Новини, Це цікаво

Як Австрійська імперія за допомогою водних каналів хотіла переміщувати с/г продукцію через Галичину

14.07.2021

Водні шляхи були найдешевшими для переміщення  сільськогосподарської продукції та інших вантажів.

Унікальне географічне положення Львова у своєрідній «брамі» між хребтами Розточчя та Гологорів на Головному європейському вододілі здавна привертало увагу купців та виробників сільськогосподарської продукції. Тут перехрещувались торгові шляхи, що вели Дністром до Чорного моря та Сяном і Бугом – до Балтики (тоді ще називали Бурштиновим морем). У ті часи водні шляхи завжди були найдешевшими для переміщення сільськогосподарської продукції та інших вантажів.

Хоча на околицях Львова не було судноплавної ріки, як у Галичі, Перемишлі, Буську чи в Соляному Городку – центрах торгівлі, що виникли наприкінці І тисячоліття, та саме через «Львівську браму» проходило найоптимальніше сполучення між басейнами Дністра та Бугу (від Городка до Буська). До цього додавалися шляхи від карпатських соляних родовищ і перевалів та важливий суходільний шлях з Києва до Білої Хорватії, Моравії, Сілезії, Чехії, Угорщини й далі на Захід, які теж не могли оминути «Львівської брами».

Місто виникло на торговому перехресті одного з варіантів водної артерії «з Варяг у Греки». Так називали маршрут проходження торгівлі між Балтійським і Чорним морями. Він з’єднував між собою дуже різні за асортиментом товарів, але однаково економічно активні регіони. Доставка вантажів відбувалася морем, частково річками, але переважно торговими караванами суходолом. Саме сухопутна частина шляху забирала найбільше часу, найдорожче коштувала та була найнебезпечнішою. Морем же потрібно було огинати всю Європу.

Одним із напрямів новітніх перетворень стали водні канали.

1869 року відкривають знаменитий Суецький канал між Середземним і Червоним морями, 1893-го – Коринфський між Егейським та Іонічним, 1895-го – Кільський між Балтійським і Північним.

Саме тоді з ідеєю з’єднати басейни Балтійського і Чорного морів виступило міністерство транспорту Австрійської імперії. Гідростатичний відділ при ньому 1893 року розпочав вивчення та розробку проєктів водних доріг, які мали входити в єдину європейську систему та, як зазначає «Технічний часопис», (Czasopismo Techniczne – журнал Політехнічного товариства у Львові) «скерувати значну частину товарообігу між східною і західною Європою через Галичину».

У номерах «Технічного часопису» за 1901-1902рр. подано цикл статей, присвячених проєктам побудови каналів, що мали з’єднати басейни Адріатичного, Північного, Балтійського та Чорного морів.

На початку 20 ст. у Відні відбувся спеціальний конгрес, присвячений будівництву водних шляхів у Австро-Угорщині.

Зокрема, в системі транспортних каналів цісарства передбачалося будівництво каналу від Вісли до Дністра з відгалуженням на Львів і Броди, що повинно було мати не лише економічне, але й стратегічне значення у випадку воєнних дій проти Російської імперії. За умови мирного співжиття сусідів канал міг отримати продовження російською територією через Стир і Прип’ять аж до Дніпра та Чорного моря.

1 червня 1901р. Палата послів Рейхсрату (Австрійського парламенту) прийняла закон про будівництво каналів: Дунай-Одра; Дунай –Влтава, який має бути регульований від Чеських Будейовиць до Праги; від каналу Дунай-Одра до Лаби (Ельби); від Одри через Віслу до Дністра. Будова цих каналів мала бути розпочата протягом найближчих 20-ти років. Інвестиції мали здійснюватися за рахунок урядових облігацій. Вже 11 червня Галицький сейм зі свого боку прийняв ухвалу про участь у проєкті та солідарне співфінансування у розмірі восьмої частини кошторису і звернувся до віденського уряду із закликом, щоб «при регуляції рік і будівництві каналів використовувались насамперед галицькі працівники». Для цього зокрема, передбачалося розширення Політехнічної школи, щоб забезпечити достатній випуск інженерів водного господарства.

Гідротехнічне бюро ц.к. міністерства торгівлі запроєктувало трасу каналів для Галичини від Грушева на Одрі до Кракова.

Далі було два варіанти цього водного шляху. Перший – каналізованими ділянками Вісли і Сяну. Другий – штучний канал від околиць Кракова до Сяну.

Канал від Сяну до Дністра мав починатися між селами Михайлівка та Грабівці (Польща) на висоті 182,5м над рівнем моря. Перетнувши річку Вишню та залізничну колію Перемишль-Львів, на 40 кілометрі траса каналу мала б доходити до Судової Вишні. Звідси траса каналу повертає на південь до міста Рудки й на 69 кілометрі досягає долини Дністра. Щоб забезпечити достатній рівень води, треба збудувати 22 шлюзи. Далі канал мав пролягати вздовж північного берега Дністра аж до гирла річки Стрий. Тут Дністер мав би вже бути достатньо повноводним, щоб навігація відбувалася вже самою рікою. Якщо б тоннажність суден і глибина Дністра виявилася б недостатньою, то канал вздовж цього берега був би продовжений ще на 87 км до Петрилова.

