Агроісторик, Новини

Юстус фон Лібіх – автор теорії мінерального живлення рослин

27.12.2022

Юстус фон Лібіх – автор теорії мінерального живлення рослин

В середині минулого століття в галузі сільського господарства відбулися революційні зміни у технологіях вирощування культурних рослин. Пов’язані вони з поширенням так званої «зеленої революції», яка охопила багато країн з високим потенціалом виробництва зерна пшениці, кукурудзи та рису – у поясі від Мексики до Кореї. Серед основних положень нововведень було активне застосування мінеральних добрив. Та від моменту виявлення корисних властивостей NPK, дослідження норм і способів їх внесення до використання у світових виробничих масштабах пройшло не одне десятиліття. Вперше про доцільність мінерального живлення заговорив німецький хімік, один із засновників агрохімії Ю́стус фон Лі́біх.

Юний дослідник

Ю́стус фон Лі́біх – (нім. Justus von Liebig) народився 12 травня 1803 року в Дармштадті. Лібіх народився в сім›ї торговця. Він був експериментатором від Бога, з ранніх років із захопленням допомагав батькові готувати лаки, фарби та ліки. Одного разу на уроці грецької мови у Лібіха вибухнув ранець з гримучою ртуттю. Батько, переконавшись, що хлопчик не створений для гімназії, віддав його в учні аптекаря. Через кілька місяців тринадцятирічний хімік краще вчителя знав, як складати ліки. Після чергового вибуху його вигнали, і він став підмайстром у свого батька. Отримавши доступ в герцогську бібліотеку, Лібіх почав жадібно вивчати хімічну літературу. Не обмежуючись читанням, він проводив численні хімічні досліди.

За рекомендацією професора К. Кастнера у жовтні 1820 Лібіх був прийнятий в Боннський університет. Коли Кастнер перейшов в університет в Ерлагене, Лібіх пішов за ним. Однак його не задовольняло викладання хімії в Німеччині, і в жовтні 1822 юнак відправився в Париж. Йому пощастило, у Франції у нього були хороші вчителі: Ж. Л. Гей-Люссак, П. Л. Дюлонг, М. Е. Шеврель, Клеманов, Ж. Б. Біо, Теннар. Завдяки ряду рекомендацій Лібіх отримав доступ до лабораторії Л. Н. Воклена, де почав вивчати гримучу ртуть і срібло. Результати були опубліковані в його першої наукової праці «Про отримання та складі гримучої ртуті і срібла». 28 липня 1823 він познайомився з А. Гумбольдтом, рекомендація якого відкрила Лібіху доступ до лабораторії Ж. Л. Гей-Люссака, де він продовжив дослідження гримучих та кислих солей. Перші досягнення здобув в ізомерії.

Наукова діяльність

Повернувшись в Ерланген, захистив докторську дисертацію. У 1824 за рекомендацією А. Гумбольдта отримав місце професора хімії Гіссенского університету. Він перебудував всю систему викладання на кафедрі, обладнав, в основному на свої кошти, відмінну хімічну лабораторію. До нього почали стікатися учні з Німеччини, а потім і Європи. Поступово інтереси Лібіха стали зосереджуватися на органічній хімії. Щоб визначити склад органічних сполук, Лібіх розробив метод елементного аналізу, який через свою простоту і досконалості використовується і зараз. Близько 1840 Лібіх почав проводити широкі хімічні дослідження тваринних і рослинних організмів. Він досліджував кістки, м’ясо, жири, жовч, кров. Більша частина робіт Лібіха після 1840 присвячена вирішенню проблем сільського господарства. Його праця «Органічна хімія в застосуванні до сільського господарства і фізіології» була присвячена дослідженню хімізму живлення рослин та пропаганді цих знань. Ця діяльність Лібіха поклала початок застосуванню хімічних добрив в німецькому сільському господарстві на початку 2-ї половини 19 століття, а також створенню підприємств з їх виробництва. У 1842 Лібіх випустив працю «Органічна хімія в її застосуванні до фізіології і патології», в якому опублікував результати дослідження хімічних основ дихання, харчування і тепловиділення у живих організмів.

Мюнхенський період

Восени 1852 Лібіх переїхав до Мюнхена і до кінця життя був професором Мюнхенського університету. Тут він зайнявся вивченням процесу утворення срібного дзеркала при дії виноградного цукру на розчини солей срібла, розробив нові способи золочення та сріблення скла та отримання дзеркал (1856). Ще при дослідженні хімізму обміну речовин Лібіх винайшов «м’ясний екстракт Лібіха» – відомі всім бульйонні кубики. У 1862 він взяв участь в організації заводів з виробництва м’ясного екстракту в Уругваї та Аргентині.

На схилі років Лібіх зацікавився випічкою хліба, став вивчати хімічну сторону процесів бродіння. Саме він запропонував при випічці хліба замість дріжджів використовувати соду. В 1860 році став президентом Баварської академії наук. Був членом Геттінгенської академії наук.

Основні досягнення

Ю́стус фон Лі́біх вважається одним з основоположників агрохімії і біохімії. Він обґрунтував теорію мінерального живлення рослин і створив наукові основи підвищення родючості ґрунту. Досліджував роль вуглекислого газу і зв’язаного азоту в фізіології рослин. Вивчав проблеми харчування, розробив деякі види дитячого харчування та м’ясні екстракти.

Він також розробив теорію мінерального живлення рослин, що сприяло розвитку виробництва мінеральних добрив і впровадження їх у землеробство. Вважав принципово можливим синтез будь-яких агрохімічних сполук. Поряд з цим припускав існування «життєвої сили». Сформулював Закон мінімуму, названий його іменем. Його результати досліджень використовують усі сучасні аграрії світу.

Помер Лібіх у Мюнхені 18 квітня 1873 року.

За високі досягнення у Дармштадті йому поставлено пам›ятник в 1887 році; в Гессені в 1890 році і ще раніше, в 1883 році, німецьке хімічне товариство спорудило йому пам›ятник на Максимилиановской площі в Мюнхені. 12 травня 1903 року, у день сторіччя від дня його народження, Німецьке хімічне товариство започаткувало нагородження провідних науковців, які зробили вагомий внесок у розвиток хімії, медаллю Юстуса Лібіха.

Підготував Андрій Сава, к.е.н., с.н.с.
https://uk.wikipedia.org, https://chemworld.com.ua

Залишити коментар: