Новини

«Краще за німців ми машини не збудуємо, краще за японців технологій не придумаємо, але у нас є найродючіші чорноземи»…

14.08.2013

                 «Краще за німців ми машини не збудуємо, краще за японців технологій не придумаємо, але  у нас є найродючіші чорноземи»… 

Це слова нашого співвітчизника, депутата  Верховної Ради і Почесного  Президента  Групи компаній « Vitagro»  Сергія  Петровича Лабазюка. У зв’язку, з обранням в депутати він  припинив повноваження Генерального директора  агрохолдингу  і  за особливі заслуги перед  Групою йому присвоїли звання Почесного Президента «Vitagro».

Сергій Петрович, який  пройшов щаблі районної, обласної рад, тепер на стежці Верховної Ради, чітко розуміє і може з впевненістю сказати, що саме потрібно для покращення стану аграрного сектору та процвітання і розширення наших сіл, без яких і міста не буде.  Людина, яка створила величезну  аграрну компанію, в  розпорядженні , якої на сьогоднішній день, понад  42 тис  га при тому, що починалося все з 1 200 га, точно знає, як правильно вести бізнес  і при цьому ж не шкодувати коштів на соціальну сферу. Орієнтуючись на свої знання і навики в сільському господарстві, Сергій Петрович спробував  балатуватися  до Верховної Ради  і успішно пройшов.  Нині він є першим  заступником  Голови парламентського Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин, саме тут депутат має можливість розкрити всі свої  можливості і робити все для поліпшення  аграрного стану в Україні.

–          Сергію  Петровичу, ви на сьогодні є заступником Голови Комітету аграрного сектору. Компанія  «Vitagro»  орендує  понад 42 тис га землі, в профілі, якої різноманітні галузі: і рослинництво, і садівництво, і тваринництво. Ви розумієте сільське господарство з середини, а не по книжках. Які, на вашу думку, потрібно провести  законопроекти, щоб у нас справді села процвітали , адже чорноземи  тут  набагато кращі, ніж за кордоном.

–          Рішення балатуватися до Верховної Ради  я прийняв, можливо, і  через свій досвід роботи в районних, місцевих радах  і звісно ж, спираючись  на досвід в  сільському господарстві так, як я починав працювати з 1 200 га і на сьогодні підприємство обробляє  42  тис га. Коли стояло питання в якому напрямку йти до ВР, я без вагань вибрав аграрний сектор. На мою думку, кожен з депутатів повинен працювати в тій сфері, в якій він добре розуміється . Хочу сказати, що краще за німців ми машини не збудуємо,  краще за японців технологій не придумаємо, але ми маємо теж велику привілегію, у нас є чорноземи, сприятливий клімат, тобто все від природи, щоб займатися агропромисловістю.

На рік може змінюватися по 10 проектів щодо земельного сектор. На мою думку, не потрібно цього робити, адже  агровиробництво не є коротко тривале, а зовсім навпаки. Якщо говорити про тваринництво, то три – п’ять  років потрібно, якщо про садівництво то 10 – 15 років і т.д.. По рослинництві – тут присутня  проблема зі зберіганням, у нас немає  достатньо елеваторів. Виходячи з цього, я думаю, що  потрібно  чітко поставити питання хто чим повинен займатися .Коли говорять про державну позицію, то в моєму розумінні державна позиція має  полягати не тільки в створенні законопроектів, а й в  допомозі  аграрному бізнесу, тоді і сплачувати державі бізнесмени теж зможуть відповідно. Наразі стоїть питання про повернення системи податків для аграріїв і держава хоче отримувати з цього додаткові  кошти. Я з цим питанням не згідний, думаю, навпаки, бюджет тільки втратить доходи тому, що аграрії мають прибуток раз на рік, а податок потрібно сплачувати кожен місяць, а звідки? Чому саме така система? І відповідно, керівники зменшують витрати на міндобрива, техніку,  не розширюють штати, і в результаті менший врожай.  Якщо ми розглянемо тенденцію по збільшенню врожаю і збір валової продукції з сільського господарства, то побачимо, що з року в рік вона зростає  і потенціал ще далеко не вичерпаний. Я точно знаю, що Україна має можливість вирощувати і 60 і 70 млн. тонн зерна. Подивитися тільки на  Францію, країна  на глині та камінні  вирощує  80 – 90 центнерів, а Україна на чорноземах –  40 і  кажуть, що це добре. Тобто, потенціал у нас є, але не вистачає технологій. Отож, профільне  міністерство повинно зайнятися в першу чергу науковою базою. Ми закупляємо насіння, генетика не розвинута, це говорить про те, що наукові  заклади  років  20 вже не фінансувалися, відповідно не розвивалася. Ніхто нові технології не пробував вводити. Головним  завданням нині є  вкладання грошей в науку і цим повинно займатися Міністерство аграрної політики. Україна не повинна бути тільки сировинною базою, а сировинною і  переробною країною.

–          Що нині в перспективі для України в співпраці з іншими державами?