На каналі передбачалася будова шести портів: у Соколі, Судовій Вишні, Рудках, Колодрубах, Розвадові, Роздолі. Пропускна спроможність каналу при проходженні 18 пар суден тоннажем 700 тонн становитиме за день 12,6 тисяч тонн. При 240 днях навігації це б становило 3 мільйони тонн в рік. Кошти побудови каналу, включаючи проєктні роботи та викуп ґрунтів, мали складати 36,6 мільйонів австрійських крон.

На вимогу воєнного міністерства Австро-Угорщини розроблявся коротший шлях каналу від Сяну до Дністра, який мав починатися у Перемишлі, що був тоді однією з найпотужніших фортець Європи. Його траса проєктувалася через Медику, Монастириська до Судової Вишні й далі до Дністра.

Від Судової Вишні мало починатися відгалуження каналу на Львів та Броди. Траса каналу мала пролягати у східному напрямку вздовж залізничної колії. На 47 кілометрі на північ від Львова канал мав перетинати Головний європейський вододіл на висоті 301 м над рівнем моря. Далі траса пролягала б на північ від колії Львів-Броди, щоб на 147-му кілометрі досягнути цього міста. Власне вододіл і поділяє Європу на умовно північну та південну, де води річок розходяться у протилежні напрямки, у нашому випадку відповідно до Балтійського та Чорного морів. Наприклад, Полтва тече в Балтійське море, а Зубра – в Чорне. Вододіл починається на Піренеях в Іспанії і закінчується на Уралі в Росії, на заході торкається території України та безпосередньо проходить через Львів. Його лінія входить у місто з боку Бібрки, прямує вулицею Зеленою через Сихів на Персенківку (Новий Львів), вулицею Володимира Великого, Кульпарківською, Бандери (район церкви Ольги та Єлизавети), Залізничною до Янівського цвинтаря, далі між Рясним і Брюховичами виходить на Розточчя, а через Городок і Рудки – до Польщі. (Колись на Куртумовій горі навіть був споруджений символічний будиночок, зі стріхи якого під час дощу вода стікала в басейни різних морів). Подолавши цей бар’єр, канал вливався у русло Дністра і прямував до Чорного моря.

Всього на трасі передбачалася побудова 30 шлюзів і 9 портів: Судова Вишня (о км), Родатичі (10км), Городок (20км), Мальчиці (24км), Львів (50 км), Гряда (62км), Новий Яричів (62км), Задвір’я (90км), Красне (103км), Ожидів (116км), Соколів (127 км), Броди (146,5 км).

Загальний кошт будови оцінювався у 69,9 мільйонів крон. Щоб оцінити величину цієї суми , зауважимо, що доходи бюджету міста Львова становили у 1910 році 7,6 мільйонів крон, а все майно міської громади оцінювали в той час у 80-90 мільйонів крон.

Великою проблемою було забезпечення каналу водою, особливо у районі Львова, де він досягав найбільшої висоти. Щоденна потреба виносила 61тисячу куб. метрів води. Для цього передбачалося будівництво великих водосховищ: на ріці Зимна Вода біля Скнилова (в районі нинішнього летовища), на ріці Недільщина біля Дорошева. А також – подачу води трубопроводами з рік Верещиця та Західний Буг.

Проєктувалися теж кілька альтернативних трас каналу, які б дали можливість наблизити Львів до басейну Дністра. Зокрема, відгалуження на 41кілометрі каналу Судова Вишня – Броди, яке мало пролягати від села Солуки через Зимну Воду, Наварію, Щирець до Розвадова. Довжина цього каналу становила б 31 км, а кошти його побудови – 23,9 мільйонів корон. Порти планували спорудити у Рудно, Наварії та Щирці. На каналі Судова Вишня-Броди порт для Львова планували спорудити між Брюховичами та Рясною Руською, за 12 км від центру міста. Однак, місто такий варіант не задовольняв, тож розроблявся проєкт побудови додаткового каналу Солуки-Рудно–Богданівка довжиною 10 км. Тоді б Львівський порт був би на Левандівці в районі нинішньої вулиці Рудненської. Розроблялися й альтернативні варіанти. Зокрема, спорудження порту біля станції Клепарів.

Довжина причалу порту «Львів» мала сягнути 500 метрів, тобто він міг розмістити до десятка кораблів. Щодня Львівський порт мав приймати п’ять пар суден тоннажем 300т, а його річний вантажооборот становив би 810 тисяч тонн.

Однак за Австро-Угорщини ці проєкти так і не були реалізовані – завадила перша Світова війна. У міжвоєнний період до них поверталися, але так і не знайшли коштів для їх втілення у життя. Хоча ідеї були. Міністерство громадських робіт Польщі пропонувало три варіанти виходу до Чорного моря: через Дніпро, через Дністер і через Дунай. Пріоритетним визначили третій варіант – він був найкоротшим (1560 км) і зачіпав територію тільки двох держав (Польщі та Румунії). Втіленню планів перешкодила Велика депресія 1929-1933 років. У 1930-х канал Вісла – Дунай наново почали планувати та вимірювати. Вийшло 1894 кілометри за півмільярда польських злотих. 1939 року навіть розпочали роботи, залучившись підтримкою кредиторів із Лондона, Парижа й Амстердама.

Після війни розвиток залізничного та автомобільного транспорту зробив неактуальними проєкти побудови порту для Львова.

Підготувала Христина Котович

Джерела:
http://chm.plast.org.ua/
Часопис «Галицька брама»,№4-5 (квітень-травень 2009 р.), Ігор Мельник.
Газета ZIK, №29 (26 липня 2012р.), Білан Богдан.

Залишити коментар: