продуктивності ріпаку ярого. Проте, ця культура вимоглива до забезпеченості сіркою. Сірка бере участь у важливих фізіологічних процесах у рослині, а саме в синтезі білка, утворенні хлорофілу, впливає на вміст жирів в насінні. Внаслідок дефіциту цього елементу знижується кількість закладених стручків на рослині, що призводить до недобору урожаю.

Норма внесення сірки, в середньому складає 20-30 кг діючої речовини на 1 га. Ефективним є застосування сірковмісних добрив під основний обробіток ґрунту.

Невід’ємним елементом системи удобрення ріпаку ярого є внесення мікроелементів. Вони входять до складу біологічно-активних речовин, органічних сполук, підвищують стійкість рослин до стресових чинників. Для нормального функціонування рослинам потрібний бор, манган, молібден, купрум, цинк. Визначальне значення серед мікроелементів для ріпаку має бор, оскільки його дефіцит призводить до опадання бутонів. Позакореневе підживлення мікродобривами в період вегетації у фазу стеблування – початку цвітіння дозволяє розкрити генетичний потенціал вирощуваних сортів та гібридів.

Догляд за посівами ріпаку ярого

Впродовж вегетаційного періоду важливо здійснювати моніторинг стану посівів. Своєчасне виявлення та знищення шкідливих організмів, боротьба з бур’янами в системі догляду за посівами сприяє отриманню високих і стабільних урожаїв.

Недобір врожаю ріпаку за високої забур’яненості становить 8%, а у випадку ураження хворобами та шкідниками – 12%. Для цього необхідно планувати його вирощування на окультурених полях після науково обґрунтованих попередників – пшениця, ячмінь, кукурудза, буряки, картопля, багаторічні трави.

Основним заходом контролю бур’янів у посівах ріпаку є застосування гербіцидів. При їх застосуванні підвищується ефективність агротехнічних заходів, що дає можливість скоротити їхню кількість та застосувати мінімальний обробіток ґрунту. На посівах ріпаку застосовують досходові та післясходові (страхові) гербіциди. Вид препарату та норми внесення підбирають з урахуванням видового складу і чисельності бур’янів.

Зокрема, за досходового або раннього післясходового внесення рекомендованими є гербіциди: метазахлор, кломазон, пропізохлор, S-метолахлор, квінмерак, диметанамід-П або їх комбінації. Для максимальної ефективності цих гербіцидів поверхня ґрунту має бути вирівняною, без брилуватої структури. Якісне ущільнення посівного шару забезпечує краще зволоження ґрунту, а отже дію препаратів.

Для передпосівного внесення застосовують трифлуралін, який високоефективний проти злакових бур’янів, гірчаків, підмареннику чіпкого, лободи білої, вероніки, лутиги. Для пізнього післясходового внесення вибір гербіцидів є обмеженим. Найширше від двох справжніх листків до появи квітучих бутонів застосовують комбінований препарат клопіралід+піклорам+амідопіралід, який добре контролює осоти, гірчаки, ромашку.

Якщо дія ґрунтових гербіцидів на злакові бур’яни була недостатньою доцільно застосувати грамініциди: квізалофо-п-етил; хілазофоп-П-етил; клетодим; тепралоксидим.

Збільшення площі посіву капустяних культур призводить до масового поширення шкідників, а широке та необґрунтоване застосування інсектицидів спричиняє їх стійкість до діючих речовин. Тому важливим елементом запобігання резистентності є чергування препаратів. Найбільш шкодочинними для ріпаку є ріпакова блоха, ріпаковий квіткоїд, види прихованохоботників, стручковий капустяний комарик. За невисоких температур повітря на час обприскування – 5-20 ^оС, для контролю більшості шкідників застосовують піретроїди кишково-контактної дії (дельтаметрин, лямда-цигалотрин, альфа-циперметрин), а за високих (до 27 ^оС) – неонікотеноїди (тіаклоприд, ацетоміприд). Необхідно врахувати, що захисна дія піретроїдів становить 5-10 днів, а неонікотеноїдів – 15-20 днів. Фосфорорганічні препарати (Нурел Д, Данадим, Данадим мікс) характеризуються найбільш пролонгованою захисною дією, мають системну, контактно-кишкову, репелентну та фумігантну дію, проте не можуть бути використані при перших ознаках початку цвітіння і залишкові метаболіти розпаду можуть акумулюватися в насінні.

Ріпак достатньо вразливий до хворіб ураження якими знижує врожайність та якість насіння. Внесення препаратів на основі тебуконазолу або метконазолу на початку бутонізації, запобігає розвитку шкодочинних хворіб – фомозу і склеротиніозу. Оскільки ці діючі речовини мають рістрегулюючий ефект тому проводити додаткові обробки з метою регуляції росту на ріпаку ярому, як правило, не потрібно. Друге внесення фунгіцидів (боскалід+димоксиструбін, протіоконазол+флуопірам) для контролю альтернаріозу, склеротиніозу, фомозу доцільно провести на початку скидання перших пелюстків квітами ріпаку.

Ріпак збирають при настанні технологічної стиглості (10-15%). Оптимальна вологість для збирання становить 12%. Негативним явищем у період дозрівання ріпаку ярого є розтріскування стручків. З метою зниження втрати насіння за 14-20 днів до збирання можна застосовувати препарати склеювачі, у складі яких наявні клеючі речовини, що створюють плівку на поверхні стручка та запобігають розтріскуванню. При цьому процес росту стручка та дозрівання насіння продовжується.

Вега Н. І., к. с.-г. н., Іванюк В.Я., к. с.-г. н. кафедра агрохімії та ґрунтознавства Львівського НУП