–          Держава повинна забезпечити ринок в продажі  с\г продукції. Найкращою перспективою нині є для нас Китай,  починаючи з логістики. Китай зацікавлений саме в нашій продукції, вони везуть нам елеватори і ми повинні зробити для цього теж конкретні кроки. Це програма від Міністерства АПК, в проектах будівництва, відновлення садівництва і виноградництва в Україні за рахунок акцизних зборів, з продажів спиртних напоїв. Цей план дав  можливість відродити за досить невеликий проміжок часу садівництво в Україні, але попереду ще багато клопіткої роботи. Досить ефективним  для нас є спектр вирощування винограду і яблук, це продукти, які дають непогані прибутки, і саме головне створюються робочі місця. Даний напрямок  забезпечить людей на 15-20 років роботою. Також, потрібно відроджувати тваринництво, є  позитивні  кроки в цьому році, вперше за останні  10 років. Свинарництво  необхідно розвивати, але з допомогою новітніх технологій. Як ми розуміємо, свинарники, які залишилися ще з радянських часів  сьогодні не актуальні і затребують великі кошти, тобто на такі свинарники іде 24-26 грн., а з новими технологіями 14-15, тобто різниця суттєва.

–          Чи потрібні іноземні інвестиції  для сільського господарства в Україні? Сьогодні, є багато корпорацій, які створилися завдяки інвесторам  з-за кордону, як ви думаєте, чи є можливість нашим співвітчизникам працювати на рідній землі чи все-таки віддавати свої землі в руки іноземцям?

–           Нам потрібні інвестиції, але  для отримання їх треба добре поглянути на земельний ринок. На мою думку, земля повинна продаватися, тобто ринок землі має бути. Звичайно, що земля має залишатися українцям, а не будь кому. Я б хотів, щоб максимально захистили наші землі від іноземних інвесторів, щоб українці купували землю. Думаю, було б добре встановити відповідну ціну на землю і українець при бажанні, щоб мав можливість прийти до  Державного Земельного  Банку і придбати ділянку. Потрібно провести не просто опитувальну програму серед населення, а й роз’яснювальну, тобто пояснити людям, що і як правильно робити. І щоб люди мали змогу продати землю тим інвесторам, які не тільки, наприклад, будуть займатися рослинництвом, а будуть звертати увагу на соціальну сферу, будуть  створювати робочі місця, і саме головне  –  захочуть займатися тваринництвом. Тобто, тоді у нас буде  не тільки пальмове масло, а своє  молоко і м’ясо. Частину обов’язків з соціальною сферою повинен взяти на себе той інвестор, який буде  орендувати землю. Більшість, на сьогоднішній день, це вже роблять, але роблять це з  власної  ініціативи, я би пропонував дану систему узаконити, щоб кожен на рівних умовах займався соціальною сферою. Можливо, це у вигляді  1-2% від вартості землі, щоб нараховувалось лише на сільську раду. Ми бачимо, що нині, юристів, менеджерів багато, а агрономів, ветеринарів, механізаторів  зовсім не вистачає. Профтехучилища в більшості закриті по різних причинах, в основному через недостачу фінансування, а нам сьогодні потрібні ці  спеціалісти якнайбільше. Соціальна сфера наразі вже, як ми говорили є досить важливою і ті інвестори, які думають, що було б добре, якби села залишились пустими, дуже глибоко помиляються. Ми технікою все не замінимо, все одно  90% робіт виконується за участю людей.  І, якщо не звертати увагу на  жителів, з часом мало хто залишиться в селі і відповідно не буде кому працювати. Наша корпорація  проводить свято Хліба, звітує перед пайовиками за зроблену роботу, відзначаються кращі працівники, ветерани праці  і ветерани війни вшановуються, діють  програми з місцевими школами, садочками.  Серйозно допомагаємо церковним громадам, відбудовуються храми і люди більше починають відвідувати святі місця.

До речі…  В 2004 році  засновано компанію « Агропром», головним напрямком  була реалізація захисту рослин та дистрибуція  насіння озимих, ярих та технічних культур.  З року в рік приєднувалися господарства, збільшувалася площа обробітку  і на сьогодні це Група  компаній. Площа ріллі, якої становить понад  42 тис га, це  дало змогу вийти на новий рівень розвитку бізнесу. У цьому ж році створюється ТОВ “Агрохімічна компанія “VITAGRO”, яка продовжує розвивати на ринку України діяльність ПП “Агропром”.

Сергій Петрович  амбітна і працьовита людина, яка народилася не в шумному мегаполісі, а в мальовничому куточку Поділля в містечку  Волочиськ. Мати працювала на заводі, а батько електриком  і  для отримання вищої освіти потрібні були гроші. Він прагнув стати юристом і пробував поступити, але все дарма. Навчався в професійному училищі на бухгалтера, а з часом почав займатися підприємницькою діяльністю. Дуже швидко Сергій повернувся до сільського господарства,  адже досвід в аграрному секторі  мав з 12-ти років, 2 роки працював на зернотоці, а в 15 вже був помічником комбайнера. З гордістю розповідає про свого дідуся. Хоча і не пам’ятає його та все ж пишається його роботою, так як дід і до війни і після очолював колгосп в селі Богданівка Волочиського району, де і пройшло дитинство Сергія і набуті перші навики в роботі з землею.  Улюбленою культурою вважає цукровий буряк, згадує, як мати просапувала їх і брала його з собою.

Попри тяжкі і виснажливі робочі будні, Сергій Петрович  активно займається спортом,  наразі улюбленим видом є кінний спорт, здобув Сергій і вищу освіту у Тернопільській академії народного господарства  за спеціальністю „Економіка та управління трудовими ресурсами”.

Незабаром  в Сергія Петровича  Лабазюка  День народження, отож, ми щиро вас вітаємо і бажаємо, щоб ви залишалися  таким, як ви є – впевненим, наполегливим і справжнім українцем ! Хліборобському роду нема переводу!

                                                                                                                     Спілкувався  Руслан Тарасенко