Гість номера

«Мене господар два рази вночі піднімав, щоб я дав коням їсти. І я не ображаюся на того чоловіка – мене це тільки загартувало».

06.11.2013

На Дні поля у Більче Золотому мені пощастило мати розмову із головою фермерського господарства «Козаччина», Бідулькою Ярославом Омеляновичем. Ярослав Омелянович – справжній ветеран праці! Йому належить звання заслуженого агронома України. Багаторічний досвід невтомної праці (66 років!) даються взнаки – показники урожайності у господарства одні з найкращих у районі.   

Пане Ярославе, нашим читачам та мені особисто цікаво знати, коли ж Ви розпочали землеробську працю і що до неї Вас привело?

Землеробством я займаюся з 1957 року. Це є тяжка праця, але я посвятив їй своє життя. Без неї не можу ніяк… Я вчився на агронома у 1953-1957 роках у Сквирі, що в Київській області. Батьки в мене з села, хлібороби. Батько пішов на війну і не повернувся. Лишилися два брати та я. Вирішив, що тільки в сільське господарство піду.

Тобто це було зважене рішення. Я знаю, що Ваш професійний шлях непростий, але цікавий. Поділіться з нами своєю історією.

Спочатку працював в колгоспі імені Т. Шевченка головним агрономом, в Борщівському районі. Там числився до армії, потім мене призвали. Після армії зайняв посаду головного агронома в Зборівському (колись то був Козлівський, а потім – Козівський) районі. Потім по направленню пішов в однорічну школу по підготовці керівних кадрів, і, одночасно, в 1960 році поступив до Києва в сільськогосподарську академію на механічний факультет. Я зрозумів, що мені мало агрономічних знань, тому став ще інженером-механіком. Провчився шість років, але  закінчував навчання заочно. В 1962 продовжив вчитися – пішов по підвищенню кваліфікації при Львівському сільськогосподарському інституті в Дубляни. Після того один голова колгоспу з тоді ще Козівського району кликав мене на голову колгоспу, і це лише по двох роках моєї праці!.. Але я був молодий і не хотів брати на себе такої великої відповідальності, тому вирішив повернутися на рідні землі (мати ж була сама). Повернувся у Борщівський район, а там мене вже знали. Був такий член райкому партії, Крамар. Він хотів, щоб я йшов бригадиром рільничої бригади, та одержав відмову: «Ні, я втомився, хочу бути агрономом». На той час я вже був членом партії і мав більше прав, відслужив в армії, міг працювати, де хочу. Тоді пішов в управління сільського господарства в Тернопіль і мене направили головним агрономом в Таурів. Згодом визвали в райком: два колгоспи з’єднали  докупи, а мене – вперед, головою! І я тоді повинен був іти. Це три села було:  Королівка,  Стрілківці і Пищатинці.

Можете порівняти умови праці на землі тоді і зараз?

Зараз працювати набагато легше стало. По-перше, ніхто не заважає, і це теж своєрідна допомога, велика допомога. Бо тоді вказували: «те, те і те роби», а заперечити не мав права ніхто. Наказувати когось мусили…

Скільки зараз землі обробляєте?

Обробляю 820 га. Структура посіву щорік різна. Колись займався цукровим буряком. По цій культурі нема з ким працювати, тому я перестав сіяти буряк. Зараз я вирощую кукурудзу, сою, пшеницю, ячмінь. Кукурудза в мене гібридна. От на насіння наступного року хочу 120 га посіяти. Вигідно зараз це.

Чула, показники урожайності у Вас одні з найкращих.

Урожайність по кукурудзі, по насінні я отримав три тонни. Більше ніхто в цих околицях таким результатом не може похвалитися.

Чи секрет Ваших здобутків у сучасній техніці?

Землю обробляю своєю технікою вітчизняного виробництва. Нового агрегату не маю. О, якби я його мав!.. (Сміється).

Чи знаходите час на відпочинок?

В агронома немає вихідного: треба сіяти – сіємо в неділю, бо завтра може бути дощ. Сьогодні – зарано, а завтра – запізно може бути, як то кажуть. От ми десь по такому принципу і працюємо. Колись ще, коли я працював, давали тоді обмежено землі. І от ми з моїм товаришем взяли по тих 40 га і сіємо разом. Прийшов Великдень. Ми посіяли гречку. Дощ пройшов – гречка не може вилізти – земля покрилась кіркою. І я кажу, що треба йти, треба робити. А Ярослав каже, що так не можна. Ну то ми пішли  до отця і питаємо, а він каже: «Що стосується хліба – ніяких свят тут не повинно бути! Хліб – ось святе». Сам отець сказав. Коли треба, то ми тоді вже робили завжди. Був в мене один фермер з Німеччини. Водив я його і на полях, і до комори, тай теж питав, чи німецькі землероби при святі йдуть працювати. «Ми йдемо працювати,»- каже. Коли це вкрай необхідно, звісно.

Що Вам допомагає стільки років триматися в хорошій формі, та ще й працювати на землі?

Мушу бути енергійним. Для хорошого агронома треба знання, бо без знань… Не лінувався я ніколи вчитися, тай працювати теж. Я в 10 років пішов наймитом. Мене господар два рази вночі піднімав, щоб я дав коням їсти. Голодний рік був, я мусив рятуватися. І я не ображаюся на того чоловіка – мене це тільки загартувало.

Залишається приємно подивуватися енергійності та заповзятості пана Ярослава. Ніщо так людину не окрилює, як праця. Земля підзаряджає людину. Чоловік, котрий роками працює коло землі, без неї просто не може вже жити. Цей таємничий зв’язок дуже сильний і осягнути його людським розумом непросто; в цьому щось божественне…

Спілкувалася Юлія Хім’як